Погляд з майбутнього

Володимир ТРЕЙТЯК

Виклики прийдешньому, і насамперед гібридні агресії Росії з масовано-витонченим застосуванням ЗМІ вкотре загострюють увагу не лише фахівців, а й широкого загалу до зростання загрози зловмисних зазіхань на засадничі цінності, демократичні основи для цілих народів. Наприклад, американського, коли кібернетичні втручання РФ у громадську свідомість призвели до болісних реакцій електорату. А на черзі-бо ще й вибори в провідних країнах Євросоюзу.

Зрозумілий тому суспільний інтерес не тільки до найпросунутіших комп’ютерних технологій, а й до тих, хто ними користується в світоглядних протистояннях. Пролунала думка, що йдеться вже навіть не про інформацію в її класичному розумінні, а про деякий злоякісний, інфернальний феномен, котрим її прагнуть підмінити. Втім, це анітрохи не применшує ролі людського чинника, а швидше його вивищує — оскільки йдеться ще й про моральність таких діянь. Тим-то зустрічаємо спроби вже й митецького осмислення, ідентифікації причетних до цих вибухово наростаючих процесів. Але якщо з’явилася ціла низка публікацій про хакерів і навіть присвячених їм художніх фільмів (звісно, не українського виробництва), то фігура журналіста на цьому тлі ніби й потьмяніла. І це при тому, що одвічно спершу було Слово, а лише потім — засоби його поширення.

Відтак викликає природну цікавість поява книги Ростислава Мусієнка “Завихрений час”, над якою автор, член НСЖУ, працював доскіпливо. Досить сказати, що радіофільм “2004”, створений Олександром Бутком за першою частиною цієї пенталогії, прозвучав на всіх каналах НРК України десятиліття тому. Саме тоді шанувальники красного письменства познайомилися з повнокровним образом журналіста, чи не єдиним в усій художній літературі доби незалежності. А нині можуть перші враження ґрунтовно зміцнити.

Багатогранна особистість Миколи Мовляна, здатного до глибоких почуттів і справді чоловічих вчинків і у стосунках з коханою жінкою, і в державної ваги справах, відразу викликає симпатію. Особливо тому, що це не мачо з глянцевого журналу, а жива людина зі своїми ваганнями та засторогами. Але щоразу, потрапляючи в критичну ситуацію, Мовлян робить вибір, котрий зрештою створює його самого — надійного в дружбі, щирого в любові серед усіх небезпек і спокус. Отут і активується тема справжнього героя, вельми актуальна для вітчизняних літдосліджень. Місцями перевантажених інфантильними, відверто слабенькими творіннями, тиражованими з одних обкладинок в інші. Укрсучліт, словом…

Тим часом нації, надто сьогод-ні, конче потрібні не жертви, а переможці, переконливо втілені на друкованих сторінках та екранах. Таким звитяжцем якраз і постає Мовлян у низці карколомних епізодів, які, власне, і складають несучу конструкцію, детективно-пригодницьку канву твору. Операції спецназу, підлаштовані автокатастрофи, стрілянина, сейсмічна (!) атака і навіть диверсія пацюків-мутантів… Коли обмежитися рамками популярного жанру, сповна б вистачило для повноцінного бойовика. Але ж ні. З’ясовується, що і головний герой, і сама пенталогія означені насамперед багатовимірністю. І чи не найважливіша вісь координат “Завихреного часу” — інтелектуальна.

Численні вирішення нестандартних проблем, мозкові штурми, в яких беруть участь Мовлян і його “альтер его” Стас, неоднозначний олігарх Лихоправ, генерал Кучинський та інші, на диво, зовсім не гальмують динаміки оповіді. Швидше, надають їй інтриги та глибини. Дійові особи, схоже, стають незалежними від автора і втягують його самого в жорсткі дискусії, — неодмінно, втім, пов’язані з логікою розвитку сюжету і критичні до визнаних авторитетів історії, економіки, соціології.

Парадоксальні, часом на рівні афоризмів судження та зовсім не силувана ерудиція тих же Мовляна і Стаса могли б деінде сприйматися за перебір. Якби не… повсюдний у таких герцях самобутній гумор. Тут доречно нагадати, що “Завихрений час” представлений як антиутопія. Предметом науково-фантастичного, підкреслює автор, дослідження є найновітніша історія України, точніше, її паралельні версії. Як висловлюється Стас, аналітик — це той, хто робить з очевидних усім фактів нікому не відомі висновки.

Деякі з них, виникаючи невимушено між рядків пенталогії, можуть якщо не шокувати, то бентежити. Але в царині фантастики, надто ж соціальної, філософської, трапляється і не таке. Чого варта, наприклад, сцена, коли Мовлян, перебуваючи в стані клінічної смерті, відкриває для себе одну з таємниць Туринської плащаниці… Але це, зрештою, лише ефектна сходинка на шляху до вирішення надзавдання. Схоже, що і головний герой, і автор “Завихреного часу” прагнуть з’ясувати місце однієї-єдиної людської індивідуальності, її безсмертної душі в тотальній інформаційній війні, що нескінченно точиться на планеті Земля. Адже той, хто володіє інформацією, володіє світом — і його прийдешнім.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment