Доброго дня, рідний Пане-Брате!
Входжу з цим вітанням-поклоном до Твоєї Світлиці, рідний брате Мирославе, зоряного дня Твоїх уродин, як виспівав нам на многії-многії літа Український Жайворонок — Марко Черемшина — своєму Панові-Братові, Володареві дум селянських Василеві Стефанику щасливої родинної урочистості в диво-місті — витязю Снятині, і я радію разом з побратимським колом, що імена наших славних Світочів Нації освітлюють Твою добру долю.
Душею щирою впрошую дозволу назвати Тебе братом і родинно обнімаю любу мені Людину, світлом огортаю рідну Постать Побратима, чарівного Сина славного роду Попадюків у Твій Зоряний День.
Зоряний День і Зоряна Мить, Брате, як Ангел небесний крилом білим сяйнув над Хлопчиком і так веселково охрестив святим іменем — Мирослав. Іменням, у якому миром і славою благословили свою Дитину на все життя Мама і Тато.
Дякую долі, що подарувала мені щастя знати Тебе, духовний Брате!
Молюся ласці Божій, що множить у моєму серці істинну шану і любов до Тебе, Мирославе!
Зустрічаю зі Снятина літа за літами на білому крилі Ангела Твої листи, сповнені світлом, добротою і теплом Твоєї руки. Листи, де кожна літера усміхається, виписана справді таким красивим почерком небесного аристократизму Нації. Тільки таким автографом Великого Українця маємо підписувати Закони Держави України!
Бачу цієї святкової хвилі у найріднішому в світі побратимському, січовому-стрілецькому товаристві снятинців Мирослава Попадюка — Великого Українця!
Ось іде назустріч Мирослав і ласкаво, людинолюбно усміхається.
Усмішка Твоя, Мирославе, Учителя, Педагога, Шевченкового Просвітянина, обнімала у класах-вуликах дітей, як бджілок у вуликах, вітає людинолюбно братів і сестер — українців і українок, сяйливо засвітилася у Музеї батька новели української, який мовив у віки слова високого оптимізму життя, — “Сонце воскресло в мені!”
Сонце воскресає в душі од зустрічі з Тобою, бо Ти серце віддаєш людям, як віддавав дітям у школах, — улюблений Учитель, вірний Побратим!
Сонце воскресло в Кімнаті-музеї Івана Федорака, яку село Русів створило разом із вірними учнями свого незабутнього Учителя, славними Миколою Плав’юком і Теофілом Виноградником.
Бачу, красивим-красивим автографом на одній із перших сторінок “Книги відгуків” зроблено запис з великою любов’ю, поетичний запис, як тільки може написати Учитель про Учителя:
Людських сердець простягся ряд,
Немов розкручена спіраль.
У кожнім серці клятви сталь
І шани світлої заряд.
І я в живий потік уріс,
Говорю серцю “далебі”.
Великий Вчителю, Тобі,
Любов свою святу приніс.
Почерк красивий, як і чуття святої любові до Великого Вчителя, виписані в поетичних рядках, як красива і людина, яка їх писала і влилася в потік людської шани, людських сердець, що прийшли з Іллінців, рідного села Івана Федорака, і з села Видинова, де він учителював, і зійшлися педагоги зі шкіл Снятинщини вклонитися пам’яті Вчителя, що серце віддав їм та їхнім дітям. Вчителя, письменника Івана Федорака (Садового), книжку якого “Безіменні плугатарі” із світлом “Веселки” подарували того незабутнього дня школам син Іллінців Михайло Гоян з дружиною Марією з Австралії.
Написав ці слова поет Мирослав Попадюк красиво, як підписував свідоцтва і атестати випускникам шкіл, як красива його многолітня педагогічна праця і Вчителя, і директора школи, і завідувача районного відділу народної освіти, як виповнене красою і любов’ю подвижництво на Снятинщині голови відділення Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Освітянин-просвітянин Мирослав Попадюк відкривав поетичним заспівом “Книгу відгуків”, стояв у Музеї Вчителя красиво і гідно Поет, як і мають стояти українські поети, а разом з ним стояла громада Снятинщини, як велична національна сила, яка зібралась до Русова на відкриття пам’ятника Іванові Федораку (Садовому), меморіальних знаків і назв школи і вулиці його імені, на здійснення славного подвигу — перепоховання з далекої і чужої Караганди свого Вчителя, де він загинув у московській шахті, як мовили, що то був “справжній Українець”.
Сонце воскресає нині, Зоряного Дня, в родинному колі братів і сестер Покуття, що стало усім нам Отчою Світлицею, і Твоя веселкова усмішка виходить назустріч, як усмішка рідного Батька!
Дай Боже на все гоже, Мирославе! Дай Боже небесного благословення Тобі й Твоїй милій дружині Одарці, і всій Родині!
Живи і світися ласкаво, Твоя людинолюбна усмішко, на щастя, на здоров’я, на Многії Літа!
Твій Ярема ГОЯН,
4 листопада 2017 року
