А ми лишилися людьми

Надія КИР’ЯН

Альманах “Український вісник”, незалежне політично-просвітянське видання, засновано 2000 року. Ініціатором такого видання був В’ячеслав Чорновіл. Ідею підтримали “Просвіта”, “Меморіал”, українські громади багатьох країн світу. Російська агресія 1915 року зірвала випуск альманаху, тому за 2015—2016 рік видано спарений номер. Надалі альманах має виходити щороку.

Зміст книги — національно-патріотичний, спрямований на збереження історичної правди, творення національно свідомого суспільства. У передньому слові головний редактор Ярослав Гелетій аналізує сучасну ситуацію в Україні, досягнення та помилки за період незалежності, головні завдання, які нині стоять перед патріотами. У першому номері альманаху, згадує автор, головним питанням було: коли розквітне Україна? Тодішня складна ситуація, зубожіння народу, корумпованість влади нині поглибилася “трагедією військового конфлікту з путінською Московією”.

А розквітне Україна тоді, вважає Ярослав Гелетій, коли головною ідеєю стане національна ідея, а нашим Президентом стане Націоналіст; історичний досвід свідчить, що кожна європейська держава утверджувалась у власній націоналістичній ідеології. У вступному розділі надруковано статтю Лариси Сітко “Слуга Божий — митрополит Андрей Шептицький” до 150-річчя від дня його народження, що відзначали 2015 року; Левка Лук’яненка “Коли спекаємося московства”, де політик зауважує, що наша інтелігенція все ще хитається між поняттями “братський слов’янський народ” та “хижий імперський агресор”. Це впливає на зміст радіо- і телепередач, друкованих ЗМІ, дискусій в інтернеті, а все разом — на свідомість народу; Миколи Жулинського до 200-річчя Шевченка; Наталії Гумницької “Завуальована русифікація. Малоросійство владних еліт”, у якій авторка пропонує замислитися над причинами невтішної постмайданної реальності. Другий розділ — “Із закутин вічномерзлого крайсвіту”, — присвячено політичним в’язням, жертвам комуністичного безза- коння, які відбували свої терміни у Мінлагу (Республіка Комі), Інті, Казахстані. Серед них Орися Матешук зі Львівщини, Кузьма Громик з Полісся, Леонід Рябченко та його батько Іван з Лубенщини, один з найкращих українських перекладачів Григорій Кочур та його дружина Ірина Михайлівна, Ярослава Людкевич, Анастасія Закидальська та інші. “Ми повинні свято берегти нашу історію, пам’ятати тих, хто власним життям виборював нашу ще таку залежну Незалежність”, — нагадує “Український вісник”.

Третій розділ — “У променях добра”. Тут вміщено філософські роздуми Олександра Кіцери “Чи слід любити ворогів”. Ця вічна дилема нині надзвичайно актуальна. “Молоді хлопці, що зараз боронять від проросійських терористів східні рубежі України, не зразу навчилися вбивати ворогів. Але, попри болісну психологічну “ломку”, таки навчилися”. Проаналізувавши висловлювання багатьох філософів, богословів, автор схиляється до думки, що “кожен християнин має обов’язок послуху насамперед Богу, а не королю, тим паче, якщо накази короля суперечать Божому Закону”. Подібної ж думки свого часу дотримувався Іван Франко, про що писав у вірші “Паренетікон”: Оте, брати, ви добре розумійте, Що ворог Божий, ворог правди й волі Не варт любові вашої ніколи. У цьому ж розділі вміщено статті Василя Рудого “Іван Виговський — політичний лідер української козацької держави”, Наталі Лісової “Пам’ятати, щоб жити”, Ольги Джус “Брати минулого вогонь”, Наталі Гумницької “Українці Криму і Донбасу…”, Квітослави Куновської та Лесі Стефінів “Рідна мова українського школяра”, Лесі Храпливої-Щур “Сценка на свято героїнь”, Віктора і Юрія Зубрицьких “Воїн” (до 100-річчя з дня народження отця Української греко-католицької церкви Севастіяна Зубрицького).

У інших розділах — “І в звуках пам’ять озоветься”, “А ми лиши- лися людьми, а ми лишилися собою”, “Миттєвості у вічність линуть”, “Гори, гори, не відгорай, свічадо” — цікава стаття Михайла Теліги “Як я став свідомим українцем” (“…все почалося з бан- дури: чари її мене не проминули — вхопили мене і повели тією стежкою, на кінці якої бачу щас- тя свого народу”); відомої просвітянки Ніни Вірченко (її життєве кредо “Моє життя — Україна і математика”) “Я україночкою народилася”; статті Миколи Жулинського та Клавдії Бачинської про Уласа Самчука; спогади Галини Гордасевич про В’ячеслава Чорновола та ще багато інших актуальних матеріалів.

Розділ “Ми вийшли з дитинства” складають поезії. Поетичних патріотичних творів у збірнику чимало — ними починається кожен розділ. Автори — відомі поети Василь Симоненко, Василь Стус, Віктор Баранов, Ростислав Радишевський, Антоніна Листопад, а також поезії з-за колючого дроту: Зиновія Сердюка, зокрема, присвячені Антоніні Ярол, референту ОУН з Рівненщини (псевдо “Оксана”, “Квітка”), Орисі Матешук, Володимира Косовського, Ірини Сеник та багатьох інших.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment