Наталя ГУМНИЦЬКА,
Львів
“Мить зникає, під хрестом Содом триває”.
Володимир Лобода
“Душевна сила — це спроможність сказати “ні”
тоді, коли весь світ хоче почути “так”.
Еріх Фромм
Цього року Україна вшановує сумні три ювілеї Голодомору — Геноциду українського народу — 1922 — 95-річчя, 1932 — 85-річчя, 1947 — 70-річчя. Цим трагічним подіям у незалежній Україні присвячено багато наукових досліджень, приватних ініціатив, експедицій із записів живих свідків цих нелюдських випробувань, документальних стрічок, музичних і мистецьких творів. Проте не так багато було сміливців, які в далекі 80-ті могли відкрито заявити про цю страшну трагедію українського народу. Серед них Володимир Лобода — живописець, графік, скульптор, архітектор, поет і есеїст, яскравий представник українського андеґраунду. Він належить до митців, для яких сенс життя — сприйняття своєї епохи і часу як питання пам’яті. Саме тому спогади близьких, рідних, знайомих про Голод 1932—33 років спонукали художника-громадянина до виконання 16 гравюр з нагоди 50-ліття цієї сумної дати. Вони стали основою книги “Голод — Реквієм”. У той час, коли більшість прославляла “щасливе життя”, а свобода конала у таборах, це, безперечно, було викликом. На гравюрах — “…життя під хрестом, як символ страждання, прямостояння, честі. На шістнадцятій, завершальній гравюрі зображено воїна з мечем (Надія!), як символ величі людини, її краси, пафос вічності”. Ці слова належать авторові вступного слова до книжки, друга художника Василя Стецика. Кожна гравюра супроводжується віршованим текстом автора. Варто навести текст програмного вірша книжки “Сиджу” до першої гравюри: “Сиджу /як очманілий/ і наче не безсилий /невже /невже то правда все/ і що вона несе /а пам’ять ссе/ дощенту випиває/ і далі нарікає / своє / і вимагає / і що той хрест / і з неба перст / сліди в снігу / відлига / мить зникає / і під хрестом /Содом триває”.
Кожне слово містке, наповнене глибоким змістом, стражданням, багатозначною метафорою. Володимир Лобода гостро переживає біль і непоправну втрату свого народу. Він чудово розуміє, що це був геноцид української нації, який призвів до руйнації духовної, інтелектуальної верстви українців. Сьогодні ми пожинаємо плоди цієї нелюдської наруги тоталітарного режиму над своїми громадянами, переважно українцями, переважно мешканцями сіл. Досі глибока травма дає про себе знати у небажанні згадувати минуле, у байдужості до цього минулого. Діагноз художника-філософа збігається з діагнозом Джеймса Мейса, який назвав наше суспільство посттоталітарним і постгеноцидним з усіма драматичними наслідками. Проте в останній (16) гравюрі художник висловлює віру і надію у незламність, твердість людського духу перед будь-якими трагічними обставинами. Володимир Лобода — людина свободи, волі, гідності, духовного прямостояння — своєю творчістю переконує нас, що лише пам’ять, катарсис очищення зробить нас сильнішими, духовно багатими, успішними. Пізнаваймо наше минуле! Вшановуймо переможні й трагічні сторінки нашої історії! Пам’ятаймо!
