(Гімназія імені Івана Стешенка)
Анатолій ЧЕРНОВ, Полтава
Відразу після повалення самодержавства в Україні почався стихійний процес українізації школи, насамперед початкової, де навчалися переважно діти селян і робітників, а вчителями були такі ж вихідці з народу, як і учні. Необхідність українізації шкільної освіти полягало в тому, що стара школа була засобом русифікації українського народу, а питома вага в ній українців не відповідала національному складу населення. Отримавши за часів Центральної Ради можливість вільного державного розвитку, українська національна еліта з натхненною рішучістю розбудовувала нову українську демократичну школу.
Рух за українську школу в за- гальнонаціональному масшта- бі очолив полтавець Іван Мат- війович Стешенко. Генеральний секретар освіти першого уряду УНР Іван Стешенко здійснював широку програму розвитку на- ціональної школи. Він поставив одним із головних завдань “ви- ховання дітей у повазі до ново- го ладу в Україні, до нашого від- родженого краю”. Проводилася активна робота з дерусифікації шкіл, запроваджувалися курси української мови та українознав- ства. За короткий час ЦР було засновано 53 українські гімназії, а наприкінці врядування Геть- мана в Україні діяло 150 україн- ських гімназій. У 1917 році в Полтаві діяло п’ять українських гімназій: іме- ні І. Котляревського, імені Па- наса Мирного, імені І. Стешен- ка, імені Полтавського земства та в приміщенні колишньої Гру- бешівської школи. Відкривали- ся гімназії і в повітах Полтавської губернії.
Першою українською гім- назією в Полтаві стала гімназія імені І. Котляревського. Газе- та “Биржевые Ведомости” від 9 червня 1917 року писала: “Над- звичайні збори полтавського по- вітового земства, у відповідь на домагання населення, ухвали- ли поробити заходи про пере- дачу українській гімназії будин- ку “Інституту для благородних панянок” та асигнувати на пер- ший рік для тої ж гімназії 10000 рублів”. 22 серпня 1917 року загальні збори Павленківської “Просві- ти” вирішили заснувати укра- їнську гімназію імені Івана Сте- шенка.
Губернське і повітове земство виділило для утворен- ня гімназії 10000 карбованців до добровільного пожертвуван- ня мешканців Павленок. Гімна- зія відкрилася в грудні 1917 ро- ку. В ній навчалося 78 хлопчиків та дівчат, поділених на три кла- си, два з них були підготовчі. Директором гімназії було при- значено Павла Голобородька — педагога-ентузіаста, який мав університетську освіту та закін- чив педагогічні курси в Петер- бурзі для учителів кадетських корпусів. На цих курсах Голобо- родько ознайомився з новими педагогічними течіями і особли- во захопився ідеями німецьких педагогів Шарельмана і Ган- сберга — представників педа- гогічного естетизму. “Всі ці ідеї він переробив відповідно до на- ціональних властивостей укра- їнського народу і до історичних завдань”, — писав в спогадах Г. Ващенко. Незабаром гімна- зія стала одним з найкращих навчальних закладів в Украї- ні. Навчально-виховна робо- та в ній мала характер справж- нього високого мистецтва. Вона захоплювала і учнів, і учителів. Учні виховувались у дусі висо- кого християнського гуманіз- му на українських національних засадах. Всі викладачі гімна- зії мали університетську освіту. Майже всі вони були палкими українськими патріотами… Во- ни вірили, що панування біль- шовиків скороминуче, що укра- їнський народ здобуде волю і заживе вільним щасливим жит- тям. До цього світлого майбут- нього і готували вони молодь, прагнучи всебічно розвинути її творчі сили. Математику викладав Іван Марченко, 1892 року народжен- ня, випускник Петербурзько- го університету, учасник Першої світової війни, штабс-капітан, 1918 року — секретар Української Учительської Спілки. У 1920 ро- ках проходив по справі Спілки Визво- лення України (СВУ). Працював на Куба- ні в українському пе- дагогічному технікумі разом з М. Міхнов- ським, склав підруч- ник математики для технікумів україн- ською мовою. Під час Другої світової війни емігрував в Німеччи- ну, з 1951 року прожи- вав в Англії. Доктор математичних наук, професор, засновник Спілки Українських Учителів і Виховате- лів. Помер 1968 року в Англії. Хореографію і пластику викладала в гімназії Ада Рікто- ріон. З 1918 року ви- кладачем української мови та літератури в гімназії працював Григорій Ващенко, в майбутньому видат- ний український пе- дагог, психолог, письменник, гро- мадський діяч, який залишив свої спогади про діяльність гімназії імені І. Стешенка. Ось як він зга- дує про свій перший урок в гім- назії: “Перш за все вразив вигляд шкільного класу. Це була приві- тна кімната, чиста, з добре по- фарбованою підлогою, прикра- шена квітами в гарних горнятках з українськими орнаментами. На стінах висіло декілька образів у гарних рамках, оздоблених укра- їнськими рушниками… Приємне враження справляли й учні. Не зважаючи на те, що це були діти приміського міщанства, вони бу- ли чисто одягнені: видно, що їх призвичаювали до чистоти й аку- ратності…
Діти виявляли велику активність: уважно слухали по- яснення вчителя, з охотою від- повідали на його запитання, са- мі ставили питання вчителеві”. Дуже сильне враження на Г. Ва- щенка справила шкільна вечірка, і не так виконання дітьми пісень та декламацій, як їхній загальний настрій. Він писав: “Саме повітря було насичене піднесеною радіс- тю і щирою любов’ю до школи. В дитячих голосах, у виразах облич видно було, що школа відкрила для дітей незнані їм досі джерела світлої радості, і вони упиваються нею… Школа здавалась оазою се- ред похмурої пустелі, де панува- ли злоба, насильство й безогляд- на жорстокість…” Північна частина Полтави — Павленки, де розмістилася гімназія, була “диким” перед- містям. Там жили в більшос- ті ремісники, дрібні крамарі й урядники. Пияцтво й бійки були там звичайним явищем. Меш- канці центральних частин міс- та боялися вечорами ходити на Павленки. За два-три роки іс- нування гімназії імені Стешен- ка Павленки зовсім змінилися. Припинилося хуліганство, на вулицях вечорами замість диких вигуків і горлання лунали струн- кі і мелодійні звуки української пісні, широко розгорнула ро- боту “Просвіта”.
Велику роль в цьому переродженні відігра- ла гімназія. Вона стала культур- ним осередком Павленок. Діти приносили з гімназії цікавість до знання, чемність, навички культурної поведінки, любов до свого народу, до його тради- цій, до українських письмен- ників і культурних діячів. Насе- лення зацікавилося гімназією і потягнулося до неї. Воно пиша- лося своєю гімназією, що стала для нього дійсно рідною, всіма засобами підтримувало її й учи- лося. Григорій Ващенко порів- нює гімназію імені І. Стешен- ка з Першою гімназією в Києві на чолі з директором Дурдуків- ським: “Між ними було багато спільного. Одна й друга школа виховувала дітей в дусі україн- ського патріотизму, одна й дру- га школа приділяли багато уваги естетичному вихованню дітей. В Київській школі прекрасно по- ставлено викладання історії і лі- тератури, малювання і співів…
В Полтавській школі дуже ви- соко стояло викладання історії, співів і пластики. Школа часто влаштовувала літературні ранки і вечори, а також дитячі вистави. Декламації дітей, співи солові й хорові, танці та ритмічні рухи, гра на сцені — все це було силь- не й високомистецьке… Пол- тавська школа була оздоблена з дивним смаком. В орнаментиці, кар- тинах, у вишивках на рушниках було суворо витримано український наці- ональний стиль… Але найбільше вражав в обидвох згаданих школах дух творчості й ентузіазму…” З весни 1919 року радянською владою розпоча- то курс на створен- ня єдиної трудової школи з семи- та дев’ятирічним тер- міном навчання. 28 квітня — 5 травня в Полтаві проходив Перший губерн- ський з’їзд пред- ставників народної освіти, який про- голосив: “Стара школа мусить бути знищена дощен- ту. На її руїнах буде утворено нову єди- ну трудову світську школу!”. У серпні 1920 року було ухвалено постанову уряду “Про запровадження у життя єдиної трудової школи”, згідно якої усі початкові, середні загальноосвіт- ні школи (гімназії, ліцеї, земські, приватні) підпорядковувалися державі. По суті, було скасова- но середню школу, що вплину- ло на загальноосвітню підготовку молоді, бо 7-річня освіта давала лише мінімальні знання. По за- кінченню школи молодь продо- вжувала навчання в різних учи- лищах, технікумах. робфаках при вузах, а потім уже поступала в ін- ститут. 9 листопада 1920 року була розпущена Учительська Спілка. Згодом в Полтаві було утворено 16 трудових шкіл. Гімназію імені І. Стешенка було реорганізовано в 6-ту трудо- ву школу. Про методику навчан- ня в трудових школах згадував у своїх творах відомий педагог і державник С. Сірополко.
Харак- теризуючи найбільш поширений бригадно-лабораторний метод в шкільній програмі, він писав: “При запровадженні лабора- торно-бригадної методи зовсім не враховували особливості на- вчальної дисципліни, змісту на- вчального матеріалу… Метод за- проваджувався в школах, де нема ні лабораторії, ні кабінетів, жод- них приладів. Була одна книжка на бригаду з 10 чоловік… Один із членів бригади читав, а решта пасивно слухала… У класній кім- наті завжди працювало кілька бригад… Утворювався великий галас… Різного характеру пись- мові праці, доповіді, оформлен- ня роботи у вигляді діаграм, аль- бомів, карт тощо йшли лінією бригад. Невідомо, хто яку роботу виконував. Обліковували робо- ту бригад у цілому, а не кожного члена зокрема… Робота купою — так обов’язково розуміли колек- тивну роботу… Учителя усували.
Він давав завдання учням і за- лишав їх працювати самих. Роль вчителя знижувалася”. Директо- ром 6-ї школи залишався Пав- ло Голобородько, який докладав всі свої зусилля, щоб залиши- ти в школі традиції Стешенків- ської гімназії. Це дуже дратувало більшовицьку владу в Полтаві. У 1925 році школа була розгромле- на. Павла Голобородька зааре- штували і заслали на Урал, біль- шість педагогів перевели в інші школи. На вчительських зборах діяльність Голобородька та його колег було названо контррево- люцією. 6-та школа перетвори- лась на звичайну совєтську труд- школу. Григорій Ващенко писав: “Загально треба сказати, що пе- ріод від 1918 до 1923 рр., як це не здається парадоксальним, був кращим періодом в історії шко- ли в СРСР. Для більшості педа- гогів це був час надій і світлих перспектив… Але невдовзі на- дії погасли, перспективи щез- ли, творчість грубо й жорстоко була обірвана і затоптана в бо- лото, а кращих педагогів оголо- шено “ворогами народу”, зааре- штовано і заслано в концтабори або розстріляно”. Після Другої світової війни в будинку гімназії розміщалася жі- ноча середня школа № 9. У 1955 році, з побудовою нового примі- щення для школи № 25, дівчаток перевели до цієї школи — в цей час створювалися змішані загаль- ноосвітні школи.
В будинку гім- назії розмістилася вечірня серед- ня школа. Як не дивно, будинок гімна- зії імені І. Стешенка зберігся до наших днів. Поряд з торговель- но-розважальним комплексом “Київ” він виглядає покинутим сиротою. Потрібен терміно- вий ремонт будівлі. Хоча, міс- це привабливе для полтавських можновладців, які не знають і не поважають історію міста. В Полтаві, крім будівлі гімна- зії, майже не залишилося місць, пов’язаних з пам’яттю першого міністра освіти УНР Івана Мат- війовича Стешенка. Зруйновано Хрест на місці загибелі україн- ського патріота, родинну садибу Стешенків. Чекає на таку ж до- лю і будинок гімназії? Мимово- лі згадується уривок з вірша Ганни Дениско:
А в тій глухій Полтаві
ніхто й не ворухнувся,
В свинячих у провулках
начальство все хропло…
