Валентин ЯБЛОНСЬКИЙ
Закінчення. Початок у ч. 33 за 2017 р.
І останнє: українська революція не мала у світовій практи- ці аналогій, не було кого насліду- вати, з кого приклад брати. Самі створювали теорію своєї бороть- би і самі її втілювали; вона була скерована одночасно проти трьох окупантів, і тому перемога в ній вимагала безмежної жертовності й героїзму української нації. Радикально налаштовані польські автори використали Во- линську трагедію для розпалю- вання протистояння між поля- ками та українцями, що врешті переросло у визнання Сеймом Польщі дій УПА та ОУН геноци- дом проти поляків.
Як підкрес- лює Я. Дашкевич, “Польща до- ведена маніпуляціями історії до стану справжньої антиукраїн- ської істерії <…>. Із стратегіч- ного партнера перетворюється в стратегічного ворога, а з адво- ката України в advocatus diaboli <…> Польща повірила, що в уль- тимативній формі може диктува- ти Україні, як вона має “відзнача- ти” волинські події, відновлювати пам’ятники-меморіали на честь польських перемог над українцями тощо….”
Здобутки польських істори- ків та літераторів у справі Во- линської трагедії значно більші від наших, та не забувайте, що в польській історії та культурі не було Великого терору, “Спілки визволення України”, розстріля- ного відродження, у них не було “старшого брата”, на якого тре- ба було рівнятися тощо. В той же час, польська історіографія, як підкреслює Я. Дашкевич, пе- ребуває в полоні створених мі- фів “про велич історичної Польщі, про великий цивілізаційний вне- сок поляків в культуру Волині, про українців-різунів, що Українська Повстанська Армія виникла ли- ше для того, щоб різати поляків, що бандерівці скоїли масові вбив- ства поляків, щоб втілити про- екти етнічних чисток цього регі- ону, які вони спритно приховали” тощо.
Значним кроком вперед є концепція Українського інститу- ту національної пам’яті, що від- лік українсько-польського про- тистояння слід вести від початку Другої світової війни на Холм- щині. Ми вважаємо, що поль- сько-українське протистояння розпочалося з 1918 р., з бороть- би тільки що створеної ЗУНР з поляками і в ширшому масш- табі з 1920 р., з розриву Пілсуд- ським підписаного шість місяців тому Варшавського договору про співдружбу з УНР, підписанням угоди з Радянською Росією, оку- пації Галичини та Волині Поль- щею і продовжувалося понад 25 років в умовах Постверсальської Польщі, німецької окупації.
Значним прогресом в дослі- дженні Волинської трагедії укра- їнськими вченими є нові підходи щодо її трактування: ☑ “справа Волині була логічним наслідком по- дій попередніх двох десятиріч (Я. Дашкевич); ☑ відповідальними за загибель мирних людей є конкрет- ні злочинці, а не український народ і його збройні формування, учасни- ки українського повстанського ру- ху в цілому (Я. Ісаєвич); ☑ про обопільну відповідальність сторін у міжнаціональному протистоян- ні (Ю. Сливка та Ю. Киричук); ☑ про зіткнення в Західній Укра- їні між собою двох націоналізмів — українського і польського (А. За- шкільняк); ☑ що “в ряді випадків неможливо встановити справжніх винуватців злочину з огляду на ді- яльність у 1943–1944 рр. на Волині озброєних груп різноманітного по- ходження (В. Гошовська); ☑ ду- же багато жертв, які легковажно приписують “українським наці- оналістам” або, з протилежного боку, “польським зайдам”, впало насправді жертвою криміналь- них вбивств, що не мають жод- ного відношення до національності ні жертв, ні вбивць” (Т. Ольшан- ський).
Підсумовуючи сказане, хотів би на 100-ту річницю Української революції та 75-річчя УПА під- креслити для пам’яті і нагадати світу (і зокрема Польщі), що Во- линь — це українська земля, і то- му десятки тисяч волинян відда- ли своє життя за неї. Впродовж століть на Волині поряд з українцями жили пред- ставники різних національних меншин, взаємовідносини між якими були різними. Середина ХХ століття відзначилась різким погіршенням польсько-україн- ських стосунків, відлуння яких чути і донині. Без досягнення взаєморозуміння між нами з цьо- го питання неможливо захистити наші народи, в тому числі й Євро- пу від повторення подібного.
Принциповим питанням тут є з’ясування причин трагедії. На жаль, на заваді цьому у поляків стоять створені ними міфи — іс- торичної Польщі, внесенного вкла- ду в цивілізацію Волині, образ мі- фічного ворога — УПА, що виникла лише для того, щоб різати поляків, а також стереотип українця-різу- на. Ми не навішуємо іншим на- родам міфів та стереотипів, ми керуємося у своїх висновках іс- торичними фактами, науковою етикою та християнською морал- лю.
Безперспективними є також спроби визначати, хто несе біль- шу відповідальність за Волинську трагедію через сім десятиліть піс- ля неї. Це шлях у безкінечне ні- куди з двома (в нашому випадку з трьома) невідомими. Дослідження великої когор- ти українських учених, наведені в книзі наші матеріали є незапереч- ним доказом, що однією з осно- вних причин Волинської трагедії було грубе порушення поляками національних і релігійних прав українців на Холмщині, що ви- кликало в 1941–1942 рр. хвилю протистояння з убивствами лі- дерів опозиції, так званих мужів довір’я, мародерством, підпала- ми сіл, яке перекинулося через річку Буг на Волинь і стало ті- єю іскрою, що підпалила багат- тя Волинської трагедії. На жаль, більшість польських істориків відмовляються враховувати цей факт.
Проведені дослідження до- зволяють нам зробити висновок, що польсько-українське проти- стояння в ХХ сторіччі розпочало- ся з 1918 року, зі збройного напа- ду поляків на Західноукраїнську Народну Республіку, окупації Га- личини та Волині Польщею і продовжувалося понад 25 років в умовах авторитарного польсько- го режиму з полонізацією, коло- нізацією, ревіндикацією, пацифі- кацією, ув’язненнями українців в концтаборах “Береза Картузь- ка” та Явожно, антиукраїнськи- ми репресіями в Закерзонні та в окупованій німцями Волині, де- портаціями українців з Польщі та поляків з України, операцією “Вісла” з людськими жертвами.
Апогеєм польсько-україн- ського протистояння став 1943 рік, коли українська допоміжна поліція перейшла в УПА; коли німці стали залучати до репресив- них заходів проти українсько- го населення створену ними в 1942 році польську місцеву адмі- ністрацію та допоміжну поліцію; коли Лондонський еміграційний уряд створив на Волині мере- жу польських підпільних форму- вань, їхні бази як свої стали вико- ристовувати червоні партизани, що проникали сюди з Білорусі. Таким чином, на тлі Другої світо- вої війни розгорілася українська тристороння (німецько-україн- ська, польсько-українська і біль- шовицько-українська) війна, яка отримала назву Волинської тра- гедії і яка поступово поширила- ся на Галичину, пізніше — на За- керзоння.
Дати відповідь на питання, хто був ініціатором і головним організатором цього протистоян- ня, особливо через 70 років після його виникнення, практично не- можливо, оскільки таких доку- ментів поки що не знайдено; по- друге, на Волині, в її лісах, в цей час виникли різні мілітарні та па- рамілітарні угруповання, а також так звані “блукаючі групи”, зде- більшого, мародерів; не можна не враховувати і провокаційну ді- яльність “спеціальних груп та за- гонів НКВС, та німецьких оку- пантів” (В. Гошовська). Нарешті, окремі отаманчики цих угрупо- вань хизуються своєю причетніс- тю до провокацій. І останнє. Не забуваймо і про позитивну роль лідерів у різних протистояннях, які вберегли Україну від стихій- ної жакерії та отаманщини. Справжній характер Волин- ської трагедії можна зрозуміти лише в контексті усієї історії, в т.ч. історії польсько-українських взаємин та подій Другої світової війни.
В українців не було іншого шляху здобуття незалежності, як боротьба з окупантами. При цьо- му українці претендували не на чужі землі, а лише на свої. Великою помилкою СРСР, зокрема Сталіна, було те, що во- ни так легко погодилися на Ял- тинській конферен- ції на лінію Керзона, на включення дав- ньоукраїнських зе- мель — Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини, до складу Польщі. Підсумком трагічно- го німецько-польсь ко- більшовицько-укра- їнського проти стояння стали величезні жерт- ви, статистика про які страждає на вели- ку неточність. Та воно й не дивно. Точні дані про масштаби жертв Другої світової війни ми дізналися лише недавно, через 70 років після за- кінчення війни.
Понесені учасниками укра- їнсько-польського протистояння жертви насамперед є на сумлін- ні Лондонського еміграційного польського уряду, який фактич- но інспірував ці події. Не менша провина лежить на Пілсудсько- му та його наступнику Мосциць- кому — авторах ідеї створення авторитарної мононаціональної Польщі з притаманними їй мето- дами управління. Не можна ски- дати з рахівниці причетність нім- ців та більшовиків до винищення українських патріотів, до прово- кування ними міжетнічних про- тистоянь. Польські політики юридич- но неправочинним рішенням Сейму, підготовленим на осно- ві методично недостовірних да- них, з порушенням принципу історизму та причинно-наслід- кових зв’язків хотіли принизити Україну, шельмувати діяльність УПА.
Схиляючи свої голови пе- ред світлою пам’яттю Героїв УПА на 75-у річницю від її започатку- вання, ми заявляємо, що ніколи не визнаємо рішень, які супере- чать історичній правді, юридич- ній справедливості та християн- ській моралі. Всю вину за Волинську траге- дію Польща намагається списати на українську сторону, але ж, ви- бачте: • хто розпочав у 1918 р. у Львові війну проти Західноукра- їнської Республіки? • хто порушив у 1920 р. Вар- шавський договір і інтернував ар- мію УНР в таборах у Каліші? • хто підписав 18.03.21. Ризь- кий мирний договір між Поль- щею та Росією, розірвавши цим Варшавський договір між Украї- ною та Польщею? • хто закривав українські школи та кафедри, руйнував українські церкви, проводив ре- віндикацію, полонізацію, коло- нізацію Волині та Галичини, па- цифікацію українців? • хто організував концентра- ційні табори для українців у Бе- резі Картузькій та Явожно? • хто розстріляв полонених галичан-захисників Карпатської України на Верецькому перевалі в 1939 році? • хто затіяв переселення українців з Польщі та поляків з України, організував операцію “Вісла” з численними людськи- ми жертвами? • хто розпочав репресії про- ти українців Закерзоння, які, пе- рекинувшись через річку Буг на Волинь, стали тою іскрою, яка розпалила багаття Волинської трагедії?
Шановні панове Поляки! Не- вже цього не було в історії Поль- щі ХХ століття і немає його у Ва- шій національній пам’яті? Але ж це містить значно більше під- став для звинувачення Польщі в геноциді, ніж виставлені Вами Україні. То, може, краще споку- тувати раніше свої гріхи, а тоді братися до чужих. Сходімо ра- ніше самі до церкви чи костелу, поставмо свічку і, звертаючись до Всевишнього з молитвою, попросимо Його: “I odpuść nam nasze winy jako i my odpuszczamy nashym winowajcom” (“І прости нам провини наші, як і ми про- щаємо винуватцям нашим”). Може, це змусить нас задума- тися над прожитим, і ця молит- ва стане своєрідним оберегом від повторення подібних трагедій. І ще одне: поки Україна є, Ви можете спокійно почуватися за її спиною, а не дай Боже ослаблен- ня України — тоді Ви відчуєте, що таке гібридна війна і анексія за- конних Ваших територій.
Нарешті, багатьом з Вас не подобаються наші національ- ні герої, а може, й нам не подо- баються Ваші герої, проте ми не робимо з цього приводу якихось заяв, не виставляємо Вам претен- зій. І не забувайте, що наші герої не зазіхали на Ваші землі, не на- робили там якоїсь шкоди. Було б логічним у міжнарод- ному плані накласти табу на роз- палювання ворожнечі та ненави- сті між народами, на пропаганду людиноненависницьких теорій та поглядів, на позасудове вине- сення безпідставних звинувачень у злочинах, нарузі, геноциді.
