Лариса КАНЕВСЬКА, зав. н.-д. відділу “Музей “Іван Франко і Київ” Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
…Хвилини життя невпинно збігали, просочувалися, немов пісок крізь пальці рук, якими давно вже не володів. По смерті “найдорожчого помічника” сина Андрія заново вчився писати й усе частіше задумувався, що лишав по собі перед відходом за Браму Вічності… Особливо переймався тим, що сучасники згадували мимохідь або й зовсім обходили мовчанкою його числен ні праці польською і німецькою мовами. А вони ж склада ли майже п’яту частину його доробку!
Вони написані в пору творчої зрілості, коли “розум-бистроум” ще не підводив і міг водночас продукувати найрізнорідніший інтелектуальний матеріал: повість поряд зі статистичною заміткою, поезію — поряд із ґрун товною науковою статтею. Продукувати швидко, невтомно, майже без правок і коректур. Саме тому напередодні власного 40-річного ювілею творчої діяльності й вирішив підготувати до друку переклади найважливіших своїх іншомовних праць 1880—1890-х років і подати їх українському читачеві.
Збірочку назвав “В наймах у сусідів” і, попри матеріальну скруту, видав за власні кошти, що їх дістав як ювілейний дар. Устиг підготувати лише перший том, що побачив світ 1914 року у Львові. А планованих томів (тільки зі статтями суспільно-політичного змісту) мало бути три… “Оглядаючися своїми споминами в ті часи, проведені “в наймах у сусідів”, я з чистою совістю можу сказати, що вони зовсім не були страчені ані для мене особисто, ані навіть для інтересів нашого народу, для яких я власне в тім часі зробив, здається мені, далеко більше, ніж котрий-будь із наших найвидніших діячів того часу”, — підсумовував у передмо ві до своєї збірки вибраних перекладів багаторічну співпрацю з польською періодикою.
Свої перші спроби писати польською мовою Іван Франко робив іще під час навчання у Дрогобицькій гімназії. В архіві письменника зберігся робочий зошит 17-річного Франка-гімназиста, де його рукою, як домашні завдання з польської мови, записано вже досить зрілі й великі за обсягом твори — уривок драми “Jugurta”, поезії “Podanie o przybyciu Eneasza do Italii”, “Życie jest tylko podróżą” та ін. “Вихований у польських школах, вигодуваний поруч з іншими і польською літературою, я почуваюся сполученим з польським суспільством такими узами, розрив яких дуже багато мені коштував би”, — зізнавався Франко пізніше у статті “Дещо про польсько-українські відносини” (1895). А від 1878 року його художні твори, статті на літературні, театрознавчі, фольклористичні та суспільно-політичні теми регулярно з’являються на сторінках таких польськомовних періодичних видань, як “Praca”, “Przegląd Tygodniowy”, “Kwartalnik Historyczny”, “Ruch”, “Kraj”, “Prawda”, “Ateneum”, “Przegląd Społeczny”, “Głos”, “Przyjaciel Ludu”, “Wisła” та багатьох інших.
Із багатьма діячами польської культури — Яном Каспровичем, Генриком Біґеляйзеном, Елізою Ожешко, Болеславом Вислоухом, Яном Карловичем, Стефаном Жеромським й ін. — Франко був знайомий особисто або листувався. І навіть після болючого розриву з польською суспільністю через появу статті про А. Міцкевича “Поет зради” (1897) роки своєї праці “в наймах у сусідів” не вважав втраченими намарне. “Стількох я маю між поляками друзів, які мені довіряють, — писав у статті “Дещо про польсько-українські відносини”, — так багато радісних і сумних спогадів мене з ними пов’язує, так багато їм завдячую і так щиро в міру можливості готовий віддячуватися, що приписування мені ненависті до всіх поляків звучить у моїх вухах неначе якась вістка з іншого світу. Як українець люблю над усе свій народ і свою народність і прагну в міру своїх сил і можливостей служити їх піднесенню і збагаченню. […] Неблагородним, нечесним і просто дурним способом було б кидання образ на народ, у якому я хотів би бачити опору розвитку і самостійності мого власного народу”.
Цьому періоду тривалої і дуже плідної співпраці Франка з польськими періодиками — співпраці подекуди вимушеної, продиктованої потребами заробітку, але значною мірою щиро натхненної бажанням творити “золоті мости зрозуміння й спочування” між двома націями — і присвячено виставку, яка відкрилась 6 вересня ц. р. в Музеї видатних діячів української культури в Києві. Виставку приурочено до 161-річчя від дня народження Івана Франка та 130-річчя початку його активної співпраці з польською пресою, зокрема із газетою “Kurjer Lwowski” (1887— 1897), на сторінках якої, за підрахунком бібліографа Мирослава Мороза, з’явилося понад три з половиною сотні Франкових статей і заміток.
Від співорганізаторів виставки — Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ — на її відкритті в Музеї Михайла Старицького слово мав заступник директора з наукової роботи цього інституту Микола Сулима. Виступили також громадські діячі Василь Кушерець, Ніна Гейко та Микола Оцун. На виставці представлено автографи польськомовних праць і перекладів Івана Франка, коректурні відбитки окремих статей збірки “В наймах у сусідів” з авторськими правками, раритетні книжкові й журнальні видання Франкової особистої бібліотеки з архіву Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, а також унікальні фотоматеріали із фондової колекції Музею. Виставка триватиме до 28 вересня ц. р.
