Невгамовне мовне питання

Олена БОНДАРЕНКО

Президент підписав закон “Про освіту”. А списи довкола тріщать і тріщать. І деякі наші партнери, швиденько поскидавши тоги “євроадвокатів”, без жодної дипломатичної зайвини погрожують блокуванням вигідних Україні ініціатив у Євросоюзі. Я не належу до палких прихильників нинішньої влади. Однак вважаю, що нарешті зроблено крок на захист державної мови як чільної складової національної безпеки.

Та і цей кволий захист наразився на спротив, гідний кращого застосування. Що сталося? Чому таке несприйняття у частини наших сусідів викликала законодавча новація, згідно з якою учні шкіл для національних меншин, починаючи з 5 класу, мають навчатися державною мовою? (При цьому мова нацменшини вивчатиметься як окрема дисципліна, а якщо вона належить до мов Євросоюзу, нею викладатимуть також низку інших предметів).

Невже сусідні політики”державці виступають проти повноцінної інтеграції своїх однокровців у суспільне життя країни їхнього народження, проживання і громадянства? Невже вони за те, щоб молодь із національних меншин не мала змоги навчатись в українських вишах, бо не знає державної мови? Питання наївні. У політиці — надто великій — нічого не буває “просто так”, і по” дібні демарші не трапляються “від нервів”. Не перший рік російський агітпроп накликає “розкол України”, виникнення “народних” псевдореспублік тощо. Останнім часом — уже буцімто на західних теренах.

Агітпроп верещить, а спецслужби, я так розумію, працюють: вербують охочих, підбурюють “дружні” уряди… Є виразна тенденція тримати місця компактного мешкання національних меншин у вигляді щільно стулених анклавів, відгороджених від українських соціуму й державного будівництва. Бо тоді ці анклави, де-юре частина суверенної держави Україна, стають (чи стали?) підконтрольними й підвладними позірно — “материнській” державі, реально — головному ляльководові.

Цілком очевидно, що політико-дипломатична стратегія Кремля щодо України скерована на її ізоляцію від євроспільноти, “збивання” з курсу на цілковите унезалежнення від Росії. Бо, як писав мало не сто років тому керівник жовтневого перевороту в Росії Лев Троцький: “Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться…”* Будь-де й будь-коли знаходяться сили, готові походити на ланцюгу в російського ведмедя. Є вони й зараз.

Інше питання — чи стануть живі люди, наділені повноваженнями, ухвалювати рішення в євроінституціях — інструментом у пустотливих рученятах монстра, що безугавно пробується на роль всесвітнього “володаря престолів”. А тим часом наша пані міністр освіти, після зустрічі з румунським колегою, робить нові заяви: “Ця стаття (закону “Про освіту”. — О. Б.) буде уточнена і для реалізації прописана в законі про загальну середню освіту — спеціальному законі, проект якого ми готуємо на виконання закону “Про освіту”, а також в освітніх стандартах і навчальних планах”, — цитують медіа. Ну як тут знову не згадати головного “троцькіста”: “Лише безмежна довірливість і поступливість, а також відсутність усвідомлення необхідності постійної міцної злуки всіх членів держави — й не лише під час війни — щоразу нищили всі завоювання українців…”

_______

* Тут і далі переклад українською мій. — О. Б.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment