«Серце Канівських гір»

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора

У Музеї шістдесятництва відкрили виставку нових робіт художниці Любові Міненко “Серце Канівських гір”. Експозиція присвячена світлій пам’яті Миколи Плахотнюка.

Мисткиня народилася в Каневі на Черкащині, в родині робітників. 1976 року закінчила Київський державний художній інститут. Серед своїх педагогів з особливою теплотою згадує Данила Лідера, який був головним художником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Студенткою 5 курсу оформлювала вистави “Не просте, а золоте” Ю. Чеповецького у Київському академічному театрі юного глядача.

А після закінчення інституту разом з чоловіком, художником-ювеліром Миколою Міщенком за розподілом поїхала до Хмельницького, де протягом двох років працювала у музично-драматичному театрі. Повернувшись до Києва, Любов Міненко отримала перше державне замовлення від монументального цеху при НСХУ — викарбувати полотнище для Київського палацу шлюбу.

Це була важка праця, бо панно мало розмір 10 м2 . Однак ця робота не довго красувалася на фасаді Палацу. Її зняли, бо не вписувалася в догми соцреалізму, а була пройнята українськими мотивами. Розуміючи, що ярлик “українського націоналіста” чіплятимуть до будь-якого її твору, Любов Міненко вирішила полишити мистецтво. Проте несподівана для неї пропозиція доповнити живописом виставку художніх ювелірних виробів її чоловіка у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ) повернула до творчості.

Художниця згадує: “Я взяла в руки пензля. Наче й не було тих довгих років розлуки з мистецтвом. Працювала до знемоги і за три місяці зробила близько сотні картин і тканинних аплікацій”. Виставка стала сенсацією. Відтоді твори Любові Міненко (акварелі, живопис, аплікації з тканини) прикрашають галереї Великобританії, США, Ірану, Німеччини, Австрії, Канади, Хорватії. А щодо приватних колекцій, то пані Люба вже втратила лік тим країнам, по яких пороз’їжджалися її полотна.

У доробку мисткині більше 1000 акварелей, 500 полотен олією і темперою, понад 170 авторських аплікацій тканиною, 20 пастелей. Л. Міненко також художньо оформляла книги Т. Ніколаєвої “Украинская народная одежда” (1985 р.), “Київ та Київщина” (1986 р.), “Історія національного одягу” (1996 р.) та інших. Вона член Національних спілок художників і театральних діячів. З 2003 року працює викладачем композиції в училищі культури і мистецтв у Каневі. За зізнанням художниці, на становлення її особистості як митця вплинули потужні постаті Т. Яблонської, І. Гончара, М. Стороженка, архітектора Т. Довженка. До кола тих, кого вважає рідними, входять Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк, Надія Світлична, Роксолана Сіра, Володимир Козак, Валентина Давиденко, Валерій Соловйов, Ганна Олійник, Світлана Писаренко. “Як дивишся на її картини, то хочеться усміхнутися, бо цей світ несподіваний, розкутий і добрий.

Вона має славу давню на виставках і обкладинках книжок. Любов Міненко робить зовсім несподівані речі… відкриває для нас щось первісне, невідоме, яке, проте, існує в нашій підсвідомості. Я думаю, що цей перегук із колективною свідомістю, який ми бачимо на картинах Любові Павлівни, створює магнетичне поле, що нас приваблює”, — писав правозахисник-дисидент, письменник Євген Сверстюк. Центральне місце в експозиції належить роботам художниці “Церква всіх святих” та “Молитва за Київ”. Чимало картин створено на теми духовності, присвячені українському селу та чарівним краєвидам рідної природи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment