«Кобзар» у Загребі

Петро МОЦІЯКА, доцент Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя;

Ольга МОЦІЯКА, магістрантка історичного факультету

Центр співпраці з українською діаспорою в Ніжині має контакти в багатьох країнах світу (Росія, Білорусь, Австралія, Канада тощо), але досі не було встановлено зв’язків з українцями Хорватії. Вирушаючи на початку серпня в Загреб для роботи в Національному архіві та бібліотеках, ми як представники Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя вирішили відвідати одну з українських громад, а саме Українське культурно-просвітнє товариство “Кобзар”.

Його очолює відомий лідер українців у Хорватії, член Президії і заступник Голови Української громади Республіки Хорватія, перший заступник Голови Європейського Конгресу Українців Славко Бурда. За свою подвижницьку громадську роботу пан Славко неодноразово удостоювався високих нагород від Уряду та Президента Республіки Хорватія, від Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, Президента України Віктора Ющенка (орден “За заслуги” ІІІ ступеня).

За люб’язної згоди пана Славка, наша зустріч відбулася 9 серпня в приміщенні товариства “Кобзар” — осерді українського життя в Загребі. За словами пана Бурди, 1903 року його дідусь та бабуся емігрували з Рави Руської (сьогодні Львівська область) до Боснії. Славко Бурда народився 19 листопада 1950 року. Згодом із родиною переїхав до Хорватії. Вже 1983 року пан Славко стає секретарем культурно-просвітнього товариства русинів-українців Загреба, а 1997 року — головою Українського товариства Загреба.

Bід 1991 до 1998 року — був секретарем, а від 2004 до 2008 року — Головою Союзу русинів і українців Республіки Хорватії — автохтонної національної меншини, яка в Хорватії існує понад сто двадцять років. Найбільше українців приїхало сюди на початку ХХ століття, хоча перші переселенці з’явилися ще далекого 1745 року. Українці переважно переселялися з теперішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Русини ж — з Угорщини або нинішнього прикордоння Словаччини та з України (із Земплінського і Шарішського повітів колишньої Австрійської імперії).

Русини та українці Загреба, хоча й ідентифікують себе зовсім по-різному, спершу перебували в єдиному товаристві Союзу русинів-українців Загреба, проте після революції 1990-х років у Хорватії все змінилося. Як згадує пан Бурда, коли 1996 року, ухвалюючи закон про нацменшини, в русинів запитали, чи варто записувати їх окремо від українців, ті відповіли згодою. Причиною тому була необхідність здобуття більшого авторитету і привілеїв поміж іншими нацменшинами Хорватії. Тож нині це об’єднання іменується культурно-просвітнім товариством українців.

Сьогодні українська меншина не асимілюється, а інтегрується в хорватське суспільство і відчуває захист своїх прав з боку хорватської держави, хоча повністю їх ще не реалізувала. В українців Хорватії є своя центральна організація, культурні товариства, бібліотека, кафедра української мови й літератури в Загребському університеті, відділення при школах, своя періодика тощо.

Після проголошення незалежності України й Хорватії, українці Хорватії встановили тісні контакти з урядовими і неурядовими організаціями України, активно співпрацюють з Посольством України в Хорватії, з Європейським Конгресом Українців і Світовим Конгресом Українців, українською діаспорою регіону (Боснія, Сербія, Словенія, Угорщина).

За даними останнього перепису 2011 року, у Хорватії проживає 1,9 тис. русинів, які дотепер зберегли свою оригінальну культуру зі слабкою українською самосвідомістю та 1,8 тис. українців з українською самосвідомістю. Українці Хорватії беруть активну участь в її культурному та політичному житті, більшість з них греко-католики, як і сам пан Бурда. Мають українці і одного представника в хорватському парламенті.

Діяльність українців Загреба ще дужче активізувалась в останні роки. Українська спільнота регулярно проводить різноманітні культурні, гуманітарні та протокольні заходи на українську тематику. 2015 року в Загребі, на вулиці Українській, відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. Це сакральне місце для всіх, хто відчуває свої українські корені. Наші земляки з Хорватії щиро вболівають за Україну і поширюють у світі правду про війну на сході. Тим більше, що недавно й сама хорватська земля відчула на собі жорстокість війни з боку сербського агресора. Тому, наголосив Славко Бурда, ми дуже добре розуміємо наших братів і сестер з України.

“Від самого початку агресії з усім серцем і душею ми стараємось матеріально і морально (в силу наших можливостей) допомагати Україні”. На думку пана Славка, необхідно, щоб світова спільнота зрозуміла і допомогла Україні мирним шляхом повернути окупований Крим та східні частини Луганської і Донецької областей та інтегрувати їх в цілісну адміністративну територію України. Хорватські українці надають допомогу українським військовим, допомагають організовувати реабілітацію поранених, прийом на відпочинок на Адріатичному морі дітей біженців зі сходу України.

Патріотизм пана Славка помітний геть у всьому: і в чудовому володінні українською мовою, і у величезній просвітницькій, культурній, видавничій діяльності і навіть у тому, як він назвав свого сина, — Сергій, а не Сєрґєй, як це прийнято в хорватів. Показово, що журналіст Сергій Бурда є автором підручника з історії України хорватською мовою.

Від Центру співпраці з українською діаспорою його директор Надія Онищенко передала в дарунок Товариству кілька примірників періодичних видань Центру: газети “Український дім”, журнали “Наш український дім”, буклет про Ніжин. Із Загреба ми привезли дарунки від пана Славка — примірники чудового часопису “Вісник української громади в Хорватії”, буклети про Загреб, книги. Вже після повернення в Україну отримали від пана Славка електронного листа, в якому прочитали про його участь у важливих українських подіях.

“Від 27 до 29 серпня цього року я в складі делегації українців Хорватії перебував у Львові з нагоди 50-річчя Світового конгресу українців. Дні української діаспори організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою на чолі з пані Іриною Ключковською. Під час Міжнародної науково-практичної конференції “СКУ — 50 років і далі європейський контекст” обговорювалася проблема посилення українських громад у формуванні громадської думки про Україну в країнах проживання. Три дні в етнічній батьківщині, насичені різноманітними змістовними програмами, промайнули дуже швидко.

Була нагода зустрітися зі старими друзя- ми, а також пізнати нових. Ми всі цьому раділи, а на урочистій акції “Шана героям”, що відбулася в Державному історико-культурному музеї-заповіднику “Личаківський цвинтар”, плакали в пошані до молодих загиблих воїнів, які поклали своє життя на вівтар батьківщини”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment