Єретик, що кожному бажає правди

Дмитро ПИЛИПЧУК

7 жовтня в студії звукозапису Українського радіо презентував свій мемуарний том “Протирання дзеркала” відомий інтелектуал і речник сучасного правдокличного і прав- домовного покоління українських діячів культури Михайло Слабошпицький. Вів програму один із метрів нашої літератури, вчений і дипломат Юрій Щербак, у дійстві взяли участь ви- датні представники української еліти — вчені, письменники, митці. На жаль, з об’єктивних причин не було на цьому творчому вечорі патріарха української критики академіка Івана Дзюби і живого класика нашої поезії Дмитра Павличка.

Втім, у контексті презентації особисто для мене Дмитро Павличко таки був там незримо присутній, бо буквально перед презентацією на радіо 3-й том “Спогадів” Павличка, щойно виданий “Ярославовим Валом”, я розкрив на тому місці (с. 275), де автор знакової збірки “Правда кличе!” (1958) згадує свою поїздку до Праги, і зокрема — слова Яна Гуса, викарбувані на його пам’ятнику в столиці Чехії: “Любіться і кожному бажайте правди!”

А на 214-й сторінці презентованого “Протирання дзеркала” Михайло Слабошпицький, згадуючи Юрія Шереха-Шевельова і Петра Яцика, каже, що в них обох (Ш.-Ш. і Я.) була одна спільна, визначальна риса: “Вони не боялися бути єретиками”. Сам Михайло Слабошпицький, немовби виходячи з Гусової настанови і бажаючи правди кожному читачеві, так само не боїться бути ані єретиком, ані всюдисущим і нецензурованим enfant terrible cучасної української критики. У нього навіть виникає в одному з текстів такий термін-характеристика, як “правдошукацький характер” (с. 620), що є, по суті, автохарактеристикою.

Наведу лише один при- клад разючої голої правди у цих мемуарах Слабошпицького (с. 385—386): “УВКР [Українська Всесвітня Координаційна Рада. — Д. П.] намагалася щось робити, але в основному це були заходи парадного характеру. Надто вже ми полюбляємо святочні бенкети, дефіляди й мітинги. Зізнатися відверто — в Драча не було запасу ідей для голови УВКР. Та й безініціативний він діяч. Коли його накручували Жулинський, Горинь або Мовчан, він брався за ту справу, але не надто захоплювався нею. Одне слово, ніяких лаврів він на цьому полі не здобув. Але видав грубий том творів під назвою “Політика”, в якому всі матеріали (здебільшого спічі) про діяльність УВКР — авторства Слабошпицького, про товариство “Україна” (він же був головою) авторства Станіслава Лазебника, який був головою секретаріату Товариства), а публікації про Народний Рух та КУІн [Конгрес української інтелігенції. — Д. П.] сумлінно Драчеві писав його радник Володимир Ковтун.

Вийшло майже як у Корнійчука чи Щербицького, котрі паразитували на чужій праці й видавали зідрання (виділення моє. — Д. П.) начебто своїх творів. Я не обурювався б так цим фактом і не вважав би за необхідне згадувати його при цій нагоді. Але свято переконаний, що Драчеві самому посильно було б написати ці промови. Допускаю навіть, що вони в нього вийшли б краще, аніж у всіх нас трьох, однак обурює це паразитування на ближніх, змавповане в компартійної буржуазії барство й безпардонно культивоване в контексті високих патріотичних слів” (с. 385—386). Я переконаний, що, схожий тільки на самого себе, іронічно- самоіронічний Слабошпицький-мемуарист, завдяки зарядові його земної правди і земної моральності, завдяки його енциклопедичній ерудиції, його гуморові, його відчуттю феномену цікавого багато десятиліть вабитиме нові й нові покоління читачів і дослідників української літератури. Місце “Протирання дзеркала” — серед таких глибоких, прецікавих і змістовних культурологічних джерел, як “Письменники зблизька” Михайла Рудницького, “Розповідь про неспокій” Юрія Смолича, “Зустрічі й прощання” Григорія Костюка, “Щоденники” Олеся Гончара, “Найбільше диво — життя” Миколи Руденка, “Доповідна апостолові Петру” Юрія Іллєнка, “Спогади” Дмитра Павличка… Попри цю навмисне обірвану, а отже, й неповну “обойму”, я добре усвідомлюю неповторність “Протирання дзеркала” як твору про всесвіт української літератури, як суплементарію до недовиданої 12-томової “Історії української літератури”. Вже зазначалося (зокрема Валерієм Гужвою), що в іменному покажчику до цього тому — щонайменше півтори тисячі імен, і понад тисяча з них — це україн- ські письменники. Отже, можемо привітати автора зі здобуттям нової творчої вершини!

08.09.2017, Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment