Із виступів на Х з’їзді

Єдність мовна, єдність політична
Георгій ФІЛІПЧУК, перший заступник голови, член Центрального правління і Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка, академік Академії педагогічних наук:
— Зазначу: Пантелеймон Куліш, коли говорив про українську літературну мову, даючи оцінку страшному українофобу Каткову, який постійно нищив у Російській імперії все українське, сказав, що польське повстання — ніщо порівняно з тим, якщо повстане українська літературна мова, українська література, бо вона, якщо повстане, ударить Російську імперію у серцевину, розколе і знищить. Це оцінка Пантелеймона Куліша, і з нею ми повинні знати свою перспективу, розуміючи й те, що говорив Михайло Грушевський у 1917—18 рр.: єдність України можлива за двох умов: мовна єдність і політична. З цією умовною політичною єдністю ми проводимо Х з’їзд ВУТ “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка.
Хоч що б ми робили сьогодні, у відповідальний час агресії Російської імперії, аби здолати страшного ворога, який хоче знищити Україну, ми маємо ви­окремити одну річ: якщо ми декларуємо творення політичної нації, то повинні знати, де наше право, яке наше місце і наша роль у цій єдності. А наша роль така: сьогодні, критикуючи владу, ідучи на діалоги, суперечки, виборюємо можливість кращої дороги для України. Інтелігенція, молодь, церква, просвітяни з усіх країв, — ми повинні бути, як один. Закликаю усіх підтримати 7 статтю нового Закону про освіту, який є політичним, духовним, соціальним і глобальним, перспективним для української нації.
Звертаємося сьогодні від імені всіх, від імені з’їзду “Просвіти” із вимогою до Верховної Ради — якнайшвидше ухвалити закон про українську мову. Тільки новий закон денонсує ганебний, ненависний для українців закон Ківалова-Колесніченка. Мовний закон утвердить нашу духовну спроможність, політичну єдність.
Необхідно нагадати: існує рішення Конституційного суду від 14 грудня 1999 р., яке змінити ніхто не зможе, і яке затверджує, що українська мова на всіх рівнях, всебічно, на всій території країни повинна застосовуватися у всіх сферах суспільного, державного життя. Українська мова має функціонувати, розвиватися на всій території країни.
Не обмину й глобальну провокацію-пропозицію українцям, які мають на перспективі здолати російського ворога: змінити свою абетку та перейти на латину. Я думаю, що Путін радісно чекає, коли б це сталося, і щоб ми відмовилися від усіх наших здобутків, наших витоків, наших літературних джерел, усіх наших письменників і національної пам’яті. З нашою абеткою ми втрачаємо свою самість, національну самобутність. Ми втратимо історію своєї боротьби за українську мову, за українську школу. Українську мову ми розвиватимемо, зміцнюватимемо, — тому ніколи не віддамо абетку.
Звертаємося до Уряду, Верховної Ради, адміністрацій і рад — усіх рівнів з приводу того, що є два документи, до яких причетна “Просвіта”. Наша організація формувала у травні-серпні 2015 року основи ідеології, основи національно-патріотичного виховання молоді й української нації. Цей документ сьогодні — державний, методологічний, національний, мовно-культурний. Звернення про інформаційний простір реалізувалися на основі вже ухвалених Президентом двох указів, вимагаємо, щоб ці ініціативи розвивалися.
Пропонуємо ввести на рівні Президента і Верховної Ради щорічний звіт про становище і розвиток перспектив української мови, як це є у європейських країнах від Польщі і до Франції, де щороку звітують суспільству на рівні парламентів про розвиток своїх національних мов, де називають це національним доробком. Ця пропозиція є в Ухвалі, і її необхідно підтримати.
Ми зобов’язані наполягати, що потрібно не лише декларувати, а вимагати неухильно отримання освіти українською мовою на всіх рівнях і територіях країни, у приватних закладах і державних. Від материнської школи і до університетів діти повинні вивчати українську. Коли ми втрачали Донбас і Крим, пам’ятаємо, що в Луганській області лише 6 % навчалися українською мовою, а 94 % навчалися мовою окупанта. А в Криму ми мали 0,6 % навчання українською мовою.
Українська мова повинна пошановуватися, як найбільша цінність. А для тих чиновників, хто цього не розуміє, “Просвіта” запровадила антипремію “Московський попихач”, яку вручатимуть найвищим сановникам української держави, які державну мову зневажають.
Стратегія національної безпеки. Ми вносимо пропозицію, щоб чинник національної культури, як у Китаї й Італії, вважався чинником національної безпеки.
Також необхідно ухвалити націо­нальну програму для закордонних 20 мільйонів українців. Відкрити, а де треба — поновити консульства України. Ми пам’ятаємо, як колись об’їжджали Румунію, відкриваючи консульства. А тепер закрите консульство в Сучаві — МЗС закрило консульства в країнах навколо себе, створили буферну зону, де українець почувається беззахисним і не відчуває допомоги від рідної держави. Мають бути консульства!
Розробити разом з “Просвітою” систему, концепцію навчання українців за кордоном. Маємо також захистити історичну й мистецьку освіти, які намагаються викинути з навчальних програм.
Наша культура, національна, українська, — фольклор, мистецтво мають стати основою методології української національної освіти. І тоді ми побачимо розквіт української нації.
Це та база, та ідеологія, методологія нашої просвітянської роботи, яку ми повинні не лише сповідувати, а й реалізувати. І якщо будуть дискусії, то це є те цінне, що допомагає формувати нашу роботу.
Даю позитивну оцінку роботі Павла Мовчана і висловлюю свою точку зору: Павла Михайловича треба підтримувати.
Якщо патріот — вивчи українську мову
Олександр ПОНОМАРІВ, член Центрального правління, Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, професор, доктор філологічних наук:
— Я скажу три тези. Насамперед нам треба ухвалити закон про державну мову, а перше, що повинен був зробити Президент, — скасувати закон КаКа.
Друге. Треба перестати в нашій державі, на радіо, на телебаченні, скрізь спекулювати гаслом, що Україна — поліетнічна країна. Це брехня, яка суперечить ст. 2 Конституції України, де написано, що Україна унітарна країна. Бо ж населення України складається з понад 80 % українців. Але щасливі ті країни, які мають 100 % — Ісландія, Японія, Словенія… Вони мають порядок.
Третє. Перестати спекулювати гаслом “російськомовні патріоти України”. Якщо вони патріоти, то нехай вивчать українську мову! Нам треба вчитися у чехів, які, коли після 300 років панування Німеччини отримали незалежність, то керувалися гаслом “Чехом є тільки той, хто говорить чеською мовою”.
Якщо Україна хоче бути цивілізованою державою, то їй насамперед потрібно дбати про свою мову. І тоді її поважатимуть у світі. У словаків з угорцями була та сама проблема, що й у нас зараз, — але словаки вивчили кілька угорських слів і сказали їм, куди з тими вимогами треба йти.
“Просвіті” потрібне нове дихання
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, голова Івано-Франківського обласного об’єднання:
— Передаю вітання від нашої багатотисячної просвітянської громади Івано-Франківщини.
Нині ми перебуваємо в тому часі, коли необхідні зміни. “Просвіті” потрібне нове дихання. Ідеї “Просвіти” варто передавати новому поколінню, а для цього необхідно зацікавити молодь, і одним з напрямів нашої роботи має бути пошук нових способів і методів.
Особливу увагу треба звернути на роботу навчальних закладів. “Просвіта”-школа: там наше місце. Орієнтуючись на давню освітянську традицію, виховуймо нове покоління українців.
Декілька слів про діяльність нашого Івано-Франківського осередку. У нас є програма “ХХІ століття”, яку фінансує обласний бюджет. Ми, обласний осередок, нині маємо вдвічі більше фінансування, ніж Центральне правління “Просвіти”. Уряд, влада мали б оцінити історичне значення організації, і якщо ми змогли добитися ухвалення такої програми підтримки від обласної ради, то на рівні ВР це мало би бути обов’язковим. Думаю, що має бути звернення від з’їзду до Уряду з цього питання.
У нас в області ми маємо регулярний випуск обласної газети “Галицька просвіта”, фестивалі, радіопередачі, радіоефіри, молодіжні змагання, табори патріотичного виховання, маємо розвинуту мережу в усіх районах області. Виокремлю найкращі осередки — Коломийський, Тлумацький, Снятинський, Верховинський, Долинський, Калуський.
Ідея модернізації, зближення із молоддю, оновлення й передача традицій молодому поколінню має формуватися і за допомогою рішень нашого з’їзду. Має бути Звернення до Верховної Ради про необхідність створення програми співпраці між регіонами країни. Ми колись називали це програмою інтеграції країни. Має бути спілкування між регіонами. Я колись запропонував свої ідеї обласній раді, вона це сприйняла, треба звернутися до центральної влади по підтримку.
Співпраця має бути між регіонами, закладами культури, медицини, школами, громадськими організаціями — пронизувати всі сфери. Я був раніше переконаний, що це необхідно, тепер, здається, що навіть пізнувато. Якби таку співпрацю реалізували раніше, то не було б цієї страшної війни. Ми повинні добиватися створення такої загальнонаціональної програми.
На останок — порівняння: згадаємо, яким 1988 року, й пізніше, на початку 90-х років, було Товариство “Просвіта”. Воно було суттєвим чинником української політики. Тепер теж має бути так. Закони про охорону здоров’я, освіту так чи так вирішуються — і навіть декомунізація відбувається, і це правильно, але ж багато проходить повз “Просвіту”. Так не має бути. “Просвіта” повинна бути серйозним чинником української політики.
Щоб вилікувати цей народ, потрібен спокій
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, заступник Голови, член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка, голова Полтавського обласного об’єднання:
— Я не буду критично полум’яним. Я буду тверезим, цієї тверезості мене навчила праця над книгами, в яких викладено вивчення української епохи від Мазепи до шістдесятників. Все це позбавило мене ілюзій щодо нашого зросійщеного народу. Як казав Петлюра: “Я знаю силу нашого народу, яким наш народ може бути і що звершити, але я знаю, яким він є”. Ми живемо в Україні українофобській.
Це не заперечує, що нам треба працювати ще і ще над питанням української самосвідомості, але ми маємо усвідомлювати, що живемо в українофобській Україні. І жодна влада не може не зважати на настрої цієї маси, де населення зросійщене, зденаціоналізоване і вперто тримається за свою російську мову. І за будь-якої нагоди звинувачує у порушенні прав людини — і дітей своїх продовжують калічити тією російською.
Ми вперше маємо постреволюційну владу, яка робить абсолютно прагматичні кроки. Не бачити цього — означає жити у віртуальній реальності й автоматично приєднуватися до тих, хто шкодить українській державності. Досить уже полум’яних промов — нам потрібен спокій. Я не поділяю поглядів першої частини доповіді Павла Мовчана щодо політичної оцінки, але низько схиляюся перед другою, де сказано, що нам невідступно треба займатися нашими важкими справами. Так, працювати, а не збиватися на всіх тих єгорок, юльок, а тепер і Саакашвілі, які розбещують і спантеличують з розуму наших громадян. Згадайте, який був запал на початку російської агресії — і чим його збили, хто його збивав цькуванням уряду? Все звели до соціальних питань — а ті питання ніхто не вирішував 26 років. Зараз маємо нарешті добрий закон про освіту — який, по суті, протистоїть зросійщенню, за цим законом практично не буде російських шкіл. Хіба не цього ми хотіли?
Суспільство радикально змінилося: подивіться — на вулицях, у маршрутках, у метро всі сидять зі смартфонами. У мережах має бути “Просвіта”.
Ми, полтавські просвітяни, всі свої книжки презентуємо в школах, до нас приходять десятки молодих людей. Але вчителі української мови скаржаться: хоч що вони роблять, а діти спілкуються російською, тож ми маємо зосередитися на цьому. Щоб вилікувати цей народ, потрібен спокій. Петлюра також зазнавав неймовірних гонінь — усіх, хто в Україні хоч щось робив, піддавали нищівній критиці. А Росія знає, кого знищити морально, а кого й фізично — вони це робили всі віки. Ми не знаємо, а вони чатують. Я мушу про це сказати.
Про нашу Полтавську організацію: ми працюємо на добровільних засадах. Коли я був депутатом, було 50 осіб у правлінні, я мав можливість виставляти портрети, біл-борди Мазепи, Петлюри, до Дня писемності, була можливість за власний кошт перевозити експозиції в Нікополь, інші місця. Правильно каже Георгій Філіпчук: ми маємо вимагати, звертатися з листами, щоб нас визнали загальнонаціональною організацією — як Спілку письменників, художників, журналістів. Тоді ми можемо розраховувати на кошти, знати, над якими програмами працювати, на чому зосередитись.
І ще — низький уклін Любові Голоті за газету “Слово Просвіти”. Це величезна робота, вона необхідна, як жива вода.
Щодо статуту: думаючи над “Просвітою”, спілкуючись з
молоддю, я побачив — ми вже не монополісти, є багато молодіжних груп, які не визнають ніяких “засідаловок”, не визнають над собою ніякого керівництва. Нам треба думати, як наблизити нашу роботу до них, думати, якими мають бути нові форми роботи. Шукати їх. Кілька разів ми проводили різні перформанси. Наприклад: сідають люди у сквері на каремати і читають “Кобзаря”. Або мікрофон у центрі міста — і люди читають улюблені вірші.
Навчитися захищати себе
Ігор АРТЮШЕНКО, член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім.
Т. Г. Шевченка, голова Запорізького обласного об’єднання, народний депутат Верховної Ради України:
— Згадаймо, що ІХ просвітянський з’їзд 4 роки тому відбувався за зовсім інших умов — політичних, ідеологічних. Ще не було російської агресії, але при владі були люди, які намагалися знищити нашу державу, наш народ через руйнування нашої ідентичності, мови. Головою СБУ був громадянин Росії, міністром оборони — громадянин Росії, масово розпродували зброю. Під іншими масками, але починалась ідеологічна агресія, вищі навчальні заклади були наповнені російськими агентами. Розроблялися програми знищення України — я, як голова запорізької організації, знаю це напевно, ми бачили, як створюють нові пропагандистські організації, програми. На жаль, суспільство нам тоді не повірило, ніхто не хотів вірити, переважна більшість вважала, що росіяни — наші стратегічні брати.
У листопаді 2014-го постав Майдан, Революція гідності — як спалах народної енергії, прагнення жити вільно, гідно, і тоді ворог напав уже танками. Але ідеологічне протистояння, ідеологічна агресія триває і нині. Єдине, що ворог не встиг до 2014 року зробити — розколоти українське суспільство, щоб українець пішов на українця.
Тут є різні думки, є критичні, це правильно, у нас демократична організація. Я хочу донести свою думку. Хочу сказати, що цей парламент — перший насправді, який якісно, кардинально проукраїнський. Це я доведу фактами. Це, по-перше, декомунізація: нарешті за 26 років немає пам’ятників Леніну, радянських вулиць, а у нас у Запоріжжі були ж колись спроби навіть пам’ятник Сталіну встановити.
Друге: введення мовних квот на радіо. Я згоден, що не має бути квотування української мови, повинні квотувати іноземну мову. Але зараз маємо таку мовну ситуацію. І ось місяць тому — чергове: 35% на радіо має бути української музики! Пам’ятаю спротив власників радіо­станцій (бо я є співавтором цього закону), які твердили, що більше ніж 10% бути не може, бо немає якісних виконавців, композиторів, взагалі музики… Зараз же діє закон, який гарантує 35% — хочеться більше, але зважаючи на ситуацію, яка склалась, ухвалили так, з перспективою збільшення. Те саме з телебаченням: через рік на ТБ має бути 75%, на місцевих телеканалах — 60 на 40.
Третє: ухвалили закон, який забороняє російські пропагандистські серіали, фільми, що прославляють російську агресію, російських вояків.
Я співавтор закону про заборону російських гастролерів. Кожен, хто хоче приїхати з території Росії, має узгодити це з СБУ за 30 днів, підписати заяву, що вони підтримують цілісність Української держави і вважають, що Крим — український.
І нарешті — підтримка кінематографії. Так, я згоден: бюджети Голівуду в мільйон разів більші, ніж уся підтримка української кінематографії. Але є за цей рік уже дві найбільші, на мою думку, перемоги — фільм “Червоний”, виданий за підтримки Держкіно, і “Сторожова застава”, який зараз крутять в усіх кінотеатрах.
Для чого це? Щоби протистояти російській пропаганді і щоби добитися українського ренесансу. Не все ще добре, але порівняно з 2013—14 роками — є перспектива, є позитив. І ще: зараз ми зіткнулися з тим, що коли почали реально захищати свою мову, то виявилося, що не тільки Росія, а й дехто з наших, так би мовити, політичних друзів — Румунія, Угорщина, Польща, можуть чинити нам перепони. Кожен захищає своє, і ми повинні це усвідомити і навчитися захищати себе.
І наостанок — останній цвях у зросійщення українців — Закон про державну мову, який має бути проголосовано. Потрібна народна підтримка громадських організацій, потрібна підтримка “Просвіти”. У Парламенті не побачите депутатів, які дуже енергійно підтримують цей закон. Потрібен громадський тиск. Закон мають ухвалити — і тоді через рік-два ми будемо жити зовсім в іншій державі.
Вимагати україноцентричної політики
Іван ЗАЄЦЬ, член Центрального Правління і Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, заступник голови ГО “Рух за Україну в НАТО”:
— Тут абсолютно справедливо говорили, що ця влада вже достатньо зробила. І це так. Але вона могла зробити більше, якби обрала правильну тактику і стратегію. Наша влада у галузі гуманітарного розвитку обрала стратегію так званих “малих кроків”. Ця тактика полягає в тому, що ми будемо спочатку вводити менші квоти, потім більші… І до чого це призводить? До того, що не лише українське суспільство перебуває у стані постійних збурень, а й країни навколо України. А гуманітарна політика — це не лише мова, а й питання єдиної помісної церкви, інформаційного простору, історичної пам’яті нашого народу. Поки не буде такої україноцентричної гуманітарної політики — не буде нічого.
Перша вимога — підтримати владу в тому, що зроблено доброго. Бо квоти все ж дали щось позитивне, але ми на практиці недоопрацьовуємо самі щодо ухвалених рішень, і влада недоопрацьовує. І ми бачимо, як ЗМІ вже обкручують тему квот проти української мови. Я слухаю українські радіостанції. Багато низькопробного продукту — і вже починаються розмови, що немає хорошої музики. Насправді нічого не роблять, аби підтримати квотування — немає на радіо ні класики, ні пісень 60-х чи 90-х років. Це така політика дискредитації політики квот на українську музику.
І ми мусимо посилити тиск на владу з вимогами україноцентричної політики. Наша аргументація буде посилюватись тим, що відбувається у світі. Бо що ми бачимо по кордонах нашої країни? Ми бачимо, що політика лібералізму задкує перед наступом консервативних ідей — я прямо скажу, країни Європи занурюються в епоху націоналізму. Уряди цих держав — демократичних, європейських — посилюватимуть усіма засобами політику протекціонізму в усіх сферах. І ми бачимо вже це в економіці. І у війні Росії проти України — як вона хоче зламати усі світові норми, міжнародне право, підпорядкувати собі міжнародні інститути для свого впливу і розвитку. Тільки ті держави, які посилюватимуть свою національну ідентичність, свої мови, залишаться на мапі світу. Інші зникнуть. Час половинчастих заходів минув.
Дмитро Павличко пропонує зосередитись лише на мовних питаннях — я вважаю, що ми не можемо цим обмежитись, ми програємо, якщо не пов’яжемо цю боротьбу з боротьбою за помісну церкву, інформаційну політику. Ми повинні наступати широким фронтом, а також варто звернутися до Верховної Ради з вимогою ухвалити закон про державну мову. Мова — найбільше надбання українського народу.
Друге — ми повинні захистити мовну статтю закону про освіту. Але ми повинні розуміти, що буде далі. А далі Венеціанська комісія пропонуватиме нам щось змінити — і хоч це всього лише рекомендації, не безпосередній припис, та якщо наші почнуть змінювати статті під ці рекомендації, то побачите, що вже буде при ухваленні закону про середню освіту — там усе буде прописано так, як нам не треба. Ми повинні стояти на своєму, не зважаючи ні на кого.
Ярослав Пітко тут абсолютно правильно говорив, що нам потрібно змінити все наше базове законодавство. Якщо говорити про базове законодавство у мовній сфері, то у нас як кістка в горлі — Європейська Хартія регіональних і міноритарних мов. Вона ухвалена не в інтересах української мови, і не в інтересах нацменшин — вона прописана так, щоб скомпрометувати Українську державу через русифікацію — і нам потрібно змінювати законодавство, і думати, як діяти, щоб ця Хартія не зв’язувала нас по руках і ногах.
І тому маємо тиснути на владу. Бо питання не в тому, чи знайдеться достатньо голосів — питання в тому, чи є розуміння, і якби була верховна воля, то швидко знайшли б 250 голосів за закон про українську мову.
Я вважаю, нам треба наступати, але не брати на себе того, що не зможемо підняти. Сьогодні питання української мови як націєтворчого чинника — питання влади. Так давайте будемо питати з неї. Але я ще досі не бачив такого без’язикого органу влади як нинішнє Міністерство культури. Тому будемо наполегливими.
Після повернення Криму і Донбасу “Просвіта” діятиме першою
Володимир СЕМИСТЯГА, член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, голова Луганського обласного об’єднання:
— Зичу миру, злагоди, нових підходів до втілення в життя просвітянських посилів в умовах хронічного безгрошів’я, соціально-економічної та політичної криз, викликаних війною із нашим заклятим, схибленим на імперських рашистських засадах сусідом — путінською Росією. А головне — несхитної віри у правоту нашої справи. Ми переможемо і піднімемо наш стяг над південно-східними теренами. Бо це була, є і назавжди залишається українська земля — складова нашої Великої Матері-України!
У надзвичайно складних умовах свою місію виконувало Центральне правління ВУТ “Просвіта”, його голова Павло Мовчан і редакційна колегія нашого культурологічного тижневика “Слово Просвіти” на чолі з Любов’ю Голотою. Їхню надзвичайно копітку і важливу справу на благо України схвалюю і підтримую. І відразу закликаю делегатів з’їзду передплатити річний комплект нашого тижневика і провести відповідну роботу на місцях. Йдеться не просто про виживання нашого центрального органу в умовах псевдо­ринку, а й про наш вплив на зранене суспільство в надважливих ділянках існування української нації. Як ще дійде до нього наша правдива історія, духовність, рідна мова, звичаї і традиції нашого народу, проблеми української церкви тощо?
Агресія путінської Росії проти України на Донбасі завдали болючого удару по просвітянських об’єднаннях на сході країни. Тільки в Луганській області на тимчасово окупованій території через переслідування припинили існування 6 міських, 6 районних, 4 районних в обласному центрі, 3 вишівські на правах районних просвітянські об’єднання. Було заарештовано понад 20 просвітянських активістів, які зазнали тортур, знищене їхнє майно. Я, голова обласного об’єднання “Просвіти”, провів майже 2 місяці в застінках спецслужб так званої ЛНР. Був також розгромлений українсько-канадський центр “Відродження” в Луганську, з його 200-тисячною унікальною бібліотекою україністики та 30-тисячна бібліотека обласного об’єднання, як “націоналістичні, бандерівські, антиросійські”. Знищено архіви, оргтехніку, наукові доробки з історії місцевого просвітянського руху, матеріали просвітянського журналу “Бахмутський шлях”, фотоколекції тощо.
Але виховані “Просвітою” активісти не схилилися і створили нелегальну організацію “Луганці-Шевченківці”, яка рішуче бореться проти окупантів та їхніх посіпак-колаборантів. Про це вже можна дізнатися з документальної книги О. Скрипника “Розстріляний на Донбасі “за ізмєну Росії”. УПЦ КП відзначило своїми нагородами 35 просвітянських активістів Луганщини за їхню боротьбу з ворогом. Серед тих, кого відзначили, у цій залі – як делегати з’їзду, — Д. Тимошевська, М. Рубан, І. Шмигельський, “Назар”, І. Дуванський та інші. Є й ті, хто продовжує вести культурно-цивілізаційну діяльність в умовах окупації. Вони створили художній та козацький історичний музей, провели екскурсії до музею Б. Грінченка в с. Олексіївка, вшановують пам’ять кращих з кращих, що відійшли у засвіти. А хто не знає нині в Україні Ганну Грушу, яка мужньо в Луганську читала Шевченківські поезії під українським прапором у день народження Кобзаря та в День української писемності та мови?
Дора Тимошевська — відповідальний секретар Луганського ОО ВУТ “Просвіта”, організувала у Вишгороді на Київщині й уже другий рік поспіль веде курси українознавства. На Одещині також є курси місцевої молоді, які заснував і очолює голова Антрацитівського районного просвітянського об’єднання І. Захарченко. Велику роботу в Івано-Франківську проводить член обласного правління філософ В. Сабадуха. Прикладів чимало, але час засвідчив, що є чого повчитись, є що перейняти з роботи моїх друзів-побратимів, що керують знаковими організаціями: Ярослава Пітка, Василя Глаголюка, Степана Волковецького, Миколи Кульчинського та інших. Та водночас звертаю увагу на той факт, що нині наше луганське просвітянське ядро, як волонтерське, понад 300 разів побувало у складі волонтерських груп у фронтовій і прифронтовій зонах Луганської і Донецької областей. Передали воїнам та навчальним закладам, українським церквам понад 10 тисяч томів літератури, комплектів українських газет, насамперед “Слова Просвіти”, електронних видань ВЦ “Просвіта”, навчальних посібників, підручників, сотні просвітянських бібліотек воїна.
Понад 20 активістів луганської “Просвіти” стали бійцями спецбатальйону “Луганськ-1”. Після демобілізації Валентина Ткалича обрали членом Громадської ради при облуправлінні поліції. Віктор Зоря, який 2014 року зірвав прапор загарбника з будівлі міськради Красного Луча (нині Хрустальне) і виніс на собі український прапор, також відслужив три роки в батальйоні “Луганськ-1”. На жаль, у боях із загарбниками загинуло немало активістів та симпатиків “Просвіти” — серед них Народний герой України Ти­мур Юлдашев, Олександр Пантелєєв, Геннадій Фоменко, Віктор Погорілий, Микола Решетняк, інші.
На жаль, у складних умовах війни почастішали утиски й дискредитація керівників-просвітян. Особливо у Донецькій області, де, зокрема, сумновідома чиновниця Ольга Барабаш знищила Костянтинівську українськомовну школу. Ми повинні негайно вимагати від Міністерства освіти розірвати контракт з нею. Також треба прописати у Статуті, хто має замінити керівника регіонального об’єднання в разі його смерті і виконувати його обов’язки.
Також маємо створити оргкомітет і робочу групу з підготовки відзначення 150-річчя “Просвіти”. І закликаю усіх просвітян готуватися до того, що після повернення Криму і Донбасу потрібно буде допомагати місцевим органам “Просвіти” в їхньому відрод­женні та діяльності.
“Просвіта” була і повинна залишатися потужним чинником української політики.