На 92-му році життя помер Володимир Караташ

Караташ Володимир Михайлович, 1926 р.н., “активний член Організації українських націоналістів-бандерівців, — зазначалося в кримінальній справі, — завербований Андрієм Ковалем у квітні 1943 року, псевдо «Глек»; відвідував таємні зібрання членів ОУН, розповсюджував серед молоді антирадянські націоналістичні листівки, заготовляв для загону Української повстанської армії під керівництвом “Сталевого” зброю — 2 карабіни, гвинтівку, автомат ППД і продукти — 15 кілограмів хліба та 2 кг сала, мав на озброєнні наган, вивчав військову справу і готував себе для збройної боротьби з радвладою”.

Засуджений 7.04.1945 р. особливою нарадою НКВС СРСР до 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Удруге за створення антирадянської націоналістичної повстанської організації (виготовляв саморобні ручні гранати, створював запаси вибухових речовин з метою підняти в таборі збройне повстання) засуджений 5.02.1953 трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу. Верховною Радою СРСР 5.07.1953 міру покарання замінено на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. З-під варти звільнений 26.04.1956. Реабілітований 20.09.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. 1960 року в Америці вийшла книга “В концтаборах СРСР”. На сторінці 340 книги є запис про те, що  1952 року на шахті №7 у Воркуті викрили групу, яка виготовила близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником тієї групи був українець з Одещини Караташ. Це про відважного вояка ОУН-УПА Володимира Караташа, двічі засудженого до смертної кари за організацію і участь у концтаборних антирадянських повстаннях.

1958 ро­ку В. Караташ вступив до Одеського державного університету на факультет іноземної мови. 1963-го з дипломом учителя англійської мови приїхав у рідний Голованівський район. Близько 25 років працював учителем у Побузькому. Навчав дітей англійської мови. Разом з дружиною Ганною Лук’янівною (дівоче прізвище Людкевич), також політв’язнем, (познайомилися в радянських таборах) виростили двох дітей — сина і дочку. Письменник, автор книг-споминів “Обережно, гранати”, “Прометеї Заполяр’я” та “На барикадах Кенгіра”. Кавалер ордена “За мужність”, лауреат літературної премії ім. Є. Маланюка (2008 р.), літературно-мистецької премії ім. С. Шеврякова.

Я не раз писав про Володимира Караташа у своїх статтях та книгах, пишався його дружбою. Такі особистості формують та цементують націю. Слава та вічна пам’ять цій Людині.

 

Сергій ПІДДУБНИЙ,

м. Голованівськ,

Кіровоградська обл.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment