«Козацька кров нуртує і гуде»

Маргарита ДОВГАНЬ

Фото Сергія БОРИСОВСЬКОГО

Все добре в мені — від бабусі

Сирота при живих батьках: “Не потрібні мені батьки-п’яниці”, — гірко зізнався Дмитро Шишкін. Виховувався хлопець, народжений у селі Самійливці на Запоріжжі, у школі-інтернаті для дітей із мовними проблемами. А головне — бабуся Ніна зігрівала душу дитини. Сказав: “Все добре в мені — від неї”. Дмитро вчився на зварювальника, але недовчився. Навчався військової науки на полігоні біля Львова, вдячний учителю з позивним “Захар”, який навчив керувати і стріляти з гармати “Рапіра”, по-снайперськи точної зброї.

Підійшов до нас реабілітолог Олексій Таволжанський. Вітається. Дмитро йому ліву руку простягає, а доктор: “Ти чого мені ліву, бо легше? Я ж казав тобі — праву, праву подавай!” У лютому цьогоріч ворожа міна дістала Дмитра під Авдіївкою. Поранило в голову. Операція за операцією. Керівні функції мозку відновлені, але є ще проблеми з правим боком тіла, от і змушує лікар-реабілітолог активніше рухати правою рукою.

Старший матрос Віктор Луцик

— Люблю техніку, особливо сільсько-господарську. Люблю її ремонтувати. Щось підмайстрував, запрацювало — і радість! А на війні радості мало. …З 21-літнім Віктором Луциком познайомилася у палаті № 9 нейрохірургії Київського військового шпиталю на третій день після тяжкої операції. Лікарі кажуть, що операція минула успішно. Голова не болить, але лікарі наказали: забудь про армію. Так і буде. Ремонтуватиме Віктор у своєму Новокрасному, на Миколаївщині, сільськогосподарську техніку. А на фронті лишився захищати рідну землю його брат Іван. Хай Бог його береже.

Потрібен новий військовий

Статут У молодшого сержанта 11 батальйону “Київська Русь” Сергія Германчука є маленька донечка Оксана. І коли я подарувала йому книжечку для доньки, підписану авторкою, письменницею Надією Кир’ян, татко дуже розчулився. Порадів, що до поезій композитор Тетяна Димань написала музику і в книжечці є ноти. Він дуже хоче, аби дитина вчилася музики.

Ця книжечка пожвавила нашу бесіду Сергій у Київському шпиталі з 20 серпня цього року. У сьомій палаті відділення гнійної хірургії. Здоров’я повільно відновлюється після мінно-вибухового поранення, яке сталося 27 червня 2016 року. Та не про війну, а про мир хоче говорити Сергій Германчук з Білої Церкви. Журиться воїн, що на зброю, а не на комфортне мирне життя мусить українство витрачати шалені гроші… Військові проблеми його непокоять. Треба в Армії покращувати харчування, якість засобів захисту. А головне — давно вже варто переписати військовий Статут. Адже теперішній — це старий совковий документ, перекладений із російської українською мовою з незначними змінами. А нам треба новітній Статут, НАТОвського зразка.

 

Відважний козак із Чигирина

Худесеньке, юне хлоп’я — і замість однієї ноги милиця. Це 20-літній Ярослав Чабан з Чигирина, молодший сержант першого штурмового батальйону 92 окремої механізованої бригади, до того ж — командир гармати. Після школи пішов до будівельного ліцею. Та замість будувати, довелося воювати. Оскільки техніку знає, розуміє, а ще гарний організатор, став командиром. Згадує Мар’їнку, Красногорівку: “Добряче діставалося там ворогу від наших хлопців”. Небагатослівний. Сусіди по палаті підказують: “Медаль покажи!” Ярослав дістає нагороду. На ній написано — “Медаль за відвагу”.

Поранення у Ярослава важке. Лікуватися довго. Він вдячний своїм першим рятівникам із районної лікарні в Кураховому. Вже місяць інтенсивно лікується у Києві. Непокоїть пам’ять. Важко зосередитись. Серйозні проблеми з лівою ногою. Але лікарі кажуть, що новітня медицина і молодий організм козака Чабана переможуть.

З голосу Миколи Гоголя

Несподівано в юдолі тривог і болю бесіда повернулася до життєдайного мистецтва… — Я знайшов 9 мелодій українських народних пісень, записаних із голосу Миколи Гоголя! Вони мене так захопили, що написав із цього матеріалу “Сюїту” і “Фантазію” для мішаного хору, солістів і оркестру. Ці мої твори виконували у Ніжині на конференції до 200-ліття нашого Генія.

Слухаю солдата-добровольця окремої мобільної групи з ремонту військової техніки Вадима Полянського — і не йму віри! Переді мною талановитий від природи технар і, водночас, відкривач Гоголя-етнографа! Закінчивши 1993 року Київську музичну академію, працював диригентом, зокрема і Народної капели бандуристів Київського музичного університету ім. Богомольця. Потім навчався і водночас викладав музичні науки у Ніжинському університеті. Закінчив там аспірантуру. Став мистецтвознавцем. А ось захиститися ще не встиг. Війна завадила. …Після нейрохірургії, де Вадим переніс складні операції, доліковується у гнійній хірургії. Остаточно одужати і набратися сил допомагає дружина Наталочка, яка нині викладає хореографію, музику в Ніжинському ліцеї для обдарованої сільської молоді Чернігівщини. Тут вчаться 200 талановитих дітей Сіверської землі — краю, де колись зачиналася Київська Русь!

Водій, стрілець, гранатометник

Стрункий, підтягнутий, спортивний. У ключицю вставлено металеву пластину. Вірить, що згодом рука запрацює, але водієм на фронті вже бути не зможе. Та 39-літній солдат 56 бригади 21-го батальйону мото- піхоти Сергій Нестеренко з Полтавщини — не лише водій. Він ще стрілець і гранатометник. Універсал. Впевнений, що ці його вміння ще згодяться на фронті. Тому тримає форму. Він на війні з весни 2015 року. Разом із ним із Кобеляцького району Полтавщини аж 15 хлопців стоять на передовій! Пече Сергієві загибель земляка Богдана. Солдат Нестеренко має зауваження і вимогу до влади: дати фронту більше добротної, новітньої бойової техніки. Буде у нас менше жертв.

Ось наш Герой!

Вовчанськ — сучасне містечко на Харківщині, близько російського кордону, хоча історично ніякий то не кордон, бо сусідній Білгород, як і Курськ, і Вороніж з прилеглими землями — наші краї, захоплені в недобрий час агресивним північним сусідом. …Отож заходжу до знайомого в четверту палату травматології, а він мені: ось наш Герой! І показують на хлопця, який лежить у дрімотному стані, бо щойно після операції. Валерій Данюк із Вовчанська! Доброволець, рядовий 92 бригади.

На фронті з початку 2017 року. Колеги по палаті сповіщають: йому лише 20 років. І розповідають про подвиг юного Героя: 25 сєпарів вдерлися до сусіднього окопу. Сімох наших вбили, одного хлопця у полон забрали… А Валерій не розгубився. На заклик Данюка сім найсміливіших пішли на допомогу своїм, які потрапили в біду, знищили з 25 нападників шістнадцятьох сєпарів. Решта — втекли! Так юний герой порятував чимало життів своїх побратимів.

…Півроку боїв. 20 липня в Красногорівці ворог почав обстрілювати наші позиції танковими снарядами. Один потрапив у бліндаж, де був Валерій… Шпиталі у Кураховому, в Дніпрі, нарешті — Київ. Лікарі добряче потрудилися, рятуючи хлопцеві руки, ноги… Через кілька днів телефоную юному героєві, аби дізнатися, як він, де? І чую: “Я вже на реабілітації в Ірпені”.

Любомир

Його щойно завезли з реанімації до десятої палати нейрохірургії. На голові білі накладки. Це вже друга операція. Слабкий, але до бесіди охочий. Любомиром зветься, пішов на фронт, аби приборкати ворога. З початку року солдат-артилерист 44 бригади Любомир Семенюк воював у багатьох гарячих точках фронту. Прийшла несподівана біда. І ось він у шпиталі. Переживають за Любомира бойові побратими. Переживає рідня. Любомир — з міста Ланівці на Тернопіллі. Мамі важко, через хворобу, їздити до сина. Побажаємо синові Любомиру швидше одужати і обійняти кохану мамцю.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment