«Примір високого служіння українському Слову»

Світлана БРЕСЛАВСЬКА

12 листопада 2017 року в ІваноФранківському Народному домі “Просвіта” відбулася святочна академія “Єднаймося в любові до рідної мови і культури” з нагоди 145ліття від дня народження одного з найвидатніших українських письменників першої половини ХХ століття Богдана Сильвестровича Лепкого.
Урочисте дійство, однак, було затьмарене сумною звісткою — смертю краєзнавця, громадського діяча, зв’язкового УПА Василя Гука, тож розпочалося поминальною молитвою за всіх, хто віддано служив Україні, словом і ділом, боротьбою і непохитними переконаннями. Трагічно і водночас урочисто прозвучала пісня на слова Левка Лепкого “Видиш, брате мій” у виконанні всіх присутніх.
З привітальними доповідями виступили голова ІваноФранківської обласної організації Національної спілки письменників України, доцент кафедри української літератури, заслужений працівник культури України — Євген Баран, літературний редактор Клубу української інтелігенції ім. Б. Лепкого — Любомира Джанджалас та режисерпостановник святочного дійства — Марія Солодчук.
Урочисто й зворушливо звучали пісні у виконанні учнів дитячої музичної школи № 2 імені В. Барвінського — Ярослава Андрусяка, Вікторії Лучин (клас Н. Ковлевої), лауреата Всеукраїнських на міжнародних конкурсів — Вікторії Ватащук, студентки ПНУ — Марії Санкович, вихованки вокальної майстерні “Муза ІФ” — Тетяни Чобану, вчителя Павлівської НВК — Христини Попадинець та ансамблю семінаристів ІваноФранківської духовної семінарії імені Івана Золотоустого. Вірші Богдана Лепкого читали студенти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника — Софія Гнатушко, Мар’яна Гаран, Юлія Маруняк, Яна Тодавчич та директор БК с. Павлівка Марта Вацеба. Уривок з поеми Б. Лепкого “У Храмі святого Юра” декламували семінаристи Василь Кінах, Василь Майка, Олексій Стронський та учениця Старолисецької ЗОШ Тетяна Чобану.
На завершення учасники концерту та всі присутні в залі виконали державний Гімн України.

Із виступу Голови ІФОО НСПУ
Євгена Барана:
Лепкий був інтеліґент, шляхтич. Лепкий був аристократ. Без Лепкого не було би “Молодої музи”, без Лепкого не було би українського галицького модернізму початку ХХ століття. “Це Бодьо, — як любовно називав його Петро Карманський у спогадах “Українська богема” 1936 року, — це Бодьо привіз до нас дух європейської модерни. Це завдяки Бодьови ми дізналися, що можемо говорити і писати щось інакше, не тільки плакати, не тільки говорити про бідне село і про бідного селянина, бо він завжди бідний. А теж треба говорити про те, до чого рветься душа, і це теж нам Бодьо відкрив”, —Карманський у своїх спогадах.
Звичайно, що Лепкий – це священицька родина, це — Марко Мурава — його батько. Великий естетичний і світоглядний вплив мав на Богдана Лепкого саме його батько Сильвестр Лепкий. Богдан Лепкий тяжко пережив смерть батька 1900 року. З 1898 року ми маємо, чуємо й читаємо слово Богдана Лепкого. Вийшла перша його збірочка “З села” — оповідання, проза, а вже з 1901 року — поезія “Стрічки”. Вже 107 років ми слухаємо і захоплюємося цією піснею, оцим реквіємом українським “Видиш, брате мій”, написаним 1910 року, в 1912 році опублікований, а 1915 року Левко Лепкий — молодший брат Богдана — написав музику і вже ця пісня лунала на фронтах Першої світової війни. Її співали Січові Стрільці. Ми її співаємо сьогодні.
1998 року мені пощастило бути в Кракові, коли на Ягеллонському університеті відкривали меморіальну дошку Богданові Лепкому, бо Богдан Лепкий дуже багато років пропрацював у Ягеллонському університеті — викладав українську мову з 1899 року до 1914го, а потім — з 1925го до 1939 року. Коли Польща впала з початком Другої світової війни, Лепкий опинився нікому не потрібний, про Лепкого забули і Лепкий згорів. Згорів від забуття: тихо відійшов у липні 1941року.
І сьогодні, коли говоримо про Лепкого, ми повинні не тільки пам’ятати про цю пісню, яка нас вражає, сентиментально розчулює, але повинні пам’ятати й про “Мазепу” — пантологію, яку він задумав у 9ти книгах, а втілив у 7ми. Без цього твору ми би довго думали, що ж ми за народ такий, чому в нас нема проводирядержавника. Лепкий створив утопійну ідею, утопійного державника. А сьогодні дослідження сучасних істориків підтверджують, що Лепкий не помилився — в Мазепі ми справді мали одного з великих державників, бо саме Іван Мазепа, саме Петро Дорошенко, а потім — у ХІХ столітті — “КирилоМефодіївці”, а відтак — Іван Франко, а відтак — Українські Січові Стрільці — це та ланка нашої ходи, яка витворила нашу Українську Державу. За яку ми й сьогодні воюємо.

Я примір вам даю. З нужденної хатини
Я вилетів, як з попелища птиця.
Я розгорівсь на небі, як зірниця,
Щоб вести нарід, що в темряві гине.

Я примір вам даю. З сирітської хатини
В Давида виріс я, що з Голіафом б’ється.
Я — раб — тиранам правду плюнув в лиця
Й вовік вони не змиють тої слини.

Я примір вам даю. Життя в страшній пустині
Мов на Голгофі я писав закони,
якими ви жиєте ще донині.
Я жив, терпів і вмер за міліони.

А ви? Ви мовчите? Де ваші лиця?
Ви ще жиєте, чи життя вам сниться?
Богдан ЛЕПКИЙ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment