Вікно війни

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора

У Центральному Будинку художника НСХУ відкрили виставку: “Художники Донбасу: “Залишаємося з Україною у серці”. В експозиції представлено живопис, графіку, скульптуру та інсталяції.

Українці та росіяни за етнічним походженням, усі вони в результаті російської воєнної агресії пережили спільну біду. Більшість з них втратили дах над головою, стали біженцями. Але у цей важкий для нашої держави час залишаються з Україною в серці та з непохитною вірою у наш європейський вибір. Серед них є люди досить відомі — члени Національної спілки художників України, заслужені художники, лауреати престижних відзнак, учасники всеукраїнських і міжнародних виставок. А також є зовсім молоді митці, які вже встигли заявити про себе.

“Всі ми дізнаємося про події на Донбасі із засобів масової інформації. Але саме картини митців Донеччини та Луганщини дозволяють відчути той біль і переживання, які відчувають жителі Сходу через російську агресію. Ці твори вже стають історичними документами, за якими наступні покоління будуть вивчати українську історію. Мистецтво художників Донбасу — це їхня зброя.

Вдячний всім майстрам пензля за прекрасні картини”, — зазначив на відкритті ви- ставки міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш. “Великий уклін художникам Донбасу, яких не зламали лихоліття російської окупації. Наші митці знайшли у собі сили аби продовжувати творити. Любов до рідної землі допомагає їм не полишати творчість. Був приємно вражений різноманіттям робіт митців Донеччини і Луганщини. Це найбільша експозиція художників зі Сходу, що була представлена у виставкових залах НСХУ за часів незалежності”, — наголосив секретар НСХУ Микола Тищук.

Про роботу над створенням експозиції повідомили волонтер Галина Чумак, яка багато років поспіль була директором Донецького обласного художнього музею, та заслужений художник України Валентина Теличко. А ось що розповіли художники, чиї роботи представлено на виставці.

Віктор Скубак: “Іноді згадується мені бабусине і мамине село на березі Сіверського Дінця, заснованого запо- різькими козаками ще у далекому ХVІІ сторіччі. Тут проминуло моє дитинство. Як же було цікаво мені в ту пору діставати раків під корчами, азартно стежити за найменшим порухом поплавка, засівши з вудкою у прибережних зелених чагарниках, милуватися лілеями на воді… Або, набравшись духу, поплисти “аж на той бік Дінця!”… А на тому боці вже була Росія, край, заселений донськими козаками зі своїми, вже іншими ніж у нас традиціями, побутом і звичаями. З високих пагорбів нашого села було видно їхні станиці, садки, баштани… Чи міг би хтось із нас тоді уявити те, що довелося нам побачити влітку 2014-го? Не тихе небо нічне, всіяне зірками, а важкі хмари, чорно-червоні від артилерійських залпів…

Дрижання віконних шибок від пострілів, гуркіт танків… …Але ті мої перші мистецькі спогади на межі, де сходяться прекрасні українські і російські краєвиди, завжди у моїх най- світліших спогадах… Хоча тоді я малював, керуючись лише емоціями. Сьогодні ж, створюючи художні пейзажі нашої України, я вкладаю в них не лише емоційні враження від природи, а також і свої роздуми про історію того чи того краю, їхні етнічно-культурні особливості, намагаючись уявити завтрашній день, його майбутнє. Намагаюся навчати такому багатогранному баченню і своїх студентів. Багато років я працював на посаді доцента у Луганському державному інституті культури і мистецтв. Але коли наше місто було окуповано, я переїхав на підконтрольну Україні територію Луганської області”.

Віктор Ендеберя: “Я народився у Казахстані. Але моє дитинство, юність і усі подальші роки проходили на Донбасі. Тут я жив, творив, з цікавістю пізнавав історію, культуру, традиції цього краю. Донбас дав Україні таких знаменитих поетів як Володимир Сосюра, Василь Стус, багатьох українськомовних та російськомовних письменників, художників, композиторів… Українці на Донбасі вважали Росію братерською. Але сьогодні путінський режим ударив нашому братерству ножем у спину, розв’язавши війну і цинічно оголосивши, нібито він прийшов “захищати російськомовне населення”.

Я, Віктор Ендеберя, російськомовний патріот України, не просив у Путіна ніякого захисту, бо для такого захисту тут немає і ніколи не було ніяких причин. Насправді це ніякий не захист, а злочинна військова агресія, яка завдала на десятиліття наперед страшної рани відносинам між українським і російським народами. В результаті мало не два мільйони людей стали біженцями і розселилися по всій Україні. Я теж змушений був покинути свій дім на Донбасі. Поселився у Фастові Київської області. Тут я нині живу, працюю і, звичайно ж, мрію про звільнення Донбасу й повернення миру в наш край, що став для мене рідним…”

Сергій Жидель: “…За моєю спиною вже понад 40 років творчості. І все більше непокоїть думка, що, напевне, я не все зробив, не все спробував з того, що міг би… Однак усе, що вже зроблено, творилося мною зі щирим бажанням якнайглибше осмислити гармонію усього довколишнього світу і людського буття у ньому. І не тільки осмислити, а по можливості ще й додати своєю творчістю якийсь особливий штришок до тієї гармонії. Дуже шкода, що якась частина людського суспільства проходить повз цю, важливу для усіх нас, місію…

…У березні 2014-го банди спровокованих і підтримуваних Росією терористів почали захоплювати в Луганську адміністративні приміщення. Далі — російське військове вторгнення. Це була велика підла зрада дружби між нашими народами. Дуже гірко… Але така політика і держава, котра здійснює таку політику, не мають достойного майбутнього… …Я переїхав з Луганська до міста Охтирка, ось уже три роки тут живу і працюю. Нині займаюся розписом церкви “Успіння Божої матері”. В невеличких перервах над цією роботою повертаюся до своїх улюблених пейзажів”.

Серед експонатів виставки привертають увагу карти- ни Володимира Радковського зі Слов’янська, створені на українську тематику — “Церква у Карпатському селі”, “Козак з люлькою”, “Україночка”. Як самобутній майстер пейзажу заявив про себе Борис Єрьомін з Донецька, який нині мешкає у Маріуполі — полотна “Тане сніг”, “Річечка”, “Осінь хмари жене”, “Череда”, “Слобожанські далі”. Милують око натюр морти Сергія Жиделя “Чорно-бривці”, “Квіти”, “Бузковий цвіт”.

Казкові мотиви присутні у творах Раїси Малинкіної (Макіївка — Костянтинівка) “Чарівна пташка”, “Народження світу”, “Дерево життя”, “Світи, місяченьку”, “Веселий розмай”. Трагічним сторінкам української історії минулого століття присвятив свої роботи Віктор Ендеберя — “Розкуркулена сім’я біля своєї хати. 30-ті роки ХХ ст., с. Удачне”, “Розкуркулення селянина П. Ємця у Трищанському районі. 30-ті роки ХХ ст.”, “Розкуркулення селянина в селі Удачне за фотодокументами 30-х років ХХ ст.”. Краса української природи передана у пейзажах заслужених художників України Володимира та Валентини Теличків (Київ—Донецьк) — “Серпень”, “Батьківщина”, “Квітневий полудень”, “Спогади”. Події останніх років надихнули Сергія Друзяку та Сергія Литвинова з Краматорська на створення полотен “Вікно війни”, “Квіт війни”, “Чокнута Росія”, “Постріл у небо”, “Скринька Пандори”.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment