Напередодні 150-річчя Товариства “Просвіта” пропонуємо вашій увазі роздуми Степана ВОЛКОВЕЦЬКОГО, з яким спілкувалася Світлана Бреславська.
Степан Васильович Волковецький — народний депутат України І, ІІ скликань, державний і громадсько-політичний діяч, дипломат; 1998—2003 рр. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії; 2005—2008 рр. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Азербайджані. Голова Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з 2009 року. Нагороджений орденами “За заслуги” (Україна) ІІ та ІІІ ступенів; Почесною Грамотою Верховної Ради України; вищою нагородою Світового Конгресу українців — медаллю св. Володимира Великого, вищою просвітянською нагородою — медаллю “Будівничий України”, ювілейною медаллю “25 років незалежності України”.
— Степане Васильовичу, поділіться думкою про роль “Просвіти” у становленні української нації та Української Держави.
— Тема актуальна, враховуючи те, що наступного року відзначатимемо 150-річчя з часу заснування “Просвіти”. Переконаний, що роль “Просвіти” в становленні української нації і української держави особлива і ключова. Варто пам’ятати про час заснування організації. Це була доба бездержавності, коли українські землі входили до складу інших державних утворень (Російської імперії, Речі Посполитої, Австро-Угорщини), коли українська ідея була в глухому куті.
Передова частина української інтелігенції разом із церквою заснувала “Просвіту”, це був ніби прообраз Української держави в духовному, ідейному плані. Саме вона зіграла важливу роль у становленні нашої державності. Вважаю, що цей проект найуспішніший в історії України: в умовах панування чужих імперій “Просвіта” займалася освітою, культурою, культурологічними структурами (театри, гуртки), економічною діяльністю (кредитові спілки), страховими товариствами, підприємствами, вихованням молоді. Найголовніше завдання — виховання українців, людей, які ідентифікували себе з українською нацією. І в цьому історична роль “Просвіти”.
— Чи могли б Ви окреслити уроки діяльності “Просвіти” на Прикарпатті?
— Відновлена 1989 року “Просвіта” у вигляді Товариства ім. Т. Шевченка дала надзвичайно багато. В її лавах згуртувалися люди, для яких українська національна ідея була на першому місці. Хоча відновлене Товариство було задеклароване як культурологічне, це була альтернати- ва тодішній комуністичній владі.
Якраз на виборах 4 березня 1990 року Товариство української мови мало можливість і сповна її використало для того, щоб зміни- ти комуністичну систему, систему влади в нашій області і не тільки в нашій області. Якщо говорити про Прикарпаття, то ми тоді висунули представників від ТУМ ім. Т. Шевченка в ради всіх рівнів, починаючи від Верховної і закінчуючи сільськими. Чесно кажучи, ми й не очікували таких результатів, тому що абсолютно легітимним методом замінили чужу владу на українську. Зазначу, що із 12 представників у Верховній Раді 11 були висунуті й підтримані Товариством української мови.
Це також стосується Івано-Франківської обласної ради та інших рад. Саме тоді комуністичний режим у нас на Прикарпатті, на Львівщині й Тернопільщині зазнав по- вної поразки. Тому оця форма “Просвіти” у вигляді ТУМ зіграла надзвичайну роль — ми змогли створити у Верховній Раді активний демократичний блок, який був оформлений у вигляді Народної Ради, а в обласній раді демократичні сили отримали переконливу перемогу. Пригадую велику просвітницьку роботу ТУМ, яке тоді швидко розрослося.
Ми мали більше 20 тисяч членів, осередки в кожному містечку, селі. Якраз із Товариства української мови вилонилася більшість політичних партій — РУХ, Республіканська партія, Народно-демократична партія, УХДП. Нині багато говорять про українську національну ідею. Я вважаю, що українська національна ідея це, з одного боку, світогляд, з іншого — практика, коли на чільне місце виходять українські національні пріоритети, національні цінності. І до них я зарахував би українську мову, українську історію (справжню, не спотворену), українські духовні цінності, українську пісню, українську церкву.
Цю національну ідею мала б реалізувати влада повною мірою. Лише тоді Україна зможе розраховувати на успіх та процвітання. Дивуюся, чому інші народи не дискутують щодо власних національних ідей, а українське суспільство постійно перебуває в дискусії?! Сказати сьогодні, що наша держава реалізує національну ідею, ми не можемо. Тому перед “Просвітою” стоять завдання ідеологічні, духовні, а відтак організаційні. Особисто я свою роботу розумію як продовження державної роботи, якій віддав більшу частину життя, будучи депутатом Верховної Ради двох скликань, головою обласної ради, обласної держадміністрації, послом України в Азербайджані та Грузії. Переконаний, що ці питання є питаннями держави, і вважаю, що держава недооцінює діяльність, можливості й необхідність впровадження “Просвіти” серед населення.
— Кілька слів про Вашу концепцію відродження “Просвіти”.
— Цю концепцію розроблено ще 2003— 2004 рр. Обмірковуючи роль “Просвіти”, дійшов висновку, що нашому суспільству нині бракує національної ідеології, і цю функцію з успіхом могла б виконувати “Просвіта”. У зв’язку з цим запропонував концепцію відродження “Просвіти” в кожному населеному пункті, навчальних закладах області, колективах освіти, закладах охорони здоров’я, культури, в трудових колективах. Що мали б робити просвітянські активісти? Найперше — впроваджувати нашу українську ідеологію, доносити правдиву інформацію про нашу історію, популяризувати культуру, виконувати виховну та просвітницьку ролі.
— Чи вдалося повністю реалізувати розроблену Вами регіональну цільову програму “Просвіта: ХХІ століття” на 2002—2016 рр.?
— Програму реалізовано на рівні області. Якщо говорити про матеріальне, фінансове забезпечення, то реалізовано на рівні обласного бюджету майже на 90 %, і дуже мало реалізовано на рівні фінансування з районних бюджетів. Програма затверджена двічі на сесії обласної ради, і обласна рада рекомендувала районним радам розробити свою програму фінансування на рівні районів і міст. За винятком Івано-Франківська, програма фактично не була фінансована, але я радий, що обласна рада на рівні депутатів і голів обласної ради ставилась із розумінням і відповідно фінансувала потреби “Просвіти”. У нас фактично єдина обласна організація, яку фінансують з обласного бюджету, тому проводимо різноманітні культурологічні заходи, випускаємо нашу просвітянську газету “Галицька Просвіта”, допомагаємо районним просвітянським об’єднанням.
— Розкажіть, які заходи передбачено цільовою Програмою на 2017—2022 рр.
— Це концертні програми, різноманітні відзначення, ювілеї, включаючи і діяльність унікального музею шани Тараса Григоровича Шевченка. Як відомо, на Прикарпатті найбільше пам’ятників нашому Кобзареві, які встановлені ще від часів Австро-Угорщини. Тому наш музей гармонійно вписується у відзначення його пам’яті. Можна говорити і про інші напрями діяльності: клуб обдарованих дітей, спортивні заходи тощо.
— Як Ви ставитеся до ідеї видання історії “Просвіти” різних районів нашої області?
— Ми запланували на наступний рік видання “Історія “Просвіти” Івано-Франківщини”, де буде зібрано загальну історію і окремо будуть представлені різні райони. Вже видані нариси історії “Просвіти” Долинщини, по Коломийщині є серйозні видання. Цими матеріалами займається голова Коломийської організації Василь Глаголюк. Я радий, що в лавах “Просвіти” є люди, які були від початку національного відродження, як уже згадуваний Василь Глаголюк, Галина Дзьоба — голова Тлумацького райоб’єднання. Активно працює “Просвіта” в Долині, у Верховині — Василь Нагірняк, на Косівщині. Практично по всій області маємо активістів, які попри все працюють, вважаючи свою діяльність самовідданим служінням українському народу.
— Наступного року святкуватимемо 150-річчя Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Яким бачите цей ювілей?
— Я вже згадував видання “Історія “Просвіти”, на яке потрібні ресурси. З допомогою влади ми створимо оргкомітет для відзначення ювілею, розробимо відповідний план заходів. Насамперед це будуть заходи для закладів освіти й культури. Це буде серйозна подія і в історичному плані зокрема. Звісно, запропонуємо заходи і на всеукраїнському рівні. Думаю, що 2018 рік проголосять роком “Просвіти”.
У наших університетах, коледжах створено осередки, основне завдання яких — передача просвітянських традицій молоді. Кілька років тому я виступив з ідеєю необхідності модернізації “Просвіти”. Багато людей сприймають наше громадське об’єднання як щось архаїчне, з минулого чи позаминулого сторіччя. Така думка хибна. Тому “Просвіту” необхідно модернізувати. Потрібно звузити напрями нашої діяльності, підсиливши ті, які сьогодні є ключовими, — напрями духовності, захисту української мови, культури, історії, церкви, робота в плані української державної ідеології. Саме про українську державну ідеологію досі не говорили, бо вважали, що це пережиток тоталітарного минулого.
Ідеологією в ті часи займалася партія і партійний апарат зокрема, з відповідними посадами секретарів-ідеологів. Відкинули комуністичні постулати і на тому місці утворилася пустота. В політиці, як і в житті, не буває пустоти, тому це місце заповнилося іншими мо- ральними цінностями, зокрема, споживацькими. У багатьох регіонах впровадили так званий “руській мір” — зараз ми бачимо його негативні наслідки у вигляді анексії Криму та війни на Донбасі. Якщо нема українського світу, то з’являється інший світ у широкому розумінні цього слова, з’являються ідеології інших держав. Тому вважаю, що “Просвіта” мала би виконувати роль провідника української державної ідеології.
Свого часу я висував ідею про необхідність розробки і затвердження загальнонаціональної програми зближення регіонів України. Я й тепер вважаю серйозним упущенням, що таку програму проігнорували. Тому її необхідно було б затвердити на загальнонаціональному рівні задля сприяння консолідації регіонів. Вона б пронизувала всі напрями суспільного розвитку. Якби щось схоже реалізували ще за часів Л. Кучми, то ми зараз не мали б проблем на Донбасі і в Криму. Той період відзначався дуже потужним адміністративним ресурсом, і завдяки цьому таку програму можна було втілити в життя. На жаль, у ситуацію втрутилися деструктивні чинники, і ми в результаті отримали війну та анексію. Це, звісно, інше питання, але підкреслюю, що така програма актуальна й нині.
— Готуючись до з’їзду “Просвіти”, які питання пропонуєте виносити на обговорення?
— У мене буде можливість виступити, тому обговоримо концепцію модернізації “Просвіти”, адже така структура необхідна суспільству. Маємо зосередитися на вужчому колі питань: духовність, освіта, засоби новітніх технологій, новітніх методів, які можуть бути ефективними в нашій діяльності. Це виховна роль “Просвіти” і вона має бути забезпеченою.
У виховному плані маємо проблемні питання, які потребують вирішення. Зокрема недавно в нашому просвітянському середовищі з’явилася ідея вшанування пам’яті отих сотень тисяч, а за деякими даними і мільйона наших земляків, яких депортували з території області. Такий пересильний пункт радянська влада організувала в Брошневі, і ми запропонували збудувати там меморіальний комплекс пам’яті жертв депортації. Проект передбачає відтворення об’єктів, які існували в ті жахливі часи (з колючим дротом, собаками, вишками), щоб було згадано про наших предків, відправлених етапом по Сибірах, Казахстанах, на Колиму. Чому ми порушуємо це питання?
Така жахлива трагедія, а по всій Україні нема жодної згадки про неї. У цьому плані “Просвіта” повинна виступити з ініціативами, з апе- люванням до влади. Друга пропозиція також стосується нашої історичної спадщини. Ми бачимо, що влада часто не зацікавлена в об’єктивному висвітленні навіть новітньої історії. Маю на увазі події, пов’язані з історією відновлення української державності. При Івано-Франківському музеї визвольних змагань заплановано добудувати і створити музей новітньої історії Прикарпаття, де буде висвітлено діяльність РУХу, “Просвіти”, Товариства української мови, Української Гельсінської Спілки, згадано про людей, які боролися за відновлення української державності.
Минають роки, і ми бачимо, що з’являються люди, які говорять, що наша незалежність нам впала з неба як подарунок, що лише зараз ми повинні платити за неї кров’ю. Зрозуміло, що умови тоді були сприятливі, але були й титанічні зусилля активістів, членів народної ради, були люди, які першими піднімали синьо-жовті прапори, пропагували й агітували за незалежність, урешті-решт люди голосували за незалежність. А сьогодні складається враження, що та сторінка з новітньої історії України вирвана. Так не буде, і “Просвіта” має відігравати ключову роль у збереженні нашої історії, впевнено стояти на сторожі українських інтересів. Часто говоримо, що “Просвіта” погано фінансується. Ці речі взаємопов’язані.
“Просвіті” на місцях потрібно показати результат своєї діяльності, а з іншого боку має бути повне розуміння влади, що для будівництва держави, проведення реформ потрібна підтримка широкої просвітницької роботи. Як масова розгалужена структура, “Просвіта” могла б запропонувати свої послуги, і діяльність організації наповнилася б державницьким змістом. Якби вдалося реалізувати по всій Україні нашу концепцію запровадження в усіх навчальних закладах осередків “Просвіти”, молоде покоління стало б національно свідомим, а суспільство — консолідоване українськими національними цінностями. Не буде перебільшенням моє переконання, що ми, просвітяни, робимо загальнонаціональну справу.
Спілкувалася Світлана БРЕСЛАВСЬКА
