Як зберегти Україну в Донбасі і в Криму?

Микола ГОЛОМША, голова політичної партії “Патріот”

На тлі подій, які розгорнулись останнім часом в країні і, зокрема, в столиці відійшов на другий план ажіотаж із ухваленням президентського закону “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”, який вже отримав назву закону про реінтеграцію Донбасу.

Перше читання вийшло бурхливим і ті зауваження та критика, які прозвучали в стінах парламенту та у ЗМІ, тепер мають шанс трасформуватись у необхідні зміни та доповнення. Те, що закон запізнився на кілька років, це очевидно. Точніше очевидна неспроможність різних гілок влади паритетно та чітко, відповідно до функціоналу, усвідомити сутність глобаль- них процесів, що відбувають- ся в країні і, зокрема, пов’язаних із мілітарно-безпековою агресією путінської Російської Федерації проти України, українства і людства загалом.

Тривалий час ми були свідками, як перші особи кидалися від однієї крайності до іншої у питаннях публічно-дипломатичного визначення суті викликів агресії з боку Московії, визнання окремих районів Луганської і Донецької областей та Автономної Республіки Крим окупованими територіями, законодавче закріплення-визнання терористичних організацій, структур та підрозділів тощо. Тому вважаю за необхідне внести в проект цього закону насамперед термінологічний ряд, який би чітко фіксував (особливо для дипломатичного дискурсу) на рівні політичних та геостратегічних дефініцій усі очевидні та контекстні аспекти гібридно-месіанських агресій путінської Росії проти України і світу.

Особливо важливим і ефективно-перспективним це буде в тому випадку, якщо відправною точкою стане розуміння всіх цих процесів як абсолютно нових явищ світової цивілізації. Наприклад, те, що ситуація в Криму та на сході України є сегментом глобального цивілізаційного протистояння, де на міжнародну арену вийшов новий сукупний гравець — глобальний гібридний тероризм (не плутати з міжнародним тероризмом).

Потребує роз’яснення сам термін “глобальний гібридний тероризм” (а не просто агресія чи війна, яку “протягують” у публічний простір путінські апологети). Саме така постановка питання дає відповідь, що відбувається в Україні, зокрема, на сході і в АРК, в Європі, Сирії, США тощо. Це — глобальний гібридний тероризм, який культивує режим Кремля і його геостратегічні сателіти в світі через різноформатні й різнорівневі акції, події, заходи, відкриті та приховані (досить часто не мілітарні за формою, але завжди ефективні) агресії, спрямовані на руйнування.

Допоки законодавці разом із вищими державними очільниками та стратегічними партнерами лякаються цього терміна, намагаючись завуалювати його іншими, більш звичними, традиційно-вивіреними визначеннями, він уже набув достатнього звучання в науковому світі і застосовується як характеристика сучасного безпекового стану. Вкрай необхідно в проекті цього закону розмежувати поняття “путінський режим” із поняттям “російський народ”.

Поєднання цих дефініцій в публічному дискурсі (політиків, чиновників і, хоч як прикро, дипломатів) абсолютно точно вкладається в кремлівську концепцію розмежування українців і спрямування їхньої енергії в русло русофобських настроїв. Згодом за допомогою потужних мас-медійних можливостей такі прояви путінці демонструють широкій публічній спільноті світу, намагаючись знищити нас комунікаційно-контентними технологіями і засобами. А хіба не потребують законодавчого визначення такі дипломатично-планетарні поняття, як “мінський процес”, “нормандський формат”, “тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України”?

Хто туди входить (і вихо- дить), на яких підставах, хто і кому прописує директиви, яким чином відбувається ротація членів — чи це стихія “владного паркету” тощо — ці та багато інших запитань вже тривалий час залишаються загадково-ефемерними для українського суспільства. Що ж тоді говорити про міжнародну спільноту, яка категоріально натягує на наші спільні планетарні проблеми старі шати “холодної війни”, популяризуючи зараз, здавалося б, відмерлий назавжди СРСР та комунізм у радянському виконанні.

Застосувавши принцип понятійного апарату на законодавчому рівні, в цьому ви- падку ми, крім зазначеного, поставимо перед світовими безпековими організаціями питання щодо необхідності негайного переформатування і модернізації системи колективної безпеки, нового розуміння безпекових процесів і чіткого визначення поняття “агресор” на сучасному етапі глобалізованого світу мир- ної цивілізації. Тут є лише один нюанс — чи готові ми самі (влада України) до цього кроку? У законі про перспективу зазначених територій необхідно чітко охарактеризувати всі суб’єкти адміністративної діяльності окупаційного режиму, які функуціонують (чи функціонували) три роки і вісім місяців на зазначених територіях.

Вважаю, маємо визначити належність до терористичних організацій усіх адміністративних управлінських одиниць АРК і окупованих районів Донеччини і Луганщини, а їхніх керівників визнати посібниками глобального гібридного теро- ризму. В такому разі однозначно постає питання юридичних засад та регламентних процедур при- сутності на цих територіях місій ОБСЄ, Червоного Хреста, Amnesty International тощо та принципів взаємодії з представниками глобального агресора.

Наголошую на ще одному суттєвому аспекті: цей закон має бути реальним актом прямої дії. Більше того, він міг би стати базовим для всієї сфери безпеки і оборони. Тоді змінюється не лише концепт, закладений у тіло закону, міняється зміст і дух документа, а з ним мають поглиблюватися і розширюватися всі стратегічні документи держави (РНБО, АПУ, КМУ) і навіть міжнародних місій в Україні. Він тоді набуває функціональних якостей та стає орієнтиром, з одного боку, і механізмом втілення прак- тичних дій, з іншого, щодо реального звільнення окупованих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, а також моделювати перспективу для цих територій на майбутнє.

Сама ж перспектива має бути теж чітко прописана на рівні структурного бачення цих територій та змодельованих варіантів, які бажано проробля- ти із закордонними партнерами. Тоді можна говорити не лише про реінтеграцію Донбасу (і обов’язково Криму), а й про їхню історично-ментальну реінкарнацію. Закон має включати і зрозу- мілу та доступну систему комунікаційно-контентного супроводу всіх заявлених безпеково-циві- лізаційних процесів трансформації — інформаційно-довідкових інструментів та механізмів, роз’яснень принципів та дій, довідково-архівних сервісів, соціальної індикації тощо. Це лише декілька пропозицій до проекту закону “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупова- ними територіями в Донецькій та Луганській областях”.

Насправді, виходячи з цінностей Майданної України та синергетичного поєднання державницьких позицій носіїв продуктивного досвіду (але не інтересів) вищого чиновництва, вітчизняних політиків, народних обранців, експертів, науковців, ми справді зрушили б з місця процес відновлення Украї- ни на окупованих територіях. Більше того, якщо вітчизняним законодавцям вдасться вивести закон на геостратегічний рівень міжнародно-дипломатичного дискурсу, то в цьому випадку Україна ще раз виразно заявила б про себе як потенційного фундатора новітнього міжнародного законодавства у сфері безпеки мирної цивілізації.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment