Літопис великого протистояння

Едуард ОВЧАРЕНКО

У Центрі Києва на Хрещатику працює виставка “УПА — відповідь нескореного народу”. У фотографіях, документах графіках, мапах та інфографіках представлено цілісну картину протистояння Організації українських націоналістів та Української повстанської армії з Третім Рейхом. Охоплено період від арештів Степана Бандери і Ярослава Стецька німецькими спецслужбами у липні 1941 року до звільнення останніх націоналістів — в’язнів нацистських концтаборів у травні 1945 року.

“Україна — одна з центральних арен обох світових воєн. Розділена між двома воюючими імперіями, наша земля опинилася у центрі масштабного протистояння в 1914-1918 та двадцятьма роками пізніше — в 1939-1945 рр. Позбавлені власної державності, українці змушені були воювати за чужі для них інтереси і навіть вбивати інших українців, одягнених в однострої інших імперій. Долі двох поколінь наших земляків були схожими. Мешканці західних теренів у Першій світовій війні проливали свою кров як солдати Австро-Угорської армії, у Другій — частина з них опинилася у формуваннях Третього Рейху.

Наддніпрянці ставали вояками російської імперії, а відтак більшість з них через двадцять років опинилася у лавах Червоної армії”, – розповідає голова Українського інституту Національної пам’яті Володимир В’ятрович. Завершення Першої світо- вої війни увінчалося спробами створення української держави та війська. Проте втримати незалежність не вдалося. В результаті Україну знову розділено між сусідніми країнами.

І в Другій світовій війні історія знову повторила жорстокий урок для бездержавного народу. За шість років від 1939-го до 1945-го — близько семи мільйонів українців знову взяли зброю, ставши солдатами семи армій. Абсолютна більшість з них (6,3 млн.) боролася в лавах Антигітлерівської коаліції, з них найбільше були червоноармійцями. Близько 300 тисяч воювали за Третій Рейх чи його союзників. Зачароване коло, на яке здавалося були приречені мільйони українців, вдалося таки розірвати.

Близько 100 тисяч молодих хлопців та дівчат кинули виклик головним учасникам війни, обом тоталітарним режимам — нацистському і комуністичному. Вони стали воїнами Української повстанської армії. Це військове формування було не найбільшим серед тих, що зійшлися у смертельному герці на українській землі. Але було найважливішим, адже УПА — єдина армія в Другій світовій війні, створена самими українцями. Не лише без будь-якої допомоги інших її учасників, але й всупереч їм. УПА стала відповіддю нескореного народу. Несподіваною відповіддю для тих, хто вважав українців рабами та нелюдьми, був певен, що остаточно переламав їм хребет репресіями та Голодомором.

Від самого початку повстанська армія проголосила головною метою створення української держави. Ця мета суперечила планам інших учасників війни, але її безкомпромісне відстоювання повстанцями перетворило їхню армію в окремий український чинник у Другій світовій. Український визвольний рух став суб’єктом міжнародної політики, рахуватися з яким були змушені всі учасники війни. Для більшості українців, які були солдатами в інших арміях, війна закінчилася у травні 1945-го, після припинення бойових дій у Європі. Чи кілька місяці потому після капітуляції Японії у вересні. Але не для вояків УПА. Їхня боротьба з комуністичним тоталітарним режимом тривала понад десятиліття.

Фотодокументальна виставка “УПА — відповідь нескореного народу” — це розповідь про боротьбу повстанців проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. Історія, яка однаково завзято оббріхувалася обома її супротивниками під час війни. Історія, яка й досі в епіцентрі інформаційного протистояння.

Представити вояків УПА як зрадників свого народу та злочинців й нині важливо для тих, хто не бачить Україну вільною і сильною у майбутньому. Адже історія українських повстан- ців показує, якою рішучою може бути відповідь українців зазіханням на їхню свободу. Експозиція розповідає про Олександра Луцького — заступника референта Проводу ОУН, Василя Чижевського — обласного військового референта Дрогобиччини, Омеляна Польового — командира куреня “Кривоніс І”, Андрія Тучапеця — командира сотні УНС “Сіроманці”, Остапа Линду — військового референта Львівського обласного проводу ОУН, Романа Шухевича — одного з лідерів ОУН, Кирила Осьмака — Президента Української головної визвольної ради, Остапа Качана — заступника командира Вінницької військової округи та інших.

Увагу багатьох відвідувачів виставки привертає стаття “Чужі дивізії чи власна армія”, що була надрукована у підпільному виданні Волинського крайового проводу ОУН “Вільна Україна” ч. 6 за липень 1943 року. “Німецька преса в Генерал-Губернаторстві, зокрема українською мовою, сильно розкричалася про створення німецької дивізії СС під назвою “Галичина”. Кампанія розпочалася у квітні і триває до сьогодні. Підтримав ту кампанію Укр. Центр. Комітет на чолі з Кубійовичем. Команда дивізії складається з українців і німців. На чолі її від українців став ген. Курманович, від німців пол. Бізовц.

Дивізія мала б виклично і військовий характер і ціль, не маючи нічого спільного з якимись політичними прагненнями. Ось і маємо новий засіб нищення кращих боєздатних кадрів українського народу. Континентова акція, що має за ціль витворити в Україні масовий голод, набір людей до Німеччини на роботи, масовий терор — це старі методи нищення наших сил. Від квітня ц.р. Гітлер видумав ще один метод. Він ухитрився мобілізувати нас на фронт і, мов рабів, вислати на смерть за свого ката.

Створення “української” військової формації німців вбиває одним вистрілом аж чотирьох зайців: 1. Винищують укр. боєздатний елемент, посилаючи його в найбільший вогонь на найбільш загрозливі відтин- ки. Ніде масово ліквідувати людей не є так легко, як на фронті. Ворог б’є спереду, а союзник може бити ззаду. 2. Ослаблюють нашими руками свого противника. 3. Маніфестують перед світом, що українці визнали, ба, навіть засвідчили своєю кров’ю ідею “Нової Європи” і становище в ній України як колонії. 4. Паралізують українську визвольну війну політично й мілітарно.

Граючи на войовничому запа- лі української молоді та на нашо- му ворожому ставленні до Москви, німці сподіваються успіху. Та український народ сьогодні має власну політичну ціль. Створення Самостійної Соборної Української Держави. І приймає всякий засіб боротьби, який може осягнути ту ціль, а відкидає все, що їй суперечить. Чи здобув хто-небудь власну державу при допомозі колоніальної армії? Ні. Бо всяка колоніальна армія в усьому залежить від чужого військового командування.

Узалежнення це полягає в тому, що чужинець не дозволяє нам вишколювати старшин. А армія без вишколених старшин — це маса без голови, яка напору регулярного війська противника не витримає. Крім того, колоніальну армію не ознайомлюють з усіма видами модерної зброї. Перед змовою колоніальної армії проти свого пана ворог заздалегідь забезпечується донощиками і провокаторами і у вирішальний момент всяку диверсію завчасу ліквідує. Наслідком всіх цих причин англійці легко зліквідували повстання англійського колоніального війська в 1868 році.

Ворог ніколи не допустить до створення сильної колоніальної армії, що загрожуватиме йому самому. І тому українська колоніальна армія, крім сильного фізичного знищення боєздатного елементу, політичної компроментації та допомоги своєму ворогу нічого нам не дали… …Все, що здатне носити зброю, йде не у ворожі дивізії, а в рідну нам Українську Повстанську Армію. В УПА віднайде українське вояцтво свої ідеали, за які з честю пролити кров, віддати своє життя. Бо УПА — це Збройна Сила Української Нації і запорука її перемоги. УПА — це школа україн- ських вояків, підстаршин і старшин. УПА — це оновлена українська держава, за яку від віків проливали свою кров наші предки…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment