Честь його пам’яті

Максим РИЛЬСЬКИЙ, правнук, голова родинного фонду “Троянди й виноград”

2013 року видавництво “Успіх та кар’єра” видало перше зібрання творів Тадея Рильського під назвою “В житті ніколи неправді не слу­ жив”. Цей вислів з вірша сина Максима Тадейовича Рильського “Пам’ятник” повною мірою мож­ на віднести і до сина, і до батька. Протягом багатьох років збирала та готувала до публікації твори Тадея Розеславовича, вивчала його творчий та життєвий шлях кан­ дидат філологічних наук Надія Михайлівна Пазяк, колишній спів­ робітник Київського музею М. Т. Рильського. З любов’ю підготовле­ на нею й передмова. Мені випала честь стати упорядником цього унікального видання, передмовою якого я й скористався в цій публі­ кації, як і нарисом Юрія Хорунжо­ го “Рильські” із книжки “Україн­ ські меценати” (Київ, 2001 р. ви­ давничий дім “КМ Академія”).

“Честь його пам’яті!”

— Ці слова Леся Українка присвятила Тадею Розеславовичу Рильському (1841—1902 рр.). В її вислові не тільки посмертна данина пам’яті, а й вияв високої шани та захоплення життям цієї людини. Леся Українка писала: “Українська преса не промовчала пам’яті тихої та чесної діяльності Тадея Рильського, а українські селяни, які стикалися з Риль ським, ревно оплакали смерть сього єдиного з усіх польських “хлопоманів”, що конкретно, безпосередньо і до останньої хвилі служив українському демосові.

Користаю з нагоди, щоб прилучити прилюдно ще і свій один український голос до голосів української преси на спомин про Тадея Рильського. Честь його пам’яті!” Про Тадея Рильського залишили теплі вдячні спомини інші видатні українці: Микола Лисенко (із листа до Бориса Познанського): “…Померла квітка юнацтва 60х років, славних років обчеської свідо мості й відродження україн ського національного почуття.

Правобережжя дало два золоті, неоціненні дари українському товариству, більше, мабуть, не дасть ніколи з польських родин. Такі епохи не повторяються…” Іван Франко: “…великою несподіванкою для мене була його праця по теорії суспільної економії, з якою він виступив у “Записках” нашого товарис тва… Не як ученийекономіст, а як високо ідеальний чоловік і чесний характер, як один із немногих поляків, що цілим своїм життям доказали серйозність своєї любові до рідної України й її народа, лишиться Т. Рильський живим у нашій пам’яті”. Михайло Грушевський: “Наше Товариство понесло нову утрату в особі довголітнього члена й співробітника Тадея Рильського…

Покійник був одним із найбільше характеристичних репрезентантів українського національного руху минувшого століття. Ро дившись в панській польській родині, він… пориває з шляхетськими кругами, з якими зв’язувало його походження, пристає до українофільства й протягом цілого життя перево дить в дійсність народолюбні, українофільські змагання…” Сергій Єфремов (заступ ник голови Центральної Ради, видатний український громадськополітичний діяч, публі цист, літературознавець): “…Та дей Рильський разом з Антоновичем виступив із сміливим протестом проти шляхетних утисків над українським народом, разом з ним витерпів усі ті інсинуації, доноси, наклепи, що сипались з роздрюченого шляхетського гнізда на їх голови, разом кинув у лице вельможному панству обвинувачення у нелюдському поводженні з народом, разом виступив на суд з своїм кругом — і вийшов виправданим на суді історії. Разом потім ішли товариші все життя поруч, працюючи для рідного краю…

Антонович і Рильський — це ціла епоха в нашому громадському житті… Щоб більше було у нас на рідній землі таких працьовників, як Тадей Рильський, тоді не глушитимуть бур’яни її ниви, не посідатиме темнота і темність, а пишатиметься вона працею й культурою…”


“Робіть те, що ваші діди робили”

Для сучасників Тадей став прикладом нескореності людського духу і самопожертви на олтар народної справи, для духовних нащадків — втіленням найкращих рис молодого покоління українофілів початку 60х років XIX ст. століття. Своїм ідейним спадкоємцям Тадей залишив вельми цінні наукові розвідки з української етнографії та фольклористики, історії та економіки. Справді, в яскравому сузір’ї особистостей національного відродження другої половини ХIХ століття помітно вирізняється постать Тадея Розеславовича Рильського — просвітителя, правозахисника, економіста, краєзнавця, громадського діяча, вченого-літератора. Тадея Рильського сучасники вважали кращим знавцем народного життя Правобережжя. Його дослідження, статті, розвідки, студії з народного світогляду, сімейних та релігійних відносин, етнографії, економіки, правових стосунків фахівці досі вважають енциклопедією тогочасного суспільства.

Не менш значимим є сам життєпис Тадея Рильського. З гуртом студентів-українофілів зустрічав труну з тілом Кобзаря біля Києва, супроводжував сумну процесію до Канева, був серед копачів останньої домівки на Чернечій горі. Саме ідеї Тараса Шевченка про вільну нову Украї ну стали для Тадея Рильського сенсом життя, яке він вбачав у служінні рідному народові. Май же все життя перебував під гласним та негласним наглядом поліції. Дивом не був заарештований у 1861, у 1862 роках, після пораз ки Польського січневого пов стання (1863 р.) та у 80х роках. Потомок давнього князів ського роду, Тадей Рильський відмовився від шляхетної кар’єри, жив і господарював у селянському середовищі, заснував та утримував народну школу, під яку віддав власний будинок. Сам же і викладав чимало предметів. Протягом усього життя “пан Тадей” допомагав селянам усім, чим міг.

А головне — він був для них праведником і порадником, захисником їхніх інтересів у су дових позовах, прикладом у повсякденному житті. Народився Тадей Розеславо вич у родовому маєтку Рильських у селі Ставище Сквирського повіту Київської губернії. Його батько, Розеслав, мав авторитет серед польського панства, певний час був повітовим маршал ком або предводителем дворянс тва, а мати — уроджена княгиня Дарія Трубецька. Батько намагався прищепити панські погляди і манери синові, та дарма. Потрапивши на нав чання до Другої київської чолові чої гімназії, Тадей поринув у де мократичну атмосферу, яка пану вала серед вихованців. Досить згадати, що в цій гімназії одно часно навчався і Павло Чубинський, автор національного гімну.

Необхідно зазначити вплив на долю Тадея Володимира Анто новича, на той час студента історико-філологічного відділення Київського університету Св. Во лодимира. Антонович був репетитором у родині Рильських. Згодом студентом цього закладу став і Тадей Рильський. У студентському середовищі, що гуртувалося навколо Антоновича, ширився пуризм — неприй няття шляхетської пихи та мар нотратства. Гультяйству проти ставлялась крайня стриманість у їжі, виключення пияцтва, моральність і скромність в одязі. Пихатості — ввічливість і скром ність. Виникає гурт “хлопоманів” (так глузливо шляхта називала студентську молодь з демокра тичними переконаннями).

Створено Стару Київську громаду — культурнопросвітницьке това риство однодумців, що вирішили присвятити своє життя рідному народові. Громада виросла з “хлопоманського” руху, згодом об’єднала всю прогресивну українську інтелігенцію. Найактивніші члени — Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Чубинський та інші. З осені 1860 р. — Микола Лисенко та Михайло Старицький. Тісні стосунки підтримував Михайло Драгоманов. “Молодь почала усвідомлювати, що належить служити “тому народові, серед якого живеш. Так почали з’являтися українські громади”, — згадував Антонович. За його ж спогадами “в кінці 50-х в нашому кружку появилась думка, що соромно жити в краї і не знати самого краю, ні його людності, і ми порішили всі вакації від початку квітня до кінця серпня ужити на подорожі пішки по краю. Але ж в шляхетській супільності зложилось переконання, що ми ходимо за тим, щоб учити селян різати панів”. Їхній побратим Борис Познанський вважав це безглуздою вигадкою. “Чи ж можна вести якусь пропаганду 4—5 подорожнім, що мандрують на возику, запряженому одним конем, і зовсім не ховаються, завжди готові показати свої види і білети?”

Тадей викладає в українських недільних школах, а під час студентських вакацій 1859—1960 років разом з Володимиром Антоновичем та своїм молодшим братом Йосипом, студентом фізико-математичного факультету, два або й три роки поспіль мандрує Україною — Київською, Волинською, Подільською, Херсонською і Катеринославською губерніями. Відвідують колишні запорізькі землі, Таврію та Кубань. Студенти-хлопомани, перевдягнені в сільських парубків, вивчають селянський побут, записують народну творчість, історичні пісні. Подорож відбували пішки, в світках, їх усюди приймали за селянських парубків. Ночували, попросившись на ніч до селян. Не приховували, що студенти. Коли питали, що роблять, відповідали, що учаться. Селяни зустрічали привітно, навіть пропонували свої копійки.

“Наше покоління, відчуваючи необхідність гуманного єднання з народною масою, почало вдивлятися в минуле і теперішнє життя народу, земля якого нас вигодувала, пісня котрого пробудила в нас перші сердечні думи”, — згадував Тадей. Він вважав, що “більшість дворян правого берега Дніпра — це ополячені українці”. Саме до таких зараховував і себе, бо мав дані, що його далекий предок був київським міським писарем напередодні повстання Богдана Хмельницького. А щодо прадіда Ромуальда (1754—?), учня уманської базиліанської католицької школи було відомо, що прив’язаний гайдамаками до стовпа під час Коліївщини 1768 року, почав співати улюблений твір українських православних “Пречистая Діво, мати руського краю”, за що його й помилували. “Ми не можемо лишатися колоністами, якщо хочемо бути корисними народові”, — стверджував Тадей. Батько Тадея, пан Розеслав, і чути не хотів про ідеї сина, навіть вимагав від нього залишити Київський університет і поїхати вчитися до Польщі, скаржився київському генерал-губернатору Васильчикову на сина за пропаганду “демократичної зарази”…

Але це аж ніяк не впливало на переконання Тадея Рильського. Після закінчення університету він відмовляється від запропонованої професорської кафедри в Краківському університеті. Однак “ходіння в народ” не залишалось непоміченим владою. В архіві київського генерал-губернатора збереглося донесення справника: “В городе Киеве студенты при всяком удобном случае внушают крестьянам, что дворяне и крестьяне — все равны, и все — что кто имеет — должно быть общее. На храмовом празднике в римско-католическом костеле в местечке Макарове кучера и лакеи в ожидании окончания богослужения собрались в кружок и завели разговор о предстоящем освобождении из крепостного права: “Коли то ще буде, може, і наші діди не діждуться”. Слова эти были услышаны сыном помещика Розеслава Рыльского из Маковищ — Таде ем Рыльским, выходившим из костела. Он сказал: “Не журіть ся, люде, буде вам воля. Хоч се буде не скоро, але буде вам добре”.

[…] Летом старший сын по мещика Рыльского Тадей целые дни проводил в полевых работах с крестьянами: жал хлеба, косил сено, сгребал окос, складывал в копны, пахал и боронил. В праз дничные же дни … с крестьянами в корчмах пел песни малорус ские”. Агент поліції доповідав, що Рильські з незрозумілих причин допомагають своїм кріпакам, ко ли ті у біді. Одному Тадей подару вав воли, іншим — нові свити. Панич збирає навколо себе сіль ських парубків і читає їм поезії, що оспівують гірке становище кріпаків і розкіш вільного життя. На щастя, агент Мельниченко не знав Шевченка. На слідстві ви пливла тільки поема “Наймичка” — як твір невідомого автора. Справа поповнювалася нови ми свідченнями. А всьому виною — студент Антонович, що органі зував “комуністичне товариство” і з допомогою Рильських має ви їхати за кордон. Причому сам старий Рильський виділяє Анто новичу на поїздку двісті тисяч рублів сріблом. На думку поліції, назріває селянський бунт, мака рівським повітом уже ходять справжні легенди про Рильських. Тадей у них — захисник покрив джених. “Що нам робити?” — питали в нього селяни. “Те, що ваші діди робили”, — відповідав Тадей, натякаючи на козацькі визвольні війни. 11 січня 1861 р. в київському помешканні Рильських було вчи нено обшук.

Наступною мала стати садиба в селі Маковище. Дізнавшись про це від прислуги, Йосип уночі помчав у Маковище палити братові папери. Поліція хапала все, навіть книги, що на лежали діду Теодору. А за тиждень брати стояли перед комісією при губернаторові Васильчикові. Тадея звинуватили в стосунках із селянами, пропаганді “комуністичних ідей про рівність”, у читанні написаної Рильським “Історії України”, де були такі фрази: “Статут Литовський укладали великі пани, і тому він тільки для панів і годиться…”, “Як настала Хмельниччина, всі горнулись до козацтва, бо щезли пани і поділки на вищі і нижчі стани, всі піднялися на одне діло — визволитися з панського ярма”. Тадей Рильський відкинув усі звинувачення, окрім того, що справді працював із селянами в полі, співав пісень, але пропаганди не вів. Після роботи слідчої комісії генерал-губернатор князь Васильчиков запропонував перевести братів на навчання до Казанського університету, чимдалі від України. Але тут сталося довгоочікуване скасування кріпацтва. Тому генерал-губернатор скасував свою “пропозицію” і залишив братів у Київському університеті, встановивши за ними суворий поліційний нагляд.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment