Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Фото автора
29 серпня відбулися поминальні заходи, приурочені до третіх роковин Іловайської трагедії. Заходи відбувалися за участю родичів загиблих у зоні проведення АТО, які служили у добробатах. Також брали участь ветерани й учасники війни, медики, волонтери, капелани та небайдужі громадяни, що прийшли вшанувати пам’ять загиблих героїв російсько-української війни, що й досі триває на сході України.
Заходи розпочалися у центрі Києва, на Михайлівській площі, з виконання Гімну України військовим оркестром та панахидою за загиблими в зоні АТО біля “Стіни пам’яті”. …У серпні 2014 року українські військові, котрі визволяли Донбас, увійшли в Іловайськ і взяли під свій контроль частину міста. Однак добре озброєні частини регулярної російської армії, зайшовши з тилу, оточили їх.
29 серпня вночі Володимир Путін “звернувся” до бойовиків, а фактично до солдат Російської Федерації, із закликом відкрити для оточених “зелений коридор”. О шостій ранку російський офіцер прибув до Многопілля, звідки починався “коридор”, і дав гарантії проходу батальйонів, котрі мали рухатися без зброї.
Українські воїни, знаючи підступний характер росіян, відмовилися складати зброю. На степовій дорозі, від Многопілля, під Червоносільським, Зеленим, Осиновим, Новокатеринівкою колону військових на марші розстріляли з добре і заздалегідь облаштованих засідок із танків і гармат.
“У складі групи, що штурмувала, а потім захищала Іловайськ, потрапили в котел підрозділи: “Донбас”, “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Херсон”, “Світязь”, ДУК “Правий сектор”, “Кривбас”, “Шахтарськ”, “Азов”, “Прикарпаття”, — розповідає військовий капелан Димитрій Присяжнюк. Тоді, за офіційними даними військової прокуратури, загинуло 459 бійців, ще 478 отримали поранення, більше 200 потрапили в полон. Портрети багатьох загиблих нині на “Стіні пам’яті” біля Михайлівського монастиря. Серед них Олег Перепічка, Юрій Коновалов, Денис Томілович, Сергій Петров, Андрій Шевчук, В’ячеслав Макаренко, Юрій Матущак…
Двоє останніх — бійці з “Дніпра-1”, хлопці родом з Донбасу, один зі Сніжного, інший з Донецька. У перші ж дні війни пішли на фронт добровольцями, вони дружили до війни, загинули обоє, виходячи з оточення на одному БМП… Сивий чоловік, схилившись перед портретами бойових побратимів, вголос називає їхні імена своєму онукові — третьокласнику Артему. Це Віктор Головчиць, позивний “Батя”, родом із Черкас, воював у батальйоні “Донбас”. У тому “гуманітарному коридорі” він був у хвості колони, тому й залишився живим, але потрапив у полон до російських військових. У донецьких підвалах провів страшних 118 днів і ночей. “Батя” згадує з гіркотою: “Нас розстрілювали з ро сійської бронетехніки. Перед цим, в одному з боїв “Усач” (Євген Тельнов, посмертно удостоєний звання Героя України — Авт.) підбив три ворожі танки. Ми взяли в полон усі три екіпажі, усі три були з Орловщини й ін ших регіонів РФ”. Хоче розповісти про бойових друзів, та зупиняється: “Не можу, клубок у горлі”.
Клубок у горлі стояв і в тих, хто заходив у двір Михайлівського, де виставили знаки населених пунктів, через які проходив так званий “зелений коридор”, а насправді “коридор смерті”. А під ними, поряд з майже дозрілими соняхами, через поля яких пробиралися наші бійці, портрети загиблих бійців. Під стіною Золотоверхого Михайлівського виставка речей з поля бою, фотографії. На одній із них — калюжа розплавленого алюмінію з корпусу БПМ, в яку вплавилася сталева каска і прах механіка-водія машини. Цей шмат металу вивіз з-під Савур-Могили один із членів “Експедиції-200”. Він пригадує, як бойовики, що на окупованій території супроводжували членів групи, не давали погрузити в машину цю страшну знахідку. А потім сказали: якщо берете, то беріть і снаряд, що не вибухнув. З ним хлопці і їхали до українського блокпосту майже 200 км, але прах бійця-героя привезли на рідну землю… “Ми добре усвідомлюємо, яка величезна ціна заплачена за незалежність України”, — каже “Батя”. “Наш ворог, що довго готувався до війни, усе прорахував, та не врахував одного — сили нашого духу.
Під Іловайськом я вдруге народився і віддам своє життя за те, щоб перемогти і змінити країну”. А військовий капелан Димитрій Присяжнюк у своїй проповіді біля “Стіни пам’яті” підкреслив: “Так, як вчинили росіяни, — брати не чинять!!! І неправда, що це поразка — це підступно вкрадена у нас відвічними ворогами Перемога! Такий запал патріотизму, мужності й щирої любові до рідної Батьківщини, який наші напівозброєні мужні хлопці вчинили у вигорілих степах Донеччини, є небаченим у сучасному світі! Всі українці на колінах перед вами. Вибачте, хлопці, що не вберегли вас”. І зараз вояки, яким пощастило вирватися з того пекла, готові за першим сигналом знову йти у смертельний бій з ворогом!!! Тільки вимагають від української влади чесного і неупередженого розслідування причин, які призвели до трагічних подій із вини частини генералітету Збройних Сил та покарання винних… На закінчення поминальних заходів церемоніальна команда військовиків Збройних Сил урочисто поклала вінки до “Стіни пам’яті” та пройшла маршем, віддаючи шану новітнім героям України. А учасник і очевидець тих трагічних подій Юрій Поляков виконав пісні, присвячені героям Іловайська: “Іловайськ” та “Я завжди буду з Вами…”
P. S. Дуже символічний пам’ятник “Козак Переможець” можна побачити у Києві біля головного офісу СБУ на вулиці Володимирській, що неподалік Софійської та Михайлівської площ. Це перший скромний, але дуже вдалий пам’ятник сучасним захисникам нашої Вітчизни. Його відкрили 2015 року до дня Незалежності України на честь учасників АТО. Композицію відкрили художники та представники творчої інтелігенції України.
За задумом авторів, козак-воїн верхи на коні долає двоголового дракона — уособлення образу зла, що наступає на наші землі на сході України. І козак, і дракон стоять на постаменті у формі карти України. Пам’ятник дуже яскраво та прозоро ілюструє події, що зараз відбуваються у нашій країні. Це знак сили і мужності українського народу в боротьбі за свою незалежність. Перемога буде за нами!
