Юрчикові малюнки

Ольга ЯВОРСЬКА, Львівщина

Юрчик любить малювати. Сяде за журнальний столик і творить дива. Малює осінь. Червлене листя закриває сонце, небо красується переливами розхристаних хмар, що переходять у червоні заграви на горизонті. Кілька разів пробував малювати сонячну Італію, маму на березі моря, але в нього нічого не вийшло. Італійські краєвиди здаються несправжніми, а в мами завжди сумні очі. Тоді Юрчик малює дощ. Небо плаче великими краплинами, що нагадують мамині сльози.

— А як намалювати біль? — задумується хлопчик.

І не знає. Посумувавши, малює улюблені мамині квіти: чорнобривці, жоржини, мальви. Кольорові метелики літають між квітами і хлопчикові стає веселіше. Мама усміхненими очима дивиться на сонце, а в долонях у неї червоні ружі. А вкінці Юрчик малює дорогу. Ця дорога до Італії. Вона така довга, як від землі до неба…

* * *

— Юрчику, вставай, до школи запізнишся, — тітка Настя розкрила хлопчика, що з головою пірнув під ковдру.

— А тато прийшов?

— Приходив десь уночі і пішов уже знову з дому. Твій тато, вибач на слові, розволочився до краю. Приходить серед ночі п’яний, не цікавиться, що і як ти робиш. Думає, що за ті сто доларів, які мама платить мені на місяць, я повинна все встигати. Ну, добре, обпираю вас, готую їжу, прибираю у кімнатах, але за уроки твої відповідати не буду. Ти знову вчора малював до ночі, а математики, мабуть, не розв’язав?

Юрчик не відізвався. Поснідавши, побіг до школи. — Якщо даси списати математику, я намалюю тобі картину, — шепнув на вухо Візниковій Нелі.

Вона мовчки простягнула зошит з домашнім завданням.

— Коли моя мама приїде з Італії, я тобі гарний подарунок подарую, — сказав, повертаючи зошит.

— Може, приїде, а може, й ні. Кажуть, що там так гарно, що мами додому повертатися не хочуть. Однієї дівчинки мама поїхала, коли тій було чотири рочки. Тепер її уже чотирнадцять, а мама ще не приїхала. Вона там заміж вийшла за італійця.

Юрчикові ніби мову відібрало. Побіг на шкільне подвір’я, подивився на небо, а там у синій далечі дикі гуси летять. Гуси, гуси, гусенята, Візьміть мене на крилята… Голосний дзвінок покликав хлопчика до класу.

Повернувшись додому, довго малював, а ввечері сів писати мамі листа:

“Люба мамочко!

У нас з татом усе добре. Тітка Настя варить їсти, пере і прасує білизну, прибирає кімнати, а ввечері йде до свого дому. Погані люди кажуть, що ти не повернешся з Італії, але я їм не вірю. Якщо в Італії є місяць, то подивися на нього о дев’ятій годині, а я тут дивитися буду. Я намалював тобі свою вишеньку, над якою цвіте зорями високе небо. А ще я хотів між небом і землею вітер намалювати, але не вмів. Ми у школі складали оповідання “Моя мама”, я отримав десять балів.

Мамочко, тепер вечори такі довгі, тому мені так сумно. Влітку було веселіше. Вчителька обіцяла організувати виставку моїх малюнків. Тата ще немає. Тітка Настя залишила вечерю і пішла спати. Може, ти спиш, бо вже пізно, десята година?

Я зараз виконаю завдання з математики, а потім докінчу малюнок. Я намалював ялинку, калину і Україну. На малюнку ще витьохкують солов’ї, але їх не чути. Тепер осінь, а я малюю літо, бо хочу, щоб світ був сонячним. Люба мамочко, дуже тебе люблю. Коли ти зателефонувала мені до школи, я був найщасливішим хлопчиком на світі. Телефонуй мені ще багато разів. Цілую тебе і обіймаю. Твій Юрчик”.

Згорнувши листа вчетверо, поклав на столі.

— Про те, що батько приходить пізно і майже завжди п’яний, мама не мусить знати. Покладова Марійка казала, що він із Перуцькою Леською любиться, але я в це не вірю. Приїде мама, і тато Леську забуде.

Юрчик розв’язав задачу з математики, написав вправу з української мови. Годинник вибив дванадцяту годину, а тата все ще не було. Ліг у своє ліжечко, накрився з головою. Засинаючи, думав про майбутній малюнок. Уява творила вечірнє небо, Великий Віз і блакитну печаль маминих очей.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment