Відкритий лист до Президента України

Шановний Петре Олексійовичу!

Негативна реакція політиків Угорщини та деяких інших сусідніх держав на мовну статтю закону України в галузі освіти, заява президента Чехії, обдарованого ярмарковим талантом, голосування в Парламентській Асамблеї Ради Європи не “за”, а “проти” тієї статті — явища начебто різні, але за антиукраїнською сутністю однакові. Політики з такими настроями — люди, позбавлені історичної пам’яті.

Вони забули, як Росія Сталіна, Хрущова, Брежнєва ненавиділа національний дух угорців, румунів, поляків, ув’язнювала та розстрілювала патріотів із країн так званого соціалістичного табору. Пан Земан забув, як 1968 р. Прага, захоплена московськими танками, тремтіла й зверталася по допомогу до всього світу, як чеський студент Ян Палах, виступаючи проти совітської інвазії, спалив себе на майдані Вацлава.

Мені прикро думати про сучасних політиків Угорщини, котрі, як видно, не пам’ятають 1956 року, коли радянська армія оточила Будапешт і потопила в крові перше в Європі повстання проти комуністичного фашизму. Угорщина, разом із Польщею та Канадою одночасно визнала Україну як самостійну державу о першій годині ночі, першого грудня, 1991 року. Був я тоді біля телефона разом із щойно обраним президентом Леонідом Кравчуком.

Дивно й болісно від усвідомлення, що саме в Мадярщині є люди, не здатні зрозуміти, що Україна сьогодні своєю кров’ю зупиняє на своїх східних кордонах російську, загарбницьку армію, обороняє, та не лише себе, а й своїх західних сусідів. Сучасної України ці люди не бачать. Вони звикли до того, що за радянської доби, відвідуючи Україну, їм необхідно було знати не українську, а російську мову.

Тотально й насильно упродовж віків зрусифікована Україна їх не боліла. Вони не розуміють того, що Путінська Росія реінкарнує криваву політику царів та комуністичних імператорів і намагається збройно знищити не тільки українську незалежність, а й нашу пам’ять, історію, культуру і насамперед мову, як державотворчу енергію нашого народу.

Ми, громадяни України, повинні нарешті усвідомити, що доки українська мова не буде захищена спеціальним законом як державна, доки діятиме в нас ганебний закон Колесніченка—Ківалова, доки наша столиця та інші наші міста не загово- рять українською мовою, ніхто не шануватиме нас, а в родині народів Європи ми будемо відчува- ти постійну небезпеку зі Сходу, а зверхнє ставлення — із Заходу. Чую по “Українському радіо”, що в Києві починають масово діяти курси англійської мови.

Це дуже добре, нам треба вивчати й знати цю мову, адже ми європейці, але насамперед необхідно шанувати себе, жити рідною і державною мовою. Пане Президент, прошу вас, зробити усе, що можливо, щоб уже зареєстрований у Верховній Раді законопроект під номером 5670-Д “Про забезпечення функціонування української мови як державної” був схвалений нашим парламентом ще цього року.

Цей законопроект є результатом великої праці багатьох видатних українських юристів та філологів. Його остання версія опрацьована робочою групою, яку очолює Володимир Василенко. Співавторами законопроекту є 76 народних депутатів із різних фракцій. Його ухвалення вимагає широка громадськість України.

Цей закон встановлює правила вживання нашої державної мови, він спрямований так само на збереження й розвиток мов національних меншин в нашій державі. Відкладати схвалення цього закону на майбутній час — значить залишати на “потім” питання бути чи не бути нам справжньою європейською нацією і державою.

Дмитро ПАВЛИЧКО

19.Х.2017 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment