Тижневик “Слово Просвіти” першим в Україні розповів про гучний конфлікт навколо українськомовної школи № 1 в прифронтовій Костянтинівці Донецької області. На жаль, триває він і досі, ось уже два роки.
Нагадаємо, протистояння почалося напередодні навчального року в 2015, коли начальник міського управління освіти Ольга Барабаш на загальних зборах батьків і вчителів заявила, що школу буде ліквідовано, а 1 і 3 вересня з’явилися накази про переведення майже ста учнів до інших навчальних закладів. Батьки не погодилися з протизаконним рішенням, про що є відповідні письмові заяви, які в управлінні освіти проігнорували. І далі продовжують ігнорувати — як такі, що не співпадають з позицією влади.
Батьки, активісти, педагоги ведуть виснажливу боротьбу за збереження найстарішої (за історією) і “наймолодшої” (за роками побудови) школи в Костянтинівці. Тоді начальник управління освіти застосувала хід, яким добряче спантеличила батьків: в приміщення школи чиновники планують перевести… російськомовну гімназію. Звернення громадян, які проти таких намірів чиновників, пішли до Президента України Петра Порошенка, тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка, міністра освіти і науки Лілії Гриневич, до ГПУ, СБУ, інших центральних, обласних, місцевих органів влади. “Бомбардування” державних установ продовжується, проблеми загнані в глухий кут. Після дворічної боротьби і регулярного листування з чиновниками у активістів накопичилось близько 5 (!) кілограмів відповідей, точніше, відписок з державних установ.
Київські високопосадовці, Міністерство освіти та науки, ГПУ традиційно “зливають” звернення на обласний рівень, ті — на місцевий, а там часто все втрапляє до управління освіти, на роботу якого скаржаться батьки. Шедевром бюрократичного пінг-понгу є історія звернення до Костянтинівського міського голови Сергія Давидова, який “розписав” листа своєму заступнику — Т. Коваленко, та — начальнику управління освіти О. Барабаш, вона — своєму заступнику А. Мінаєвій, яка не знайшла нічого кращого, ніж переслати запит… директору ЗОШ № 1: хай сам відповідає на претензії батьків. Що це? Бюрократизм найвищого ґатунку, неспроможність пояснити юридичну колізію навколо статусу школи, відсутність здорового глузду?
Відписки ллються широким потоком. Найчастіше “відповіді” не мають абсолютно нічого спільного з суттю звернень. Діє принцип “ми їм про Фому, вони нам про Ярему”. Громадянам пояснюють, посилаючись на статті законів, чому та чи інша інстанція не може вплинути на ситуацію. Буває, що відповідь дуже “високого” відомства кардинально суперечить відповіді іншої поважної інституції, нівелює всі факти, документальні докази, але чиновників це не бентежить. Головне — відписатися!
Мер С. Давидов взагалі не бажає розмовляти з представниками педагогічного колективу та батьківського комітету, не вважає за потрібне обговорювати проблеми ЗОШ № 1, до яких він причетний особисто, бо відповідає за все, що коїться в Костянтинівці, в тому числі в управлінні освіти, дії начальника якого він підтримує завжди. А коли нарешті спромігся (вдруге за два роки!) зустрітися з директором школи та представниками батьківського комітету, то в своєму кабінеті разом з секретарем міської ради Юрієм Разумним, заступником Т. Коваленко продемонстрував, хто в хаті хазяїн. Чиновники чинно сиділи за столом, гості — стояли, бо для них зайвих стільців в великому кабінеті не знайшлося. А секретар ради робив все, щоб обговорення проблем школи не відбулося, опустився до відкритого хамства на адресу активістів, чим демонстративно хизувався. Ніякого конструктиву розмова не дала, бо влада не прагне знайти порозуміння з громадянами.
Чиновникам провінційного містечка є з кого приклад брати: так поводяться і вищі посадовці. В школі пам’ятають візит заступника міністра освіти і науки Павла Хобзея в супроводі начальника відповідного департаменту Донецької ОВЦА Надії Оксенчук, яка крізь пальці дивиться на все, що виробляє “головна освітянка” міста О. Барабаш. Міністерський чиновник теж не виявив бодай намірів розібратися в конфлікті та знайти порозуміння з тими, хто відстоює школу. Він став на бік чиновниць-освітянок (честь мундиру — це головне), відкинув будь-які можливості для пошуку компромісу.
Є й більш цікаві історії. В жовтні 2016 в місті за дорученням Л. Гриневич побувала міжвідомча комісія. Її члени вислухали батьків, педагогів, активістів. Комісії було передано “вбивчі” матеріали щодо фінансових порушень О. Барабаш. Довідку про перевірку активістам довелося чекати 4 (!) місяці, після чотириразових звертань щодо отримання цього звіту. Результат нульовий! Виявилося, що “вбивчі” документи зникли і НІХТО не знає, куди вони поділися, а про конфлікт навколо ЗОШ № 1 в довідці немає жодного слова!
Пригадується, як на початку вже цього року депутати Костянтинівської міської ради двічі не підтримали проект рішення, підготовлений начальником управління освіти про злиття ЗОШ № 1 та гімназії. Напередодні чергової сесії на загальні шкільні збори завітали Н. Оксенчук, О. Барабаш, речник голови Донецької ОВЦА Т. Лук’янчук та інші. Вони намагалися переконати батьків погодитися на об’єднання навчальних закладів, пропонували, щоб учнів на час ремонту перевели до інших шкіл. Батьки рішуче трималися свого: ми проти злиття, діти залишаться у школі. Депутати міськради відмовилися розглядати конфліктне питання.
А “війна” триває. У школі, яка, стверджує керівництво Донецької ОВЦА, повинна стати надсучасною (опорною її офіційно визнати не можна — існують юридично-правові колізії), ще на початку жовтня 2016 почався ремонт. Голова Донецької ОВЦА Павло Жебрівський досить активно взявся контролювати ремонтні роботи, але поступово його запал та енергія згасали, і вже майже 3 місяці його не бачили на будівельному майданчику, хоча раніше кожні два тижні від сюди приїздив. Можливо, він втомився від бездіяльності місцевої влади (яка давно відсторонилася від проблем школи) чи втратив сумніви щодо “ефективної” роботи управління освіти? Справа в тому, що генеральним замовником проектів щодо ремонту ЗОШ № 1 якраз і є міське управління освіти. До речі, Ольга Вікторівна досить часто мала не дуже “чесне лице”, коли під час чергового відвідування об’єкта Павло Іванович запитував її, як йде підготовка проектів, чому процес занадто повільний, а проекти місяцями — “десь у шухлядках”.
Батьки та активісти проаналізували хід цих робіт: із 25.04.2016 до 23.06.2016 О. Барабаш зробила двомісячну перерву в підготовці проектів, з 04.07.2016 до 22.11.2016 не уклала жодного (!) договору з виготовлення проектно-кошторисної документації для ЗОШ № 1, з 29.11.2016 до 06.02.2017 управління освіти знову взяло тайм-аут, а про документацію щодо прибудови до їдальні чиновниця не згадувала 10 (!) місяців.
Робота з проектами, впевнені в школі, затягувалася навмисно, щоб загальмувати ремонт і створити умови, в яких батьки, втомившись від “війни”, погодяться перевести дітей до інших навчальних закладів. Про саботаж роботи з проектами свідчить офіційна відповідь виконкому Костянтинівської міської ради: “…станом на 03.07.2017 управління освіти закінчило розробку проектів з повної реконструкції та капітального ремонту школи”. Чи не умисно запізнилися? У відповідь на заклики Павла Жебрівського завершити ремонт до 1 вересня? Не зреагувавши на його заяву на обласній колегії в Костянтинівці, коли він назвав цей будівельний майданчик найгіршим в області? Хто ж відповість за те, що ремонтні роботи практично зірвано? Винуватців немає, і нічого не змінилося. Навпаки… стало ще гарячіше!
Зараз (у серпні!), коли ремонт зупинено на невизначений термін, начальник управління освіти знову загострює конфлікт. Через місцеві ЗМІ вона сповіщає громаду, що 1.09.2017 діти не підуть навчатися до ЗОШ № 1, хоча чиновниця знає, як рішуче налаштовані батьки та педагоги. Є в неї заява і протокол загальних зборів 8 червня 2017 року, де батьки вкотре заявили: дітей в інші школи не віддадуть, вони навчалися рік під час ремонту в рідних стінах, будуть навчатися й далі!
Сьогодні головна чиновниця управління освіти — в пошуках будь-яких мізерних зачіпок, аби заборонити дітям розпочати навчальний рік в рідній школі. Батьки, серед яких є спеціалісти в галузі будівництва та комунального господарства, фактами доводять, що в ЗОШ № 1 під час ремонту можна проводити навчання і діти не будут заважати будівельникам (і навпаки). До речі, коли нещодавно батьки власним коштом і силами почали ремонтувати туалетну кімнату на поверсі, де навчаються діти, це дуже обурило О. Барабаш. Чи не тому, що відсутність туалету вона намагалася використати, як аргумент, що в школі не все гаразд з санітарними нормами і ії треба закрити? До цього її не бентежила кричуща ситуація протягом довшого часу, коли туалети взагалі не ремонтувалися, хоча міський бюджет і виділив адресно 200 тис. грн., але управління освіти вперто “не бачило” коштів, ще й забороняло використовувати будівельні матеріали, якими школі допоміг спонсор? В ЗОШ № 1 зберігається листування з чиновницею ще й з цього питання.
І наостанок процитуємо заяву батьків на ім’я начальника управління освіти: “Хочемо дати вам пораду: не витрачайте сили для досягнення своєї ганебної мети. Ми не дозволимо знищити ЗОШ № 1. Батьки та вчителі планують акції громадянської непокори, якщо буде зроблено спробу не дати дітям продовжити навчання в рідній школі”.
Конфлікт триває далі. Будуючи “оновлену Донеччину разом”, хтось забуває, для кого ми її будуємо?
