Честь його пам’яті

Максим РИЛЬСЬКИЙ, правнук, голова родинного фонду “Троянди й виноград”

Закінчення. Поч. у ч. 38 за 2017 р.

Супроти селянських злиднів

22 травня 1861 року Тадей уже був серед тих, хто зустрічав труну з тілом Кобзаря під Києвом. Для української інтелігенції того часу перенесення праху Кобзаря в Україну стало поштовхом до зміцнення самоідентифікації та пробудження національної самосвідомості. У церкві Різдва Христового відслужили панахиду. Замість хору співали студенти-хлопомани Київського університету, Київської духовної академії та духовної семінарії. Проводжали члени Петербурзької громади та студенти-хлопомани. Тадей був серед них.

Весна 1861 р. несла великі надії. Університетські віча, часопис “Основа”, зібрання українських сил у приватних помешканнях киян для спільних нарад (до студентів долучилися гімназисти, вихованці духовної семінарії та кадети). Одне з таких зібрань у київському домі Рильських описав Іван Нечуй-Левицький (на той час студент духовної семінарії) у своїй знаменитій повісті “Хмари”. Він зобразив своїх героїв під іншими іменами.

Рильські виведені як Дуніни-Левченки, Павло Чубинський-Радюк. Хлопомани обмірковували свої взаємини з Петербурзькою громадою (в Петербурзі почали видавати “метелики”, книжечки для народу, але писати їх там нікому), відкрили недільні школи, Народний театр, Історичний музей, народну читальню, видавництва дешевих книжок для просвіти. Але через рік, навесні 1862 р. розпочалася нова хвиля тяжких і кривавих репресій. Розгромили “Основу”, в Україні розпочалися арешти членів громад. Хлопомани трималися і під вихором репресій.

Тадей Рильський їде як емісар від киян до Харкова, аби морально і, головне, матеріально підтримати родини тих, хто вже сидів за ґратами. Чергові слідчі справи, кожну поїздку фіксує поліція. Разом з іншими хлопоманами Тадей підписує своєрідний маніфест своєї організації “Відгук із Києва”, надрукований пізніше у часописі “Современная летопись”. Серед підписантів крім Рильського, Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, брати Синьогуби. Цвіт українського хлопоманства — 21 особа виступили зі спростуваннями злісних наклепів, уже вміщених у ворожих часописах, на звинувачення в атеїзмі, бунтах, зневазі до батьківщини.

1863 рік став фатальним для більшості правобережних шляхетських родин. Січневе польське повстання на теренах Російської імперії зазнало поразки. Більшість хлопоманів не підтримали повстання з принципових позицій: вони не бажали віднов„ лення в Правобережній Україні польської держави. Антонович і Рильський розуміли, що серед населення повстанці підтримки не отримають. Вони були солідарні з селянськими масами. Прірву між панськими палацами та селянськими хатами не здолати. Розправа царизму була жорстокою. Більшість тих, хто приєднався до повстання, наклали головою чи були заслані в Сибір.

Загинув весь молодий цвіт правобережної шляхти. Ті, хто 1867 ро„ ку зібралися в Києві, вирішили відновити Стару Київську громаду, але вже таємно. Тадей знову був серед своїх однодумців і жертвував гроші на галицький часопис “Правда”. Батько Рильського врешті-решт змирився з синовими поглядами, заповів йому третину свого майна, зокрема маєток у селі Романівці.

Тадею дісталася третина села, але — разом із боргами. Він так блискуче прийняв спадщину й так вигідно для селян затвердив уставні грамоти, що викликав хвилю доносів сусідів„поміщиків. Від цього часу з Романівкою пов’язане його життя, майже сорок років. Йому судилося стати порад„ ником, учителем, лікарем, а на схилі літ — мировим суддею для двох поколінь своїх земляків. Під час студентства Тадей був вчителем і благодійником таємної школи для бідних дітей. Тепер він на свої кошти відкрив школу в Романівці: денну — для дітей, вечірню — для дорослих. Коли продавалася частина романівської землі, Тадей організував її купівлю найбіднішими селянами через банк. Вдячність селян була зворушливою: вони стали господарями.

Закономірним було його одруження на романівській селянці Меланії Федорівні Чуприні, батьки й діди якої були кріпаками у Рильських. 1873 року однодумцям Тадея вдалося організувати першу в історії України наукову українознавчу установу — Південно-Західний відділ Імператорського російського географічного товариства. Першим головою був Павло Галаган, наступним — В. Антонович. Вийшло кілька томів під назвою відділу.

Тадей якнайактивніше співпрацює з цією структурою: записані ним народні пісні з’явилися у багатотомному зводі української народної творчості Павла Чубинського. У цей же час Тадей трудиться над економічними дослідженнями, шукає ефективні рецепти супроти селянських злиднів. В ці роки проти Тадея було відкрито нову слідчу справу, що ледь не завела його до Сибіру. 1880 року Тадей видав селянам грамоту зі свого фамільного архіву про дарування кимось із польських королів їхнім предкам сквирської землі ще за часи білоцерківського староства. Грамота була безсумнівним історичним документом, бездоганно оформленим, могла стати реальною юридичною підставою для оформлення судового позову.

Серед селян почалися хвилювання. Однак втрутилася поліція, селян вгамували, а Тадея викликав до себе генерал-губернатор Дрентельн для пояснень. Легенди про цю розмову ходили до самої смерті Рильського. Дрентельн висловив претензії і щодо грамоти, і щодо школи в Романівці, і щодо ходіння у народному одязі, і щодо одруження на селянці. І навіть те, що весілля відбувалося за народними звичаями. Поміщики бачили у своєму сусідові небезпечного злочинця-бунтаря, засипали доносами і вимагали заслання у Сибір. Тадей відповідав, що документи з фамільного архіву він має право віддавати, кому захоче, що немає законів, які б забороняли одружуватися із селянками і грати весілля по-народному.

Романівка: і втілення ідеалів

Час спливав у турботах про господарство, у навчанні дітей, у громадських справах. Для молоді Тадей уже був живою легендою “хлопоманства”, символом вірності юнацьким ідеалам. Гліб Лазаревський (відомий український літературознавець, бібліограф, мемуарист), який уперше побачив Тадея на таємному зібранні у Антоновича, засвідчив, з якою повагою ставилися до нього молоді українофіли: “Рильський особливо був овіяний серпанком … національного романтизму…

Людина великих здібностей (нам відомі були його статті в “Киевской старине”, польських поступових газетах, його наукові праці з економіки) живе майже в селянській хаті, поділяючи з місцевим селянством усі його злидні…” “Коли Риль ський заговорив, указуючи на необхідність праці для рідного на роду, київських студентів вразила і захопила сувора логіка його виступу і щирість переконань. Вони вже знали, що він — мировий суддя, до якого у спірних справах приїздить ледь не весь повіт, опікун сільської школи, господар.

Часто лікар, наставник, благодійник і селянський помічник водночас. А крім цього політичний діяч, таємний член Товариства українських поступовців. А ще — невтомний дослідник народного світогляду”. Саме в Романівці Рильський знайшов можливість втілити в життя свої ідеали, що й зробив. За весь час не мав жодного позову чи тяжби з односельцями. За роки господарювання він не тільки виплатив батькові борги, а й всю Романівку зробив чи не найбагатшим містечком на всю Київську губернію, організував вивіз збіжжя аж до Кенігсберга, оминаючи численних посередників.

Виконував обов’язки почесного мирового судді. Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консуль тації романівцям і мешканцям навколишніх сіл. Не обмежував ся порадами, а складав селянам потрібні папери і виступав у судах як їхній адвокат. У конфесійному питанні теж поводився незвично. Будучи ка толиком, пустив до свого будинку православну церковно-парафіяльну школу, а потім збудував для неї окреме приміщення, оплачував учителя і сам учителював.

Коли католицька каплиця в Романівці могла завалитися, велів її розібрати, мотивуючи це тим, що він єдиний католик на селі, заради нього не варто тримати ксьондза й церкву. Це дійшло до Ватикану й папською буллою Тадея відлучили від католицької церкви. На пропозицію перейти до православ’я, він теж відмовився, бо це було б сприйнято як запобігання перед російським самодержавством. До речі, в часописі “Киевская старина” в 1988—1989 рр. він досліджував і друкував розвідки про релігійний світогляд українців.

Сам життєвий шлях Тадея був настільки яскравим, що у спогадах сучасників не раз затьмарював його наукову спадщину: пос тать Рильськогоукраїнофіла закривала силует Рильського-вченого та літератора. Вже перші спогади про Тадея Рильського відзначали його глибоку здатність до спостережень, аналізу народного життя. В університеті, який закінчив 1862 року, більш за все цікавився полі тичною економією. Ще на початку діяльності Рильський почав друкувати свої праці з етнографії та економіки у часописі “Основа” (який виходив у С.Петербурзі) під псевдонімом Максим Чорний.

Саме економічні знання, на думку Тадея, могли дати відповідь про причини людських злиднів на тлі бездумного мар нотратства і розкошів правобе режної шляхти і водночас дати пораду, як із тих злиднів вибор сатися. У 70-ті роки з’явилася праця “Дім заробковий”. На закид про вільні можливості кожного працівника у світі вільної конкуренції він із впевненістю зазначає, що одна річ — наукові постулати, інша — життя.

1892 року в “Записках Наукового Товариста імені Тараса Шевченка” з’явилася найбільша за обсягом економічна друкована праця “Студії над основами розкладу багатства”. Пильно вивчаючи економічний розвиток Англії, Німеччини, Франції, виписки про стан їхніх економік Тадей Рильський дійшов висновку: “Праця і вільний розпорядок її результатами є єдине правове джерело власності. Отже, не грабунок, не загарбання чужої території і продуктів праці, не монополія, не синекура, а праця тільки”.

Тадей намагався відшукати таємні пружини незримих сил, що керують світовою економікою, визначає власне бачення проблеми, поклавши в основу економічний устрій сучасного йому суспільства і своє до нього критичне ставлення. Автор розглядає теорію вартості, відносини між капіталом і працею; за його дослідженнями, відносини у промисловості характеризуються свободою економічних чинників, індивідуальною власністю на всі матеріальні блага: праця — єдина основа і джерело власності.

За Тадеєм Рильським, має бути і суспільне, і приватне капіталістичне господарство. Селянство мусить орендувати землю в держави. Класову боротьбу Рильський не вважав рецептом для вирішення суспільних проблем… Із теоретичних посилань отримуємо практичні висновки. Рильський закликає заробітчан до організованого, але не насильницького опору кабальницьким намаганням поміщиків. Серед інших вимог — скорочення робочого дня до 10 годин, дотримання безпечних умов праці, (наявність загороджених пасів у молотарок), у степу — облаштування куренів для відпочинку. Налагоджування харчування та лікарської допомоги. Останні економічні праці — метелики.

Тадей Розеславович пише популярні книжечки для селян українською мовою: “Сільські пригоди (про випаси). Оповідання селянина” — з практич ними порадами про право випасу селянської худоби в поміщиць ких лісах, як вигідніше вести сільське господарство тощо; “Херсонські заробітки” — про те, як селяни Київської, Полтав ської, Чернігівської, Подільської губерній ходять улітку на заробіт ки до Херсонської губернії, які там гроші платять, скільки кош тує проїзд і як доїхати — своєрід ний довідник для заробітчан. Свого часу “Сільські пригоди” заборонила цензура, бо Риль ський вчив селян у судовому по рядку обороняти свої права, а це було неблагонадійно.

Праця по бачила світ аж через три роки піс ля смерті автора. Навіть через сто років книгу читаєш з цікавістю, особливо ті місця, де автор наго лошує на необхідності освіти для селянина, адже маючи менше землі, сусід європеєць вирощує на ній кращі врожаї та вміє їх збе регти. Першість серед історичних праць Рильського посідає “Істо рія України”, написана ще у сту дентські роки і конфіскована по ліцією 1861 року. Ось одна з цитат, що уціліла для історії завдяки поліцейським рапортам: “…Забу вала вельможна шляхта, що вся кий чоловік одинаково родить ся… простого селянина прозива ла хамом, а словом “хлоп” вона лаялась….”

Праця мала складати цілість із двома іншими науково публі цистичними розвідками, надру кованими в “Основі” — “З пра вого берега Дніпра” та “Декілька слів про дворян з правого берега Дніпра”, в яких не тільки б вис вітлювалися суспільно історичні зміни минулого життя України, а й простежувалися виникнення, розвиток, зміни і боротьба двох світоглядів: народного та шляхет ського. Тадей вивчає фатальний антагонізм шляхти й українсько го народу — антагонізм, пород жений давніми історичними по діями, викликаний несправедли вим поділом влади і власності.

“…народ правого берега позбав лений був усякого спілкування із загальнолюдським духовним життям через посередництво ос вічених своїх представників…” “…Але часи змінилися… прогре сивна молодь… почала вдивляти ся в минуле і теперішнє життя на роду… проймається все сильні шим до нього співчуттям…”

Своєрідною енциклопедією духовного життя всієї України виявилася праця “До вивчення українського народного світогля ду”. Цей шедевр етнографічної, фольклористичної та економіч ної думки був надрукований у но вому історико культурному часо писі “Киевская старина”, який з’явився на світ завдяки зусиллям діячів Старої Київської громади. Задум часопису виник ще 1861 року, в час перепоховання праху Тараса Шевченка. Здійснення стало можливим через 21 рік.

Одним із благодійників видання був Тадей. Тут були надруковані й ін„ ші найголовніші його праці. Ще в одній із перших своїх студій — “Декілька слів про дворян з правого берега Дніпра” була присутня головна думка, яку згодом Рильський сформулює у своїй основній праці — “світогляді”: кожний історичний період, історико-культурна епоха залишають незгладимий слід на духовному обличчі не тільки їхніх учасників, своєрідних дійових осіб, але ще й на багатьох людських поколіннях, які приходять за ними. Послідовно автор простежує історичні епохи у житті України і той духовний слід, який вони залишили українцям. Коріння сучасного і майбутнього — у минулому.

Родина як основа існування

Чи не вперше Тадей у своїх працях звертається до глибокого аналізу українського народного менталітету, відбитого, як у дзеркалі, в народній творчості, звичаєвому праві, звичаях та обрядах, у всіх виявах народного духу.

Родина за Тадеєм — для українця — це все, початок і кінець, найголовні„ ша основа його існування. “Вихідна точка суспільного життя нашого селянина — родина”. “Не працювати, лінуватися у селянській родині — тяжкий гріх, за який Бог покарає…” “Селяни і громаду сприймають як одну велику родину, з усього серця прагнуть громадської солідарності”. Автор використовує свої спостереження і часів молодості, і зрілого віку, власне — всього свого життя у гущі народу.

“Я син того Тадея!..” (Батько, син, онуки, правнуки)

1913 рік. 18-річний Максим Рильський збирається видати зібрання творів батька і розшукує його праці. З цією метою звертається до Зигмунта Копровського (український культурний діяч, дослідник наукової спадщини Т. Рильського) із проханням про допомогу у виданні. Лист у відповідь: “Дорогий земляче, кожний рядок писань Вашого батька… нам, українцям, дорогий, цікавий змістом, сміливістю поглядів та своєрідною формою…” Задум не вдалося здійснити: на заваді стає Перша світова війна.

1943 рік. Журнал “Українська література”, грудень, № 12. Журнал, членом редколігії якого був Максим Рильський, друкує спогади Гліба Лазаревського “Київська старовина”. Значна частина присвячена Тадею Рильському.

1955—1956 рр. Максим Тадейович листується з істориком Д. П. Пойдою, на той час професором Дніпропетровського університету. У листі від 21 червня є такі рядки: “В Москве в Центральном Государственном историческом архиве фонда III отделения I экспедиции, хранится дело №29 за 1861 год, озаглавленное: “О неблагонамеренных поступках студентов Киевского университета Фаддея и Осипа Рыльских, проживающих в Киевском уезде у отца своего… Розеслава Рыльского”.

У листі від 20 липня Рильський дякує Пойді за матеріали про батька, відзначає, що дещо йому відомо, але є й нове. Висловлює сподівання на продовження листування. У листі від 20 жовтня 1956 р. дякує за повідомлення архівних матеріалів про батька… “Те, що Ви надіслали нове, звичайно, цікаве для мене. Це стосується, зокрема, стосунків мого батька з його батьком Розеславом.

До цього часу я вважав, що Розеслав Рильський негативно ставився до діяльності сина. (На жаль, листа Д. П. Пойди із цими матеріалами не збереглося.)

1961 р. М. Т. Рильський пише лист письменнику Юхиму Мартичу у відповідь на його письмове звернення з проханням реко„ мендувати письменницькому видавництву видати спогади Г. Лазаревського “Київська старовина”, але “після розумної редакції з діловою ідейно чіткою передмовою…” Максим Тадейович відповідає: “Спомини Г. Лазаревського справді дуже цікаві. А як бито за них і редактора “Української літератури” Яновського та й мене як “рекомендателя” і якоюсь мірою натхненника цих споминів, — ну й самого, звісно, автора!… Про те треба буде поміркувати…”

Справді, спогади Г. Лазаревського про журнал “Киевская старина”, про культурне життя Києва кінця XIX—початку ХХ ст. друкувалися в журналі “Українська література” (1943—1944), а в 1946—1947 рр. були піддані безпідставній критиці. За присудом влади Г. Лазаревський “…активно проповідував у своїх писаннях буржуазно-націоналістичні ідеї, всіляко вихваляючи дореволюційну поміщицько„капіталістичну дійсність і підносячи на щит консервативних та реакційних діячів минулого, в тому числі і прямих петлюрівських контрреволюціонерів…”

1977 р. Відбувається перший Всеукраїнський фестиваль “Романівська весна”, ініційований онуком Тадея й сином Максима Тадейовича Богданом Максимо„ вичем Рильським і заступником директора Київського музею М. Т. Рильського Нілою Підпалою. З того часу ось уже 40 років гості та учасники фестивалю починають літературно„мистецьке свято з відвідин сільського кладовища, де, за заповітом Тадея Розеславовича похований він сам, дружина Меланія Федорівна та син Богдан: панахида, глибока шана й подумки слова: “Честь його пам’яті”.

2013 р. Видавництво “Успіх і кар’єра” (Київ, видавець — Алла Ковтун) за ініціативою родинно„ го фонду Максима Рильського “Троянди й виноград” видає перше зібрання творів Тадея Риль„ ського “В житті ніколи неправді не служив”, зібраного та підготовленого Надією Пазяк. 2017 р. Родинний фонд Максима Рильського “Троянди й виноград”, заснований правнуками Тадея Рильського, ініціює надання його імені новій вулиці Києва на житловому масиві “Теремки-3”, розташованому поміж трасами, що ведуть до рідної його серцю землі на Сквирщині та на Житомирщині. Родину своїми клопотаннями до Київради підтримують ВУТ “Просвіта”, Український фонд культури, НСПУ, Київська спілка журналістів.

“Я син того Тадея…!” З гордістю підкреслював славетний Максим Тадейович, присвячуючи батьку найтепліші вірші, поеми, спогади.

На останок згадаємо слова про Тадея Рильського українського історика Ореста Левицького: “Все його життя було на подив гармонійним сполученням ідеалів і вчинків”. А також беззаперчний висновок того ж Гліба Лазаревського: “…Тадей Рильський не на словах, а на ділі був другом українського незаможно„ го селянства, другом в найкращому розумінні цього слова… Усе, що був Рильський, як то кажуть, винний своєму народові, він сплатив, і, здається, борг залишився за українським народом гідно відзначити його пам’ять”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment