Олександр М. КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ)
Сучасна корупція в Україні — це корупція кризового типу, — вона є породженням глибокої соціальної кризи в Україні! Тому НАБУ чи будь-які інші антико рупційні органи (навіть при за стосуванні смертної кари!!!) не здатні подолати цю корупцію, якщо не буде здійснено соці альні реформи, які підірвуть ко рінь корупції. Ці реформи мають створити ситуацію, коли чесно жити і працювати стане вигідно. Як це є тепер, наприклад, у Сін гапурі, Фінляндії, Японії, Німеччині. Корупція кризового типу має системний характер, тоб то вона уражає не лише державні інститути, а й інституції громадянського суспільства. Тому марними є сподівання на те, що громадські активісти-антикорупціонери стануть тими чинниками, здатними гарантувати ефективну боротьбу з корупцією. Тобто навіть разом узяті держава і громадянське суспільство безсилі перед корупцією кризового типу. І це спричинено системною соціальною аномалією, коли жити і працювати чесно і по закону — не вигідно.
З цієї ж причини системною є сьогодні в Україні і неповага до норм моралі і до закону: бо хто поважатиме норми моралі і закон, якщо жити і працювати чесно і по закону не вигідно? Зазначену соціальну аномалію необхідно усунути через проведення відповідних со ціальних реформ, у результаті яких у суспільстві сформується така соціальна цінність як по ага до норм моралі і до закону. А ця цінність є основою антикорупційної культури в суспільстві. Більше того, лише повага до норм моралі і до закону може забезпечити в Україні той правопорядок, без якого не можуть бути успішними жодні ін ші реформи. Бо, як казав Томас Карлейль:“Будь-які реформи, крім моральної, є марними”. Отже, для подолання корупції кризового типу потрібне про ведення глибоких соціальних ре форм, які змінять спосіб життя так, щоб жити і працювати чесно і по закону стало вигідно!
Фундаментальним природ ним правом людини є право на соціальну справедливість. Чи забезпечене це право людини в Україні сьогодні? На жаль, ні! Сьогодні антикорупційна по літика в Україні неефективна, бо спрямована лише на реалізацію помилкової концепції “голої репресії”, тобто репресії, не поєднаної з усуненням тієї соціальної аномалії, що породжує корупцію кризового типу. Ця концепція здатна створити “бурю в склянці води”, тобто видимість “атаки” на корупцію. Але, до того, концепція “голої репресії” відкриває шлях для різноманітних зловживань засо бами кримінальної юстиції, зокрема в сфері політичної бороть би і економічної конкуренції, а також для гіпертрофії поліцейських (репресивних) функцій держави.
Справді ефективною антико рупційною політикою може бу ти політика, заснована на кон цепції “антикорупційних лещат”, яка підтверджена досвідом, наприклад, Сінгапуру. Але вона по ки що не поставлена на озброєн ня в Україні. Звідки ця ілюзія, що начебто вирішити проблему корупції ду же просто: достатньо пересади ти в тюрми усіх корупціонерів — і корупція буде подолана. Але ж це примітивно! Недосконалість вітчизняної “стратегії” боротьби з корупці єю стає все очевиднішою! Якщо ще кілька років тому “антикорупційні стратеги” стверджували, що корупція буде подолана, якщо створити НАБУ, САП, НАЗК, то тепер, після відсутності очікуваних результатів у цих антикорупційних органів, стверджується дещо інше. Ці органи, виявляється, такі неефективні тому, що немає правильного аудиту над ними. От тільки створимо такий аудит — корупцію зразу ж загнуздаємо! Тепер вже всі надії українців спрямовуються на цей аудит. От ще нам аудиту над антикорупційними органами не вистачає і тоді вже корупцію переможемо! А якщо ще й аудит не допоможе, то вже точно нам допоможе створення антикорупційних судів. Отака антикорупційна ілюзія…
Начебто для подолання корупції достатньо “політичної волі” і її можна подолати “кавалерій ським наскоком” за допомо гою “шаблі наголо!”, тобто з використанням “голої репресії”, що застосовується антикорупційними органами! Але цього зовсім недостатньо, бо вирішальне значення мають якраз реформи, що можуть усунути соціальні корені корупції. Як свідчить досвід Сінгапуру та інших країн, ефективною може бути лише концепція “антикорупційних лещат”. Вона полягає у поєднанні двох “губ” в “антикорупційних лещатах”: 1 — глибоких соціальних реформ, що мають антикорупційний потенціал, і 2 — застосування репресивних заходів щодо корупціонерів, які мають застосовуватися антико рупційними органами (НАБУ то що). Якщо не буде задіяно обидві ці “губи”, то як однією “губою” “затиснути” корупцію разом з її корінням?
Згідно з концепцією “анти корупційних лещат”, спроби од ним лише вдосконаленням ан тикорупційного законодавства і антикорупційних органів (НАБУ тощо) подолати кризовий тип корупції є безперспективними. Не можна створити такий закон чи такий антикорупційний орган, яким би не можна було б зловжи вати, якщо у суспільстві має місце соціальна аномалія, за якої жити і працювати чесно і по закону не вигідно. Більше того, за цієї умови можливим стає формуван ня так званої “поліцейської держави”. Україна в результаті соціальних реформ має стати країною, придатною для життя чесних і законослухняних громадян! Лише тоді, згідно з концепцію “антикорупційних лещат”, можуть бути ефективними антикорупційне законодавство і будь-які антико рупційні органи (НАБУ і т. ін.), разом з інституціями громадянського суспільства.
