Ключова проблема виживання нації

Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ

Йдеться про систему освіти в Україні. Це останнє і головне джерело сили, яке ще не повністю втрачене протягом чвертьсто літнього реформування українського життя. Олігархічна система влади — це надовго і змінити її на державу, прихильнішу до громадянина може лиш наступне покоління українців за умови запровадження автентичної системи освіти. Безумовно, дехто сподівається на позитивні зміни в структурі держави набагато швидше і сили для цього є, але це справедливо без врахування так званого глобального чинника. Недавно опубліковані частково розсекречені матеріали стенограми переговорів групи Горбачова і керівництва США ще в 90-х роках.

Вони свідчать про те, що Україна ще в 90-х роках вважалась зайвим конкурентом на рівні Великої Сімки і було зроблено все, щоб державна система і економіка мали серйозні проблеми розвитку. Вочевидь наша олігархічна система влади створена з небезкорисною участю глобалізованого світу, доволі міцно і програшно для нас вбудована у цей світ. Більшість з нас ще сподіваються на диво нових революцій, атракціон демократії чи щасливу випадковість, але найближчі 50 років змінити тенденції розвитку держави і економіки буде дуже складно.

Ми живемо в час світового домінування фінансового капіталу, де ризики і зиск прораховано, небезпеки, невдачі страхуються потужним інформаційним тиском на людину, тому щаслива випадковість можлива лише як війна чи природний катаклізм або глобальна інформаційна диверсія, що накликати не варто. Жодна нація світу вже не може самостійно і самобутньо розвиватися в сенсі традицій минулого століття. Це не трагедія, а лише новий світовий порядок, який ми ще сприймаємо через окуляри ХХ століття. Тому змінити систему держави на користь національних інтересів може лише правильно освічене наступне покоління українців.

Навчитися виживати в новому світі і не стати джерелом матеріальних і людських ресурсів для сильного і хитрого світу – це ключове завдання автентичної системи освіти. Світ неморального зиску, безумовно, знає про цю ключову проблему нашого виживання краще за нас, адже її вирішення позбавить сильних конкурентів неправомірної вигоди і змусить до взаємовигідних стосунків з Україною. Тому нам варто очікувати завершальну приховану битву за нашу національну освіту.

Вона відбувається від моменту проголошення нашої незалеж ності непомітно для нас. Ми до неї не готові і, напевно, програємо, але мусимо знати про цей факт заздалегідь, що само по собі ще не повний програш. Українці здатні відновлюватись з “руїни”, але щоразу історія зводить ці зусилля на манівці, бо ми не маємо терпіння і розуму хоч раз поставити аналітику перед емоціями. Якщо система освіти буде остаточно позбавлена вбудованої програми національного виживання, зробити це буде нікому і нас незмінно вчитимуть як жити чужі держави і манкурти-грантоїди. Це буде після нашого покоління, яке вже не має сили щось змінити, але ми можемо сказати молодим слова, які їм знадобляться в боротьбі за власний і спільний життєвий простір в Україні. Саме для молодих мені доводиться писати цей короткий текст — штрихи до подолання великої проблеми нації. 1. Ми повинні постійно нагадувати собі про справжню мету національної системи освіти — формування вільного, розумного і активного громадянина, здатного створити на батьківщині ідентичне середовище добробуту і благополуччя і спроможного захистити цей осередок суспільного та особистого життя перед захланною частиною світу, всіляко здобуваючи в цьому підтримку серед світу сумління і миру.

Нам будуть пропонувати сотні інших другорядних, помилкових і фальшивих цілей. Прийнявши їх, ми втратимо здатність рівноправно змагатися за власні інтереси, бо освічену людину без державницького стрижня, гармонійного розуміння обов’язку і прав, дуже легко зробити рабом інформації і чужих інтересів. Кожен закон чи державну програму (не лише в освітній галузі) варто звіряти з національною метою освіти і боротись за цю мету з усіх сил. 2. Приймаючи формально дуже привабливі, популярні і позірно беззаперечні ідеї та вартості зі світу, нам не треба поспішати запроваджувати їх у систему освіти, тим паче не варто калькувати чужі освітні системи. Такі зовнішні добрі пропозиції неминуче матимуть навантаження чужого меркантильного інтересу і неминуче будуть елементом світового конкурентного змагання за ресурси, ринки, сильний фінансовий капітал.

Метою таких прихованих інвазій завжди є послаблення здатності конкурувати і виживати, що програмується системою освіти. Світові освітні новації та ідеї варто завжди перевіряти на предмет користі для зміцнення української національної ідентичності, додержання прав та обов’ядків громадянина і принципів захищеної економіки для добробуту суспільства. Наприклад, так звані права людини не можуть виокремлюватися з комплексу прав та обов’язків члена суспільства — громадянина. Якщо це відбудеться — нами будуть маніпулювати нам же на шкоду, адже зросійщувачі з “русского міра” апелювали передовсім до прав людини. 3. Добра освіта — це оволодіння навичками не просто здобування знань, а знань і умінь, необхідних для успішного життя в інформаційному, глобалізованому суспільстві з вмінням виживати і перемагати будь-де у світі.

Це виховання і оволодіння наукою захисту життєвого середовища і національних інтересів у комплексі. Великий тягар знань і тривалий термін навчання не сприяють цьому, бо психологічно виснажують молодого громадянина замість формувати його активне і зацікавлене сприйняття дійсності. Перенасичені інформацією навчальні процеси тримають молодь у сугестивній напрузі схоластичного засвоювання матеріалу і по закінченні шкільної освіти вони йдуть у світ раптово пробудженими до жорсткої життєвої дійсності великими дітьми, а не готовими відповідати за себе і державу громадянами. 4. Добра система освіти має бути ультрасучасною наукою освоєння земного світу і експансивного впливу на світовий порядок заради життєвого успіху і вміння захищати особисті та національні інтереси дома і будь-де у світі.

Глобальна конкуренція — це передовсім “війна” між системами освіти, намагання одержати доступ до освіченого людського ресурсу з метою використання для творення власного національного продукту. Свою систему освіти необхідно постійно захищати від так званої “світової допомоги” і покладатися лише на самостійно здобутий та опрацьований національним інтелектом досвід освіти. Освіта сильного світового конкурента завжди відкрита і щедро ділиться технологіями. Насправді спрацьовує “ефект зозулі”, коли бідні держави безкоштовно готують освічені кадри для домінуючих світових конкурентів. У цьому сенсі Україна є світовим донором активних і освічених кадрів, продовжуючи відкривати і “реформувати” освіту за рекомендованими ззовні взірцями. 5. І останнє — освіта громадянина, яку фінансує громадянин, не може здійснюватися іншою мовою, окрім державної. Держава може сприяти освіті іншою мовою лише в тій її частині, яка забезпечує збереження етнічної самобутності меншини.

Фахова освіта мовою меншини та іноземною мовою реально означатиме підготовку кваліфікованої робочої сили для інших держав-конкурентів за гроші українських платників податків, хоч вивчення іноземних мов у системі державомовної освіти конче необхідне. Особливої уваги вимагають сьогоденні освітні реформи, їх відповідність меті суспільства і особливо — дотримання мовного режиму освіти в інтересах суспільства, держави. Нам не потрібне бездумне рівняння освітньої системи до формального набору стандартів глобалізованого світу, а формування Громадянина України, готового змусити світ рахуватися з власним і національним інтересом і не дозволити робити себе бідним на своїй благодатній землі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment