Наталя ГУМНИЦЬКА, Львів
Культура як універсальна людська цінність є невичерпним джерелом взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємозближення, духовного збагачення різних народів, його рятівним колом. Центральною складовою цього рятівного “Ковчегу духовних скарбів людства”, безумовно, є література, її величність Слово. Безцінним у поширенні найвідоміших творів класиків світової літератури є внесок перекладачів і перекладознавців. Україна має когорту достойних перекладачів з різних мов світу, чиї конгеніальні переклади є нашою національною гордістю.
До їх числа, зокрема, належать Микола Лукаш, Григорій Кочур, Максим Рильський, Свя тослав Гординський, Остап Луцький. Серед сучасників не можна оминути Андрія Содомору, який доніс до українського читача найкращі зразки античної літератури. Відомий поет Ігор Калинець сказав про нього: “Ми живемо в епоху Андрія Содомори”. Це достойна оцінка класика сучасного українського перекладознавства. Одним із чільних представників дослідження творчості франкомовної літератури і її художніх перекладів є Ярема Кравець, доцент кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка. Понад сорок років свого творчого наукового пошуку від дав вчений дослідженню літературного спадку геніального бельгійського поета, прозаїка, драматурга Еміля Вергарна. Захистив дисертацію “Творчість Еміля Вергарна в українській критиці та перекладах”, надрукував понад двадцять наукових досліджень про творчість Еміля Вергарна в її типологічних зв’язках із Шевченком, Франком, Стефаником, Антоничем, Маланюком, Стусом, переклав сім художніх творів письменника. Він же автор розділу “Українсько-бельгійські літературні взаємини” у п’ятитомній монографії “Українська література у загальнослов’янському і світовому літературному контексті”, співавтор бібліографічного покажчи ка “Українсько-бельгійські літературні зв’язки. 1870—2008”.
Днями з ініціативи Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки та Українського національного середовища (нефор мальної громадської організації, яка об’єднує коло активної української інтелігенції) відбулася презентація книги Яреми Крав ця “Український Еміль Вергарн” (критика, перегуки, переклади). Відкрив презентацію директор бібліотеки Іван Сварник, модерував керівник Українського національного середовища Євген Салевич.
Автор книги стисло озвучив біографію Еміля Вергарна (Emile Verhaeren, 1855-1916), блискуче пов’язавши її з історією становлення Королівства Бельгія, його суспільно-політичними, соціально-економічними й культурнопобутовими умовами життя. Такий концептуальний підхід став ключем до розуміння формування творчого генія фламандської культури. Полегшив авторові видання пошук паралелей у становленні геніїв української культури з творчою долею Еміля Вергарна.
Із зрозумілих причин нашої бездержавності поетична, драматургічна і критична творчість найвизначнішого бельгійського французькомовного письменника не могла бути перекладена од разу, хоча Леся Українка підкреслювала необхідність перекладу Еміля Вергарна як одного з по тужних тогочасних письменників. Ярема Кравець є піонером у дослідженні майже столітньої історії (1894—1990) ознайомлен ня з творчістю Еміля Вергарна в українській критиці та художній літературі, а також долі його по етичної спадщини українською мовою, критичне вивчення якої часто мало епізодичний характер. Автор довів, що інтерес українських письменників до творчості Еміля Вергарна з’явився одразу після виходу його перших збірок у Бельгії та Франції. До одного з перших перекладачів і критиків творчості бельгійського генія впродовж п’ятидесяти років належить Микола Терещенко. Най повніша збірка його перекладів “Вибране” побачила світ у 1966 році. Варто відзначити переклади Святослава Гординського, Остапа Луцького, Миколи Зерова, Юрія Клена, Григорія Шкурупія, Василя Щурата. Серед сучасних перекладачів — Ярема Кравець, Володимир Самійленко, Михайло Москаленко.
Як поет загальнолюдського звучання та багатогранних інтересів Вергарн справив на сучасників такий сильний вплив, що визнані авторитети поетичного світу Поль Верлен, Артюр Рем бо, Шарль Бодлер і, навіть, Віктор Гюго змушені були поступитися йому місцем. Саме мотив болю, розпачу, надії, мрії і віра у всезагальну гармонію та людяність знайшли палкий відгук серед сучасників і були співзвучні нашим поетам і прозаїкам, зокрема Шевченкові, Стефанику, Франкові. Розкриваючи тему “Тарас Шевченко та Еміль Вергарн: артистизм вірша, епічність думки” Ярема Кравець підтримує думку Дм. Донцова щодо розуміння близькості поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та Еміля Вергарна, який писав: “…Гарною є ностальгія не за щастям, лише за розростом і перемогою, за тим, що “інтенси фікує життя”. Ця естетична максима, нестримна енергія, прагнення постійного зростання духу єднає творчість українських класиків з класиком бельгійської літератури. Шевченка й Вергарна зближує артистизм і мальовни чість творчої манери, яка мала під собою реальну причину: Шевченко був професійним художником, а Вергарн на генетичному рівні всотав високомистецьку фламандську традицію. Показовими в цьому плані є вірші з циклу “Фламандки” (зокре ма “Садок”, “Ферма”, “Загорода”) Вергарна і “Садок вишневий коло хати”, “Сонце заходить гори чорніють…”, “За сонцем хмаронька пливе, червоні хмари розстилає” Шевченка. Як і Шевченка, так і Вергар на глибоко хвилювала доля його країни, її історія, її майбуття. В їх ній творчості відображено найславетніші й найтрагічніші сторінки з життя бельгійського та українського народу. До прикладу, епічність думки двох геніїв талановито відображені у їхній поетичній творчос ті, зокрема у пенталогії Вергарна “Уся Фландрія” (1904—1911) і у таких творах Шевченка як “Гайдамаки”, “Іван Підкова”, “Іржавець”, “Сон”, “Розрита могила” та ін. Ярема Кравець проводить цікавий аналіз дотичності творчості Євгена Маланюка до поетичного світу Еміля Вергарна, глибокопатріотичні мотиви якого надихали його на “сплітання віршів з нервів пасма” і були для нього не “музичною спазмою”, а — “ридання, кров і крик”. Він детально аналізує вплив поетичної творчості Вергарна на одного з найцікавіших поетів неокласиків діаспори Юрія Клена. “Похід” (“Le depart”) і “Мандрівка до сонця” присвячені трагічній історії селянства, хоча Вергарн описує наступ міста на бельгій ське село наприкінці XIX ст., а Юрій Клен — Голодомор в українських селах 1932—1933 рр. Як неокласик, зорієнтований на кращі зразки світової поезії, Юрій Клен відійшов від вергарнівської традиції універсальнос ті конфліктів і проблем початку 90-х рр. XIX ст., а створив модер ний за задумом і композицією та національний за духом і настроєм твір про Голодомор в Україні. Юрій Клен був не лише прекладачем програмного вірша Еміля Вергарна “Вітер” (“Le vent”), а й найпродуктивнішим в українському літературознавстві дослідником перекладів Вергарна, про що засвідчує його грунтов на праця “Український переклад Вергарна” (1928). Щодо вер гарнівських мотивів у поетичній творчості Богдана-Ігоря Антонича Ярема Кравець посилається на таких авторитетних дослідників творчості поета як Д. Павличко, М. Ільницький, В. Назарук. У підсумку автор книги стверджує, що крім площин, в яких дослідники вбачають спорідне ність антоничевого й вергарнівського віршів — філософської, урбаністичної, стилево-синтаксичної — слід виокремити цілу низку образно-стильових пара лелей, що засвідчують типологіч ні збіги у поезії українського та бельгійського поетів, спричинені бурхливими подіями суспільного життя кінця XIX і перших тридцяти років XX століття у Бельгії й Україні. Збагачені глибокими національними традиціями во ни водночас творили в унісон з новою урбаністичною сутністю, прославляючи буйноту життя. Про зацікавлення Вергарна Укра їною дослідники вказують на його вірш “Слава вітрові” зі збірки “Безмежне сяйво” (1906). Його рядки звучать: “Гасає вітер скрізь, і хмариться блакить, в Німеччину летить степами України”. Дослід ники згадують й інші вергарнів ські антимілітаристичні збірки, в яких поет говорить про Україну, Дніпро та українські степи. Вар то підкреслити, що поет називає нашу країну лише “Україна”. До українського сліду Вергарна слід додати його зацікавлення Марією Башкірцевою, яка у французькомовній літературі того часу значилася як “українська худож ниця”. Ярема Кравець вказує на творчі стосунки Еміля Вергарна з українською художницею Со фією Левицькою (1880—1937). Художниця під час свого па ризького періоду життя розкрила перед французькими колега ми “чарівний, невідомий їм досі світ народної картинки та іграшки, розписів та різьбярства”. Со фія Левицька ілюструвала згодом окремі твори Еміля Вергарна, переклала французькою мовою ра зом з Роже Гаяром “Вечори на хуторі біля Диканьки”, прикра сивши це перше у Франції видан ня М. Гоголя власними невеликими дереворитами. Ярема Кравець звертає увагу на Еміля Вергарна як на талановитого мистецтвоз навця, автора ґрунтовних студій про Рубенса, Рембрандта, Брей геля, Делакруа, Моне, Родена та інших відомих майстрів пензля, а також як лектора з мистецтва Англії, Німеччини, Франції та Бельгії. Відзначаючи потуж ний вплив мистецтва на поетичну творчість Вергарна, Ярема Кравець наводить слова славет ного українського поета і худож ника Святослава Гординського: “Натхненний танок кольорів і слів”, якими можна охарактери зувати усю творчість видатного бельгійця Еміля Вергарна. В кни зі подано надзвичайно глибокий есей Вергарна “П’єр-Поль Ру бенс” і п’ять його прозових творів у блискучому перекладі українською Яреми Кравця. На жаль, на думку автора книги, прозова творчість, як і літературознавча критика й епістолярна спадщи на зовсім не відомі українському читачеві. Цінним для майбутніх дослідників творчості Еміля Вер гарна є розділ бібліографії під титулом “Український Еміль Вер гарн”. Завершилася презентація книги професійною дискусією, в якій дійшли висновку щодо ак туальності проблеми перекладу в Україні, особливо у контексті входження України у сучасне європейське співтовариство.
