Микола ЦИМБАЛЮК
Топ-новиною минулого тижня стало повідомлення про те, що буцімто Російська Православна Церква нарешті визнала незалежність Української Православної Церкви. Преса, радіо і телебачення наввипередки повідомляли та обговорювали цю інформацію. Насправді ж, коли експерти почали глибше аналізувати те, що відбулося в Москві на Архієрейському соборі РПЦ, то це виявилося черговою російською мильною бульбашкою, які час від часу запускають путінські політтехнологи. Друга порція олії у вогонь — лист Патріарха Київського і всієї України-Руси Філарета до московського патріарха Кіріла, одного з (вкупі з Путіним) ідеологів “руського міра”. ЗМІ вдарили в дзвони, назвавши лист “покаянням і проханням прощення за розкол”. Зважаючи на суспільний резонанс, Патріарх Київський і всієї Руси-України минулої п’ятниці з цього приводу змушений був на прес-конференції розставити всі крапки над “і”.
Святійший одразу зазначив, що справді, питання щодо нашого примирення, яке обговорювали на Архієрейському соборі РПЦ, має велике значення. Ініціатором розгляду цього питання виступила Московська патріархія. Але звернулася до Філарета не безпосередньо, а через Нью-Йорк, через митрополита Закордонної Російської Церкви Іларіона. У результаті переговорів із митр. Іларіоном ЗРЦ була організована делегація УПЦ КП для перших контактів у Москві. У результаті цієї зустрічі порушили питання про примирення двох Церков.
— Ми не хочемо ворогувати не лише з Московським патріархатом, — сказав патріарх Філарет, — а хочемо жити у мирі й злагоді з усіма православними церквами. І не тільки з православними, а й узагалі з іншими релігіями. Тому ми були зацікавлені, щоб знайти порозуміння і примирення. Але для того, щоб знайти це примирення, треба було Московській патріархії зняти ті покарання, тобто анафему, яку вона наклала 1997 р. на мене. А до цього — ще було рішення про позбавлення мене архієрейства.
Без цієї процедури, не порушуючи церковних правил, без молитовного єднання і співслужіння за божественною літургією, рухатися далі до примирення не можна. Це перший крок до примирення. Але для цього треба, щоб Архієрейський собор, який наклав анафему, сам її зняв. Тому було досягнуто домовленості, що це питання вирішать на соборі, який Російська Церква скликала. Але виникла ще одна умова з боку Москви. Для того, щоб розглядати це питання на Соборі, митрополит Іларіон Алфеєв попросив Філарета написати звернення до московського патріарха і єпископату. Після певних вагань Святійший написав такий лист.
У зверненні він підкреслив, що УПЦ КП теж бажає примирення з РПЦ. З другою делегацією, яка відправилася на ці переговори у складі митр. Димитрія, архієпископа Євстратія і архієпископа Іларіона, це звернення і було передано. У ньому ішлося про примирення і про майбутнє Української Церкви.
— Ми постійно говоримо, — підкреслив Патріарх Київський і всієї України-Руси Філарет на прес-конференції, — що Україні потрібна єдина Помісна Православна Церква. І заради цієї мети ми і пішли на примирення.
Але як ми знаємо, примирення з Москвою не сталося. Собор РПЦ, скориставшись зверненням Філарета, використав його не на примирення, а на те, щоб представити всьому православному світу, нібито Київ хоче повернутися під омофор Кіріла.
— Так от, — заявив Філарет, — я хочу твердо заявити, що ніякого покаяння у тому, що я обрав шлях автокефалії УПЦ не було, нема і ніколи не буде. Бог дав нам державу, а раз дав державу, то в цій державі мусить бути і православна церква. Це аксіома. Цим шляхом пройшли всі помісні Церкви. Починаючи від тієї ж Московської. Коли утворилося Велике Московське князівство, то незабаром Москва поставила питання про відокремлення від Київської митрополії. Вони відокремлювалися не тільки від Константинопольської патріархії, а й від Київської митрополії. І створили свою, Московську митрополію. Цим шляхом пішли й інші церкви, які входили до складу Константинопольського патріархату: грецька, румунська, болгарська, сербська…
Патріарх Київський і всієї України-Руси стверджує, що коли до нього звернулись про примирення, він плекав надію на братське обговорення і вирішення питання про автокефалію, згідно з 34-м канонічним апостольським правилом.
Тому він укотре заявив, адресуючи свої слова всім вірним та Московському патріарху Кірілу і російському єпископату:
— Ніколи Українська Церква не повернеться до Московського Патріархату. Чому? Тому, що ми маємо свою державу. Так само як вони в своїй державі мають свою незалежну Церкву, так само і ми, українці, маємо право на свою Церкву. Тому повернення ніколи не буде. А єдина в Україні помісна церква буде, рано чи пізно, але все одно — буде! Ніхто, зокрема й Москва, не має право відмінити апостольське правило, згідно з яким кожен народ має право на свого єпископа. Ми і далі розбудовуватимемо свою Церкву і служитимемо українському народу. Мусимо усвідомити, що без Української держави не може бути незалежної Української Церкви. І навпаки, без незалежної єдиної Української Церкви не може бути незалежної суверенної і соборної України.
Протистояння замість примирення
