Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Цими днями Україна і весь демократичний світ вшановують пам’ять про 7 мільйонів жертв Голодомору — геноциду української нації, вчиненого комуністичною радянською владою в 1932—1933 рр. На території Національного музею “Меморіал жертв Голодомору” відбулися скорботні заходи за участю перших осіб держави, представників всіх релігійних конфесій, громадськості, медіа та гостей столиці. А напередодні у Меморіалі відкрили виставку “Розірване коло”. Співорганізатори виставки — Музей книги і друкарства України, Національна історична бібліотека України, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАНУ, Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Державний архів Вінницької області.
Що таке свято? Чи є місце святам у нашому житті? Які свята головні для кожного з нас? Що святкують українці сьогодні? Намагаючись знайти відповіді на ці питання, наукові співробітники Національного музею “Меморіал жертв Голодомору” проаналізували стан календарних свят в Україні. На жаль, для значної частини українців “святих” свят не лишилося, а календарні свята втратили свою сакральність. Ми святкуємо все: радянське, церковне, європейське і не намагаємося зрозуміти — чому. Вітаємо жінок із 8 березня, бо так треба подарувати щось саме цього дня. Не знаємо, куди подіти себе 1 та 2 травня, бо городи є не у всіх, отож їдемо на шашлики. Вболіваємо за 9 травня, бо “діди воювали”. Фарбуємо яйця і йдемо до церкви на Великдень, чому фарбуємо і навіщо йдемо, теж незрозуміло. Як навіжені, шукаємо подарунки перед Новим роком. І так упродовж десятиліть. Не впізнають себе в цьому переліку лише ті, хто народився в тій частині України, яку оминув геноцид.
Сьогодні Україна стає на інший шлях — справжньої незалежності. Першим кроком на цьому шляху є позбавлення від радянського минулого. Органи державної влади розпочали процес декомунізації, і якщо ленінопад українці підтримали, то декомунізація свят викликала шквал емоцій.
Експонати нової виставки показують, як радянська влада позбувалася традиційних українських свят, вводячи власні. Нова експозиція — відверта розмова про те, якими мали стати і якими стали українці внаслідок впровадження цих свят, яку мету переслідували радянські керманичі, вводячи кожне з них. “Розірване коло” — спроба закликати кожного замислитися, хто він є, зрозуміти, хто є українці і що є наше.
“Голодомор — не лише вбивство фізичне, вбивство від голоду. Це знищення ментальності, моральності, духовності, традицій, звичаїв, обрядів. У роботі музею ми часто відображаємо різні аспекти Голодоморугеноциду.
Сьогодні представляємо виставку “Розірване коло”. Вона присвячена календарю. Календар, який змінили, понасильницькому запровадили нові свята. Чому це було так важливо для комуністів? Тому що в календарі відображений уклад життя, а його вони прагнули змінити.
Український інститут національної пам’яті ініціював зміни до календаря. І яким він буде, залежить від нас”, — наголосила, відкриваючи виставку, генеральний директор Національного музею “Меморіал жертв Голодомору” Олеся Стасюк.
“Щороку, ставлячи свічку пам’яті на 15 поверсі свого будинку, вдивляюся у будинки напроти, скільки свічок у ці скорботні дні на підвіконнях інших людей. На жаль, дуже мало. Але я впевнена, що кожна сім’я має величезні втрати.
Моя мама народилася 1941 року і помирала від голоду 1947го. Але вже в домовині ожила, тому що на неї впала сльоза її матері й душа повернулася до життя.
Бабуся не розповідала про ті жахливі події, бо ми всі боялися, адже жили в тоталітарній державі, яка карала нещадно.
Наші місяцеслови й календарі почали нищити у ХVІІ столітті. Російська церква диктувала, яких святих згадувати, які свята святкувати. Нині необхідно згадати про всі наші втрати, намагатися бути один до одного шанобливішими і добрішими”, — зазначила заступник із наукової роботи директора Музею книги і друкарства України Людмила Хауха.
Серед представлених експонатів “Журнал хуторянина” (1911 р.), “Хліборобський порадник” (1915 і 1916 рр.), “Київський народний календар” (1915 р.), “Советский календарь” (1920 р.), “Календарь антирелигиозника” (1939 р.), “Календардовідник” (1945 р.), номери журналу “Барвінок” за різні роки, збірник “Дванадцять місяців” видавництва “Веселка” (1982 і 1984 рр.), “Народний календар” (1995 р.).
Також у ці дні в столиці відбулися “Міжнародна науковопрактична конференція “Проблеми дослідження Голодомору у ХХІ столітті: цифри, джерела, висновки”; зустріч зі свідками Голодомору — Миколою Онищенком, Зіновієм Маслом та Тамарою Бедренко; відкритий майстерклас із виготовлення свічки “Не дамо згасити свічу пам’яті”; відкриття науковопубліцистичної банерної виставки “НАС ВБИВАЛИ, БО МИ УКРАЇНЦІ…”, концерт пам’яті жертв Голодомору “Хорал Безсмертя. Майдан—Еволюція”.
