Допоки надія, допоки мета…

Антологія патріотичної поезії. Упорядкування Олеся Дяка. — Львів, Дрогобич: Коло, 2017. — 232 с.

Олесь ДЯК

Від упорядника

Ось чого не очікував, то це такої бурхливої реакції на “мою” антологію, яку спокійно і тихо готував до друку, ні на мить не задумуючись, що у фінансовому плані витрат, пов’язаних із виданням, залишуся сам на сам із цією проблемою. Хоча не зовсім так — видавництво “Коло”, підписавшись виступити партнером, відтермінувало всі розрахунки не менше, ніж на півроку. І лауреат першої Всеукраїнської літературної премії патріотичної поезії імені Катерини Мандрик-Куйбіди за 2016 рік письменниця Любов Проць виявилась не байдужою — наскільки презентабельною (в плані поліграфії) мала би бути наша антологія. Відчувши смак успіху, і Львівська обласна рада пообіцяла сприяння у програмі щорічних закупівель на бібліотеки області. Але й не це мене найбільше тішить, а те, що суспільство справді повірило у наші добрі наміри започаткувати літературно-патріотичний рух, насамперед серед читацької молоді, і не тільки на словах. Підтвердження цьому — велелюдні презентації в Галицькому краї. А деякі депутати Львівської обласної ради від осві- ти, і насамперед педагог Володимир Вантух, взялися за здійснення плану впровадження вивчення антології “Допоки надія, допоки мета…” у загальноосвітніх школах області. І це лише початок.

То чи не мала рації поетеса Світлана Антонишин, коли писала свій відгук на Антологію, передбачаючи, що “…продовження буде. Не може не бути!” ?

Микола ПЕТРЕНКО

Урівноваження

Коли тобі випадає доля брати участь у спільному збірнику — то мимохідь в душі зачинає шкребти якась засторога: а чи потраплю в загальну тональність збірника, чи мої твори не програватимуть поряд із іншими, кращими, або ж навпаки — чи не буде твоїм сусідом якийсь аж геть далекий від твоїх творчих засад? Можу відверто зізнатися: цього разу сумніватися немає жодних підстав.

А вони могли бути — надто вже неоднозначно ми тлумачимо виміри патріотичності, особливо в поетичних творах. І хоча мені рідне Мисикове: не питай, де та сучасність — вона в тобі, так, у кожному із нас — але ж і проявляється різно. Та ще на додачу: над часовими вимірами виходу нашої спільної збірки — антології патріотичної поезії за редакцією Олеся Дяка, — тяжіла густо-чорна примара війни… Радий засвідчити: мої застереження відпали.

На диво збалансований рівень творів усіх представлених у збірнику авторів, і це при просторому тематичному розмаїтті. Щось відрізняється як краще, дещо не в моєму плані — але єдність рівно-великих величин для неупередженого читача очевидна.

Але застереження у мене таки є — вони стосуються художнього оформлення, того аж гнітюче домінуючого чорного-червоного кольору обкладинки. Таки мали б світліше дивитися вперед, навіть з бліндажних амбразур. Та й назва збірника таїть у собі щось майже фатальне…

Петро ШКРАБ’ЮК

Подвійний чин поетеси з Козаківки

Вже в самій назві — Козаківка — закладені історія села і характер його мешканців. Величава тут і природа: гори, смереки, річка… Неподалік — Болехів, де похована піонерка жіночого руху Наталія Кобринська. Не випадково пооблизу Козаківки діяла старшинська школа УПА. Не випадково тут оселилися (і доживали віку) дві сестри Степана Бандери — Володимира та Оксана.

Не випадково тут народилася одна з героїнь національно-визвольного руху, речниця патріотичного чину і слова Катерина Мандрик-Куйбіда. Знову ж таки: етимологічно в прізвищі явно просвічує Січ, на якій давали такі незвичні прізвиська, як Куйбіда чи Мандрик.

Так, Катерина Мандрик-Куйбіда належить до тих творців, які не тільки маніфестували свою любов до України, а й пожертвували їй своє життя. Цінність такої поезії особлива. Подвійна. Бо вона не просто декларативна, а омита кров’ю її творців; є взірцем єднання слова і вчинку.

Ось чому ми з таким хвилюванням презентували в Козаківці свою антологію патріотичної поезії під назвою “Допоки надія, допоки мета…” — і вже сучасної, яка теж виповнена тривогами та співпереживанням за долю України — і водночас вірою в її незни- щенність, в її перемогу. Ми теж взоруємося на єднання слова і реальної дії.

Мені, зокрема, довелося двічі побувати в Бахмуті Донецької області, в сусідній Костянтинівці, а також у Дніпрі, виступати перед воїнами й тутешніми мешканцями, і це була незвичайна радість: я вкотре пересвідчився, що патріотична поезія (коли вона щира, виболена, високохудожня) завжди актуальна, завжди хвилює серця.

Тим паче, коли вона не тільки прямо закликає “Любіть Україну” (В. Сосюра), а й говорить про це опосередковано — через любов до квітки, роси чи близької людини…

Бо все те, що в різних формах і жанрах, зокрема в ліриці, відстоює національні й християнські цінності, морально-етичні чесноти, є виявом патріотизму. І, звісно, надихає на чин…

Світлана АНТОНИШИН

Продовження неодмінно буде!

Коли відверто, я завжди з деякою осторогою ставилася до різноманітних літературних антологій, як і до звичного поділу лірики за жанрами і стилями. Вважаю, що тут усе набагато складніше й простіше водночас: є поезія і є непоезія. Промовисте підтвердження цьому — антологія патріотичної поезії: “Допоки надія, допоки мета”… Цей ошатний томик якось відразу, легко й невимушено розвіяв мої упередження. …Вісім авторів: п’ять членів журі і три лауреати першого конкурсу патріотичної поезії імені Катерини Мандрик-Куйбіди. Всі імена добре відомі — і не тільки в літературних колах. Кожна добірка, представлена в антології (представлена, до речі, досить широко), заслуговує на окрему ґрунтовну розмову. І повірте, ко- ли читала книгу, мене чомусь не цікавило: хто член журі, хто лауреат першої, а хто — третьої премії. Я просто насолоджувалася поезією, тим непроминальним Словом, коли, за Богданом Смоляком (одним із членів журі), “крізь кожен шов у формі літер болить розчахнутий папір”.

“Розчахнутий папір”, зранене серце, оголений нерв сьогодення і “кричуща правда” історії… Так, у цій книзі немало документального (“поезії факту” жодні епохи і жодні віяння літературної моди не відмінять): тут і Майдан, і війна на Сході, і голод 33-го… Але, на щастя, тут немає кон`юктурної риторики, порожнього оптимізму і барабанного пафосу.

Це дуже різні — і за змістом, і за формою, і за настроєм, — тексти, які безжально пронизують душу до осердя, до скрику, проте — не до відчаю! Тут — приклади і приклади — яскравих метафор, відточених афоризмів, вигадливого звукопису та винахідливої версифікації. А головне, в цій поезії така межова щирість емоцій та непридумані долі людські, що іноді просто важко передихнути. Є в книзі місце і для жарту, для тихої усмішки крізь сльозу.

А там, де живе Всевишній,

Сказали мені Його близькі,

Що ангели все частіше

Чують в раю українську.

(Анатолій Марущак).

А в іншому вірші цього ж автора — вже зовсім “на розрив аорти”. Маю на увазі зворушливо-реалістичну баладу-монолог “ДНК”. Монолог вихованця інтернату, який загинув на війні і разом з десятками інших полеглих бійців похований у брат- ській могилі як безіменний воїн. Одного за одним друзів-побратимів знаходять рідні — за тестами ДНК — і ті …повертаються додому. А хлопичину-сироту нікому шукати. У нього і за життя не було Дому, тож повертатись йому нікуди. Проте:

Я від долі ніколи в світи не тікав,

Ми завжди були з нею на ти.

Україну — мій код, а точніш,

ДНК В карті пам’яті легко знайти…

Анатолій Марущак — лауреат третьої премії. Якщо це “третя”, то що казати про твори, відзначені “першою” і “другою” преміями. А втім, чи варто щось казати. “Вартіше”, мабуть, просто розгорнути книгу і прочитати. Тим більше, що організатори конкурсу патріотичної поезії ім. Катерини Мандрик-Куйбіди обіцяють за підсумками вже цьогорічного творчого змагання нову антологію. Отже, продовження буде. Не може не бути!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment