Смолоскипи пам’яті (із записника журналіста)
Степан ТАТАРСЬКИЙ,
член НСЖУ
Світлини Володимира МОГИЛЮКА та Степана ОКОЦІМСЬКОГО
Дорогою з Кривчего до Гермаківки на Борщівщині, де закінчується лісок Ходусів, увагу подорожніх віднедавна привертає вказівник “Повстанський грот” — стрілка ліворуч вказує напрямок до лісу, точніше, до печери “Глинка” в урочищі Дубина, що стає дедалі відомішою завдяки ентузіастам-патріотам Гермаківки й Кривчего, котрі на початку липня цього року взялись до роботи над створенням меморіалу на місці героїчної загибелі односельців, які в кривавих сутичках із червонозоряними московськими окупантами виборювали незалежність України. 72 роки минуло від того спекотного серпня тривожного і драматичного 1945 року. 2017-й, проголошений роком УПА, посилив інтерес краєзнавців, істориків, просто небайдужих поціновувачів історії рідної землі ентузіастів-патріотів до героїки тих земляків, що поклали в буремні 40-ві ХХ ст. свої молоді гарячі серця на вівтар України задля здобуття свободи і волі прийдешнім поколінням українців.
Ідеєю відродити пам’ять про відважних лицарів Честі перейнялися гермаківські, іване-пустенські та кривченські нинішні патріоти, чиїх односельців підступно знищили ось тут, у цій тихій мальовничій місцині за Кривчем, в урочищі Дубина.
У березні 1960 р. учасники тернопільського клубу спелеологів “Поділля” у складі керівника Володимира Радзієвського, Юзефа Зімельса, Володимира Карпенка, Павла Скороденя і Йосипа Лукашевича підійшли до скель, на які їм вказали місцеві діти-пастухи біля с. Верхнє Кривче Борщівського р-ну. “Півдня ми, п’ятеро, розкидали завал, який, за словами пастухів, з’явився у результаті енкаведистського підриву в 1945 р. І ось відкрився чорний отвір провалля. Біля входу лежав скелет. Тепер ми знаємо, що сталося 9 серпня 1945 р.”.
Цього дня у глухому гроті заквартирували боївкарі-упівці. 20 озброєних солдатів, які прибули з сусіднього села Сапогова, оточили цей грот. На узвишші поставили три скоростріли, націлені на вхід, і наказали виходити по одному. Хлопці мовчали. Облога тривала 2 доби. Енкаведисти розпалили вогонь біля входу в печеру, сподіваючись димом викурити повстанців. Та марно. Тоді відправили лісника Михайла Бугеру із запискою з наказом здатися. Повстанці не відповідали. В ніч з 9 на 10 серпня обложені, вибравши момент, почали прориватися з оточення з боєм.
Несподівано для енкаведистів з грота вибігли четверо повстанців і розбіглися у різні боки. Першими вискочили Петро Олексин, псевдо “Тарас”, уродженець с. Гермаківка, і Петро Сарабун, псевдо “Шелест” з с. Сапогова, вони врятувались. Інші два стрільці Дмитро Головатий, псевдо “Гала”, і Степан Чернецький, псевдо “Твердий”, впали від прицільних пострілів енкаведистів. Троє залишились у гроті й відмовились виходити. 10 серпня енкаведисти замінували грот і підірвали його. Прогримів потужний вибух. Під землею загинули Петро Матіїв, псевдо “Зубенко”, з с. Гермаківка, Іван Бездітний, псевдо “Соловій”, і Дмитро Бугера, псевдо “Недоля”, — обидва з Верхнього Кривче. Але спелеологи знайшли тільки один скелет. Де ще двоє, невідомо. Вічна їм пам’ять!”
Таку коротеньку інформацію подає у своїй книжці “Село — душа народу. Гермаківка у пам’яті та ідентичності” український історик-дослідник Нестор Мизак, родом гермаківчанин, нині професор Чернівецького НАУ ім. Ю. Федьковича. Власне, з тієї скупої інформації усе й почалося… Десь наприкінці цьогорічного червня до Миколи Будзінського (заступника голови Борщівської РДА) зателефонували поважні земляки-кривчанці з Тернопільського земляцтва у Києві щодо можливості в рік УПА увічнення пам’яті земляків-героїв на місці трагедії 45-го… Той швидко “вийшов” на Нестора Мизака, який не забарився з пошуком у геть зарослому тернами і бур’янами урочищі печери-криївки.
Спершу розчистили хащі, дорогу… Вималювалася простора галявина з кількома гіпсовими скалами, в одній з яких навіки застигла трагедія… Обміркували детальний план робіт. Протягом спекотного місяця тут потрудилися “на ентузіазмі”, у царині духовній гермаківські та кривченські трударі-хлібороби, зварювальних справ майстер Ярослав Саджинський (пам’ятний хрест і декоративна решітка — то справа його працьовитих рук), просто небайдужі патріоти — Василь Мизак, Василь Маслій, Андрій Лесюк, Роман Остафіїв, Степан і Ярослав Гаврилюки, Ігор Синьків, Петро Філяк, Степан Нефедюк з Гермаківки, Іван Матіїв з Іване-Пустого, знавець розчищення підземель (то його батька, Петра Матіїва, навіки відрядили в небеса кати України).
Окрема подяка грейдеристу Борщівського райавтодору Василеві Пастуху, а також гермаківському бульдозеристу Михайлу Пуляку, які виконали значний обсяг опоряджувальних робіт…
У хід ішли бензопили, сокири, лопати, граблі, електроди, столярський реманент, мобільний електрогенератор… Щось — із дому, щось зі столярень гермаківських підприємців Петра Філяка та Володимира Шупенюка — і вже на горбочку в затінку з’явився столик та дві лавочки, очищено від багаторічного хмизу пагорби, на скелях видовбані ніші для меморіальних табличок, обрізками деревини вимощено захисні загати на випадок природних зсувів лісового грунту, встановлено ювелірної роботи металічний хрест, меморіальні таблички роботи сільського умільця виготовлення надгробних знаків Ігоря Гривняка…
А вечорами в сільському будинку культури — репетиції чоловічого ансамблю патріотичної пісні…
І настав той день… Неділя, 20 серпня. До галявини Пам’яті, до повстанського гроту хлинув потік транспорту з навколишніх сіл, Борщова, Заліщик, Тернополя, Києва…
Потужно і велично звучить із колонок “Ще не вмерла…”, люд “наживо” підтримує гімн — і він злітає в синє-синє небо, до ЇХНІХ душ…
Зупинись, українцю!
Тут небо і зорі всміхнулись
Нам востаннє в житті…
Але ворогу ми не здались!
Із нерівного бою кривавого
Не повернулись —
За свободу твою
І за волю Вкраїни лягли, —
такими словами автора цих рядків, що народились саме тут під час підготовчих робіт, ведучі Михайло Бегуш та Марія Гуска розпочинають незабутнє дійство, в якому, як у калиново-барвінкових вінках на головах українських дівчаток (іване-пустенських школярок, що ніби з пісні “У полі могила…” приїхали сюди заквітчати її) переплелися туга і біль, тиха сльоза на очах і щем у серці, маєво церковних хоругов і державних синьо-жовтих та червоно-чорних стягів УПА, українські повстанські пісні в виконанні ансамблів патріотичної пісні Гермаківки “Йшли селом партизани”, “Ой, у лісі, на полянці”, “Подай, дівчино, руку на прощання”), Кривчого (“Край села стоїть хатина”, “Ой там за гаєм, за моргаєм”, “Ой, поле, ти поле”), Іване-Пустого (низка “іване-пустенських” пісень), і пристрасне полум’яне слово-спогад, слово-подяка, слово-настанова з уст ораторів…
Духовні отці церковних греко-католицьких та православних громад Гермаківки, Кривчего, Борщева відправили екуменічну панахиду, отець Володимир Качан (Кривче) освятив хрест і надскельну меморіальну табличку з фотообразами полеглих. Здіймається молитва до неба…
Нестор Мизак виголошує полум’яне слово на славу героям-землякам і як заповіт нинішнім та завтрашнім поколінням українців берегти у пам’яті тую славу…
Далі біля мікрофона — киянин, автор книги “Кривче. Село на пагорбах історії”, активний член товариства “Просвіта” Степан Яловега, відомий український багаторічний політв’язень, письменник і державно-громадський діяч Микола Горбаль, народний депутат України Олег Барна, голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук, заступник голови Борщівської районної ради Андрій Русенко, атовець, щира патріотка-українка з Іване-Пустого, активістка національного відродження краю від бурхливих кінця 80-х—початку 90-х років минулого століття Богдана Чубей, капітан Збройних Сил України гермаківчанин-атовець Любомир Гуменюк. У кожного з них — своя історична пам’ять, свій біль і своя тривога за долю України, свої настанови підростаючому поколінню українців, у чиї руки передають естафету боротьби, яка ще, на жаль, триває…
Без сумніву, найцікавішою була інформація про ТОЙ драматичний день-час, про трагедію біля “Глинки”, яка була далеко не єдиною в ланцюгу кривавого терору сталінсько-беріївських опричників на теренах Західної України (і не тільки).
— Стрільці УПА розкидали по селах листівки, в яких закликали громадян не підкорятись більшовицько-московському режиму, зокрема, не вступати в колгоспи, не підписуватись на державну позику, не сплачувати податків за кожне дерево, кожну скотину, кожне яйце, не дозволяти владі закривати церкви, зносити й розбивати кам’яні хрести; закликали вчителів, особливо присланих східняків, не примушувати учнів записуватись у піонери та комсомол, виховувати їх у патріотичному національному дусі. Хлопці-повстанці наводили жах на енкаведистів, розстріляли їхній автомобіль, який прямував на облаву підпільників УПА в с. Гермаківка, біля Кривченської школи. Донощиків (сексотів) і зрадників знищували. Здійснювалось інше активне протиборство владі, — розповів дослідник історії УПА Степан Іванович Яловега.
— На моє серце в ці хвилини скрапують сльози, — не стримує емоцій 87-річна Богдана Петрівна Чубей. — Колись я працювала екскурсоводом у Кривченській печері “Кришталева” і проживала по сусідству з Ганною Бездітною, син якої Іван та родич Дмитро Бугера загинули тут. Старенька часто ходила сюди молитися, але нікому не розповідала, боялася. Знаючи мої краєзнавчі інтереси, одного разу повела мене з собою і відкрила страшенну таємницю… “Колись, як Бог дасть жити, Даню, скажи, щоби люди поставили тут хрест… І щоб задзвонили дзвони в церквах, бо ЇМ дзвони не грали…”, — казала. Нині виконано її заповіт… І дзвони зараз дзвонять в Іване-Пустому, Гермаківці, Кривчему …
Заступник голови Борщівської РДА Микола Будзінський щиро дякує усім, хто наближав цю подію і хто був її учасником 20 серпня 2017-го…
Стань побожно, вкраїнцю,
І своїм молитовним привітом
Наші душі зігрій.
Ми не знали неслави-ганьби.
З піднебесся зсилаєм
Тобі золотим заповітом:
Де б у світі не був, —
Україноньку-Матір люби! —
із уст ведучого Михайла Бегуша звучить друга строфа вірша, яким починалося дійство і фрагмент якого — у банері біля входу в печеру…
…Знову потужно воєдино зливаються і линуть у райські сади, де спочили навіки душі наших героїв-краян, аудіозапис і голос громади… Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля!.. І віриться в ці слова, якщо поруч з ветеранами стоять у мазепинках, тримаючи без страху плакат з огненним рядком із Декалогу українських націоналістів “Здобудеш Українську Державу — або згинеш в боротьбі за неї” іване-пустенські хлоп’ята, якщо так сонячно різнобарвно сяють на юних школярочках і на людях старшого віку невмирущі українські вишиванки, а руки громади прагнуть продовжувати з допомогою влади, депутатів різних рівнів на цьому місці опоряджувальні роботи щодо створення величавого, як висловився Нестор Мизак, Пантеону українських героїв, до якого приходитиме юнь і молодь, де відбуватимуться згодом конкурси, фестивалі патріотичної пісні, вишколи юних нащадків героїчної слави дідів і прадідів, туристично-спортивні змагання тощо…
- S. Коли учасники мітингу-реквієму повернулися додому в Кривче, Гермаківку, Іване-Пусте, не одного запитували односельці: “Ти не знаєш, чого так довго били в дзвони коло церкви?”…
Нині біля вказівного знака “Повстанський грот” зупиняються туристи, які їдуть на екскурсію до Кривченської печери “Кришталева”, спускаються до пам’ятного знака повстанцям УПА, низько схиляють голови і кладуть квіти.
Нещодавно члени гуртка патріотичного виховання “Джура” Дзвинячської школи відвідали це святе місце і посадили на пагорбах барвінок та калину біля хреста і гроту.
