Світлана МАСЛОВСЬКА, голова Заставнівського районного об’єднання ВУТ “Просвіта”, Чернівецька область
Саме так можна сказати про буковинців, котрі з ініціативи районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка напередодні свята Преображення Господнього традиційно пройшли 14-кілометрову покаянну дорогу до Васловівського Свято-Преображенського жіночого монастиря УПЦ КП, щоб не лише об’єднатися в єдину молитовну спільноту, а й великою громадою помолитися за родину, за наших воїнів, за Україну, а ще — очистити свої душі від гріховних падінь і попросити в Господа миру на рідній землі.
Учасники хресної ходи сходилися до пам’ятного знака Героям Небесної Сотні, що у м. Заставна. Мешканці райцентру та довколишніх сіл району, а також сусіди з Кіцманщини (с. Витилівка) з’їжджалися, аби разом вирушити до Васловівців. Рівно о 12.30 священики церков УПЦ КП Чернівецько-Буковинської єпархії (очолив службу благочинний Заставнівського округу о. Віталій Мензак) відслужили передпаломницький молебень і зі словами: “Хай Господь допоможе здолати цей шлях”, вирушили в дорогу. У Малому Кучурові долучилися мешканці сіл Онут, Мосорівка, Самушин, Брідок, Митків і нас стало більше. Так, це лише друга, така потужна, хресна хода, тому людей ще не багато, але кожен ішов зі щирою душею та усвідомленням: саме паломництво рятує спраглі душі, молодий монастир треба намолювати, аби він додавав сили молитвам, що цією ходою засіваємо духовну ниву добірним зерном, яке дасть гарні сходи для становлення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви.
До своєї Незалежності ми йшли довго і малими кроками, та що казати, виборюємо її ще й досі. Така ж важка дорога до Єдиної Української Церкви. Але мине багато років і кожним із паломників пишатимуться діти й онуки, що саме їхні батьки-просвітяни були першими й стали будівничими Помісної Церкви, бо її становлення — незворотний процес. Іншого не дано і вороття назад немає. Яскраве свідчення — велике єднання прочан, яке творилося біля каплички при в’їзді до Васловівців, коли дві колони — з боку Заставни та Чернівців, які злилися в одну молитвою та Божественним співом, єдиним кроком і великим піднесенням душі. А яка то радість, що з нами поруч молодь (юнаки та дівчата і діти) разом із дорослими — із Садгори, Чернівців, Глибоччини, Сторожинеччини, Вижниччини, які до нас долучилися. Мабуть, ні з чим не зрівняються молитви в мелодії та Божественний спів наших священиків — рідною українською мовою.
Обов’язкова місія цієї ходи — молебень біля пам’ятного погруддя першому митрополитові Буковини Євгену Гакману, що в центрі села, а далі — до місця його народження, де й споруджено монастир, куди ми прямували. Тим часом церковні дзвони сповістили, що ми наближаємося до святині і друге дихання не забарилося… Ось ми на місці. Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило та настоятель монастиря, архімандрит о. Євген зустрічають нас молитвою.
Урочисту вечірню літургію очолив Владика Данило, а співслужать йому священики Чернівецько-Буковинської єпархії. Слово Митрополита завжди вагоме та проникливе — не передати словами увагу мирян і велич їхнього душевного задоволення під час владичого казання, як завжди, цікавого й повчального. Причастя та єлепомазання, молитви й благословення, поклоніння до мощів Александрійського Мартирія та спільний Божий спів — то відчуття духовного піднесення, очищення, братолюбства, доброти і щирості, милосердя й Божої благодаті, що витало пагорбами села і в душі кожного з нас. Ось так відбулося ще одне Свято-Преображенське, просвітницьке єднання буковинців, яке ми дістали в подарунок один від одного та першого Митрополита Буковини Євгена Гакмана. Щиро віримо: він бачив нас із Небес і сподівався, це саме ті люди, які будують міцний фундамент Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні.
