Йосип МАРУХНЯК
Фото автора
Відзначаємо 150-річчя Осипа Маковея — українського поета, прозаїка, публіциста, педагога та громадсько-політичного діяча. Центром святкування стане місто Яворів, де він народився і провів дитячі роки.
“Ми гайдамаки, ми всі однакі,
Ми ненавидим вороже ярмо,
Йшли діди на муки, підуть і правнуки.
Ми за народ життя своє дамо”, —
цю пісню нині вважають народною, а насправді слова і музику до неї написав Осип Маковей — надзвичайно обдарована особистість, адже він володів не лише словом, а й писав музику до своїх віршів, грав на багатьох інструментах, керував хором і оркестром, а ще добре малював, тож недаремно його називають Галицьким Орфеєм. Про свій жит- тєвий вибір Осип Маковей жартома висловився так: “Малювати я не міг навчитися, бо заважала короткозорість і бракувало часу через те, що давав лекції, музики також не міг навчитися, бо бракувало грошей, щоб купити інструмент, і залишилось те, що най- менше коштувало: перо, чорнило і папір”.
Осип Маковей написав “Марш січових стрільців”, історичну повість “Ярошенко”, прекрасне й актуальне в наші дні оповідання “Границя”, вірш “Брати” — про зустріч на полі бою в часи Першої світової двох українців, які воювали по різні лінії фронту: один — за цісаря, другий — за царя, й лише за ці кілька творів він заслуговує на всенародне визнання, а весь його творчий доробок — це вірші, оповідання, повісті, фейлетони, драматичні та публіцистичні твори, рецензії. Багато з них ще й донині не опубліковані.
…Більше дізнатися про цю непересічну постать нашої культури можна в музеї-садибі Осипа Маковея у Яворові на Львівщині. Він містився у старій хаті (початку ХХ ст.) на родинному обійсті Маковеїв. Цю хату на місці старої, де народився письменник, збудували його брати, й сюди Осип Маковей часто приїжджав. По сусідству й зараз живуть його родичі.
“На цьому обійсті у подружжя Катерини та Степана Маковеїв 23 серпня 1867 року народився первісток — хлопчик Осип, якого Бог наділив великим талантом, — розповідає завідувач музею, внучата племінниця Осипа Маковея Даниїла Осипівна Мисюк. — Батько Осипа Маковея був корінним міщанином, займався сільським господарством і кушнірством, а мати була дочкою мішаного подружжя: чеха Мартина Бжезіни та українки з Яворова Марії Савко. Дід Осипа Маковея потрапив у Галичину ще з часів Наполеона, тут одружився і залишився працювати управителем маєтку графа Корницького, бо був освіченою людиною… Початкову освіту Осип Маковей здобував у польській школі в Яворові, а після неї батьки віддали сина до єдиної на той час у Галичині української гімназії у Львові. Закінчивши успішно гімназію, він вступив до Львівського університету на філософський факультет. Ще у гімназійні роки Осип Маковей познайомився з Іваном Франком, який дуже підтримав молодого літератора. Ця дружба мала вагомий вплив на подальшу долю Осипа Маковея”.
У музеї є виписка про хрещення Осипа Маковея отцем Йосипом Лозинським, який теж був видатною постаттю в Галичині, багато доклався до того, аби в Яворові відкрили українську гімназію. Також тут є чимало старих світлин, які розповідають про життєвий шлях письменника, кілька цікавих експонатів, як-от бронзовий барельєф письменника, який 1937 року його замовили вчителі Яворівської гімназії у львівського скульптора Е. Прокоповича. Це була перша робота молодого скульптора, яка прикрасила фасад української гімназії, але 1939 року прийшли більшовики і цей барельєф викинули на сміття. Один чоловік його знайшов, приніс додому і довгі роки переховував. Уже за незалежної України приніс його до музею брат цього чоловіка. Поруч із барельєфом експонується металева пластина з написом польською мовою “вул. Маковея”, що свідчить про пошанування його за часів Польщі.
Також у музеї експонуються предмети побуту, меблі, вишивка й одяг, які відтворюють той час, у який жив письменник. Цінність цих речей у тому, що вони справді належали родині Маковеїв. Також тут є багато книжок — видання творів Осипа Маковея різних часів, і книжки, подаровані музеєві, — про нього, про місто Заліщики, де він вчителював в останні роки сво- го життя і помер, про Чернівці, де він теж провів багато часу. Зберігся лист Осипа Маковея до брата. “Тут усе родинне, — каже Даниїла Осипівна. — Всі меблі збережені, вишивки”. І продовжує розповідати про нього: “Після другого курсу університету Осипа Маковея беруть в армію. Він пішов звичайним солдатом, там склав якийсь іспит і через рік повернувся вже офіцером. Почав більше вивчати історію, іноземні мови. Він знав вісім іноземних мов, працював як науковець у Відні, там написав дослідження про Панька Куліша і отримав звання доктора філософських наук. А ось примірники газети “Буковина”, яку він редагував. Тут він друкував твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської, передруковував твори Шевченка, свої публікував, давав дорогу багатьом молодим, тоді ще незнаним, письменникам. У Чернівцях він також працював вчителем української мови і літератури, й там йому було досить важко, бо навчання велося німецькою мовою, українську не дуже хотіли вивчати, але він своєю самою поставою притягував до себе інших, завдяки йому в учнів з’явився інтерес до української мови. Пісню “Ми гайдамаки” він написав у Чернівцях, коли з Чернівецького університету відрахували студентів…”.
…Яворівщина активно відзначає 150-річчя свого славного земляка. 23 серпня в районному Народному домі “Сокіл” відбулася урочиста академія та наукова конференція за участю багатьох науковців і громадських діячів, — розповідає начальник відділу культури й туризму Яворівського райдержадміністрації Володимир Балух. — В районній бібліотеці діє виставка творів Осипа Маковея, а районній раді я накинув ідею повного видання творів Осипа Маковея, бо якщо Яворів цього не зробить, то ніхто не зробить. Також готуємо фотоальбом про нього і фотовиставку, при- свячену його життю і творчості”.
Осип Маковей у Заліщиках
Із містом Заліщики на Тернопільщині, яке розкинулося на великій петлі Дністра, пов’язані останні роки життя і творчості Осипа Маковея. Тут вповні реалізувалося його життєве кредо: “Працювати, жити для народу треба — мушу”. Про це постійно нагадує напис біля його портрета на стіні в Заліщицькій спеціалізованій школі з поглибленим вивченням комп’ютерних технологій імені Осипа Маковея. У цій школі є музей письменника, де можна довідатися про його життя та діяльність, і особливо — про заліщицький період, який був надзвичайно плідним для нього. “Осип Маковей прибув в Заліщики 1913 року як учитель учительської семінарії, невдовзі став директором, — розповідає Олександра Петринка, вчитель української мови і літератури та завідувач музею. — З його прибуттям тут дуже пожвавилось національне життя. Осип Маковей прагнув долучити до навчання дітей українців, бо на той час тут було багато поляків, євреїв, і їхні діти навчались у вчительській семінарії, а він вишукував обдарованих дітей серед українців, їздив по селах, спілкувався із сільськими вчителями. Він хотів, щоб саме українські вчителі навчали українських дітей, бо знаємо, яке на той час тут було засилля поляків і який був їхній вплив на виховання дітей. Осип Маковей був свідомим українцем, який дбав і про добробут людей, організував у Заліщиках кредитну спілку для допомоги робітникам і селянам — щоб вони могли скористатися кредитними коштами, які самі ж складали у складчину, і могли розвивати якийсь бізнес. В учительській семінарії діяли хор, драматичний гурток і оркестр”. “Під час Першої світової війни звідси, із Заліщиків, Осипа Маковея призвали до армії, і він проходив службу як зв’язківець, — продовжує розповідь вчителька. — Усі злигодні війни він переніс на собі, про що писав у листах до дружини. Кілька разів переходив Карпати, бо цісарська армія, в якій він служив, то наступала, то відступала. Він бачив кров і смерть українців, які воювали у двох ворогуючих арміях — цісарській і царській. Йому це дуже боліло”.
За проукраїнські погляди Маковея переслідували і польські, і російські окупанти, які в період 1914—1919 років змінювалися періодично. У період безвладдя його навіть обирали міським війтом, тож коли вкотре прийшли поляки, його звинуватили в лояльності до радянської влади і заарештували. Кілька днів Осип Маковей провів у Чортківській тюрмі. Туди його запроторили після Шевченківського вечора, але оскільки явних провин не було, то невдовзі випустили.
Коли про це довідалась заліщицька молодь, то вирішила його зустріти на залізничному вокзалі. Прийшло майже все місто, студенти впряглися у віз і так везли Осипа Маковея до його помешкання. Цей факт свідчить про велику шану і любов до свого вчителя. А мешкав Осип Маковей зі своєю дружиною Ольгою та племінницею, яка у них виховувалася, у кімнатах на другому мансардному поверсі при військовому шпиталі”.
Це приміщення у центрі Заліщиків збереглося донині. Зараз там приватний готель, а на місці вчительської семінарії, де він працював, — новобудова. Після смерті Маковея дружина повернулася до батьків у Бережани, з особистих речей сім’ї в Заліщиках дещо залишилося. Племінниця передала до музею крісло Осипа Маковея, а в директорському кабінеті спеціалізованої школи імені Осипа Маковея зберігається його книжкова шафа. “Повернувшись із війни, Осип Маковей продовжував вчителювати, — веде далі свою розповідь наш гід. — 1925 року відбулася остання матура за директорства Маковея і 21 серпня він помер — за робочим столом. Лікарі поставили діагноз “від розриву серця”. Поховали його 23 серпня. Похорон відбувався за старовинним козацьким звичаєм: труну поклали на запряжений білою парою волів віз, прибула величезна кількість людей із навколишніх сіл, громади на чолі із священиками, з хоругвами.
Прибули делегації зі Львова, з Буковини, де він теж якийсь час жив і працював… На могилі Осипа Маковея посадили тую і поставили простий хрест. Згодом, уже за радянських часів, облаштували бетонний надгробок”. Уже за незалежної України на цьому надгробку встановили невеличкий хрест і портрет Осипа Маковея, а поруч похований його учень Ярослав Смеречанський, який написав багато пісень на слова свого вчителя. І ще на цьому цвинтарі є братські могили часів Першої світової війни, пам’ятник Січовим стрільцям. У центрі Заліщиків встановлений пам’ятник Осипу Маковею, його іменем названа центральна вулиця міста і школа.
