Приватний рів з крокодилами

Галина ПАГУТЯК, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка

Національна безпека неможлива без особистої безпеки. Агенти ворога поселилися в домі кожного українського громадянина, який не переймається інформаційною гігієною. Змінювати свої погані звички — жити так, ніби то не Росія на нас напала, а інопланетяни з голлівудського фільму — більшість не хоче. Бо як обійтися без душевних російських серіалів, які ментально ближчі постсовковому поколінню, без російського репу, без всіляких шоу і сопливих житейських історій і рецептів, мета яких показати, що ворог має людське обличчя. Хоча, як кажуть у нас у Галичині, ліпше з мудрим згубити, ніж із дурним знайти. З мудрими не цікаво, це як після “Бандитського Петербурга” дивитись “Сім самураїв”. Я недаремно написала “Сім самураїв”. Старий фільм геніального Куросави демонструє, як треба боротися людям честі проти бандитів. Але хто в нас люди честі? Ті, кого жінка ховає в гаражі від повістки на фронт, ті, хто їде на заробітки в країну агресора, бо там життя таке саме примітивне і звичне, як в Україні, тобто постсовкове, і не треба вчити мову, дотримуватись цивілізованих правил? Чи, може, ті, які втікають з України від корупції, вульгарності і неможливості реалізувати себе? Чи просто ті, для яких рів із крокодилами, тобто приватна безпека — це багато грошей, які вирішують всі проблеми? Тепер дивіться, що з того вийшло. На війні за тих дядьків, які ховаються від обов’язку захищати Батьківщину, гинуть зовсім юні, вісімнадцятилітні. Посполиті встають із колін після того, як проїде похоронний кортеж і їм нема гадки, що той хлопчина з Пустомит чи Полтави міг би не загинути, якби вони не відкупили своїх чоловіків і синів-тридцятиліток у військкоматі, бо зрілий чоловік обережніший і досвідченіший. А коли здоров’я не дозволяє, то можна готуватись до самооборони, принаймні тренувати тіло і дух. Але ворог — це не росіяни, а інопланетяни, а з безвізом можна тепер втекти і в Європу. Вони всі, правда, кажуть, що захищатимуть свою родину. Тобто просто втечуть, бо для них Батьківщина там, де заробіток. Ті, хто не зможе втекти, загинуть. На це є також приповідка: чому дурний — бо бідний. Мати навчила їх любити лише себе, а не ближнього, не навчила любити Україну такою, яка вона є, а не такою, яку збудує для них влада. Школа не навчила критично і незалежно мислити. Дух інфантилізму завадив стати дорослими. Культура, наука й освіта в Україні опущені нижче плінтуса, бо ЗМІ здатні імітува- ти все і навіть видрукувати на принтері зразок для наслідування, імітацію людини — бездумного та безпечного споживача, який живе у віртуальному світі з віртуальною війною. Навіщо справжнє, коли є імітація?

Заламувати руки і падати в розпач — це теж імітація, театр, ознака незрілості. А ось рів з крокодилами довкола свого розуму і серця — це реальність. Рів між чужорідним і ворожим, між якісним і неякісним, між честю і безчестям може викопати кожен і отримати моральну втіху від того, що відтепер ніхто не зможе окупувати ні його тіло, ні душу. А коли таких людей стане багато, тоді й засудять тих, хто вкрав гроші на державний рів із крокодилами, за законами воєнного часу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment