Шевченковому Щоденнику — 160 років

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,
доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Продовжуємо проект, присвячений 160-й річниці з часу початку в червні 1857 р. Шевченкового Щоденника, який поет вів до травня 1858 р., а в липні подарував М. М. Лазаревському. Цього місяця публікуємо поетів запис від 3 листопада 1857 р., зроблений у Нижньому Новгороді. З коментарів історика-шевченкознавця Володимира Мельниченка дізнаємося, зокрема, про Шевченкове ставлення до М. В. Гоголя та О. І. Герцена.
3 листопада
Сегодня воскресенье, и я, как порядочный человек, причепурився и вышел из дому с намерением навестить моих добрых знакомых. Зашел я к первому мистеру Гранду, англичанину от волоска до ноготка. У него, у англичанина, я в первый раз увидел сочинения Гоголя, изданные моим другом П. Кулишем. Друг мой немного подгулял. Издание вышло немного мужиковато, особенно портрет автора до того плох, что я удивляюсь, как знаменитый Иордан позволил подписать под ним свое прославленное имя.
У него же, у Гранда, и в первый же раз увидел я “Полярную звезду” Искандера за 1856 год, второй том. Обертка, т. е. портреты первых наших апостолов-мучеников, меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор еще не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления. Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события. С одной стороны — портреты этих великомучеников с надписью “Первые русские благовестители свободы”, а на другой стороне медали — портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью “Не первый русский коронованный палач”.
…причепурився и вышел…
Шевченко вжив українське слово. Причепуритися — надавати своїй зовнішності красивішого, охайнішого вигляду, прикрашати себе. У В. І. Даля одне зі значень слова “чапуриться” — “одеваться щеголевато”.
Зашел я к… мистеру Гранду…
Грант Олександр Олександрович — англієць за походженням, один із організаторів Волзького пароплавства, судновласник і підприємець. Відомий шевченкознавець Л. Н. Большаков свого часу висловив припущення, що О. О. Грант одержував “Полярную звезду” та інші герценівські видання безпосередньо з Англії. За спогадами професора Московського університету Б. М. Чичеріна, який спілкувався з О. О. Грантом наприкінці 1860—початку 1870 р., той здобув “на волзькому пароплавстві репутацію високої чесності й діловитості”.
…от волоска до ноготка.
Тобто, повністю. Це Шевченків парафраз приказок на кшталт: “На всі сто процентів”; “З голови до п’яток”; “З маківки до п’яток”; “До кінчиків нігтів” тощо.
…сочинения Гоголя, изданные моим другом П. Кулишем.
Ішлося про перший том “Сочинений и писем Н. В. Гоголя” в шести томах, виданий у Петербурзі П. О. Кулішем у 1857 р.
Того року Шевченко читав і “Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя”, видані у Петербурзі 1856 р. і надіслані йому на заслання А. М. Маркевичем, але не знав тоді, що їх автором був П. О. Куліш. Писав М. М. Лазаревському на початку 1857 р.: “Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя…”
Видатний гоголезнавець Ю. Я. Барабаш наголосив, що Шевченків Щоденник узагалі наскрізь перейнято гоголівськими мотивами у найрозмаїтіших варіантах:
“То у пам’яті спливає опис плю­шкінського села, й це наштовхує
автора Щоденника на соціо- та етико-філософські роздуми про ставлення людини до природи, до життєвого довкружжя, ставлення, яке виявляє відмінності поміж українським та російським націо­нальними характерами. Другого разу він пригадує давню зустріч з одним із “землячків”, поміщиком-віршомазом Аркадієм Родзянком, який “наповал” лаяв “грязного циника Гоголя” і при цьому пригощав гостя “своими грязнейшими малороссийскими виршами вроде Баркова”. З’являється запис про доконечну потребу “умной, благородной” сатири на зразок “Ревізора”, згадуючи “Губернські нариси” Салтикова-Щедрина, автор Щоденника думкою знову й знову повертається до Гоголя, гоголівської традиції…”
Юрій Барабаш підкреслює, що повісті Тараса Шевченка (К. Дармограя) було написано саме в роки заслання, у “гоголівський період” його духовної біографії, а це, на думку вченого, набуває символічного значення. Повісті зростали на гоголівському ґрунті, під знаком М. В. Гоголя, під найсильнішим опроміненням його особистості та обдаровання. Скажімо, в “Близнецах”, незрима гоголівська присутність відчутна вже на самому початку повісті, а в середині її зустрічаємо вислів афористичного характеру: “Мертвые души” разлетелися быстрее птиц небесных по широкому царству русскому”.
Про Шевченкове ставлення до М. В. Гоголя багато розповідає лист до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р. із Оренбурга. Тепло згадавши на самому початку про перебування в Яготині в 1843 р., Шевченко писав: “Случайно как-то зашла речь у меня с вами о “Мертвых душах”. И вы отозвались чрезвычайно сухо. Меня это поразило неприятно, потому что я всегда читал Гоголя с наслаждением…” Таким чином, Шевченко беззастережно прийняв геніальний твір М. В. Гоголя. Поет щиро радів, що В. М. Рєпніна змінила свій погляд на творчість письменника: “Меня восхищает ваше теперешнее мнение — и о Гоголе, и о его бессмертном создании! я в восторге, что вы поняли истинно христианскую цель его! да!..”
Нарешті вражають поетові слова про М. В. Гоголя, які маємо пам’ятати: “Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям!.. Наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого! (Між іншим, у Гоголя є вислів — “ведатель человека”. — В. М.) Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. Личное знакомство с подобным человеком неоцененно…”
Ще в січні 1850 р. у відчаї від засланського життя та заборони малювати Шевченко запитував у В. М. Рєпніної адресу М. В. Гоголя: “…Я напишу ему по праву малороссийского виршеплета, я лично его не знаю. Я теперь, как падающий в бездну, готов за все ухватиться — ужасна безнадежность!..” Справді так, адже в цьому листі Шевченко просив В. М. Рєпніну, щоб вона написала М. В. Гоголю, аби той звернувся до свого знайомого В. А. Жуковського з клопотанням про дозвіл поетові малювати: “Напишите Гоголю, чтобы он ему написал обо мне, он с ним в весьма коротких отношениях”.
Але, але… Це був єдиний випадок, коли Шевченко згадав про М. В. Гоголя як про людину, що може допомогти. С. О. Єфремов слушно спостеріг, що, “пишучи про свій скрут і до Жуковського, і до В. Григоровича, і до гр. Ф. Толстого, Шевченко так таки й не зібрався і не наважився звернутися до свого улюбленого письменника і земляка в особистій справі… Він все ж ніби почуває в його щось наче чуже собі, не суголосне… й у найзвичайнісенькому життєвому розумінні”.
Та це не перекреслює Шевченкового захоплення Гоголем, зокрема виплеснутого з глибини серця в Щоденнику 5 вересня 1857 р.: “О Гоголь, наш безсмертний Гоголь!”
У цьому присвійному займеннику — наш — уособлено генетичну й фактичну належність Гоголевої душі (саме вона — безсмертна!) його Батьківщині — Україні, а Гоголевої творчості — українській, російській і світовій літературі.
…немного подгулял.
У тому розумінні, що, на думку Шевченка, справу з виданням зробив не зовсім вдало.
…мужиковато…
Тобто, грубувато, простакувато. Йшлося про зовнішній вигляд і художнє оформлення обкладинки книги.
…особенно портрет автора… плох…
Доданий до шеститомника портрет М. В. Гоголя роботи художника Ф. А. Моллера був гравійований Ф. І. Йорданом на сталі, сам письменник вважав його кращим і рекомендував для друку.
…как знаменитый Иордан позволил подписать…
Йордан (Іордан) Федір Іванович (1800—1883) — російський гравер, рисувальник, педагог. З 1844 р. — академік гравірування, з 1855 р. — професор-викладач у гравірувальному класі Академії мистецтв. Після повернення Шевченка до Петербурга допоміг йому оволодіти технікою гравюри акватинта.
…увидел я “Полярную звезду”…
Ішлося про літературно-політичний альманах, який видавали в 1855—1869 рр. за кордоном О. І. Герцен і М. П. Огарьов. Названий на честь літературного альманаху “Полярная звезда”, що видавали в Петербурзі декабристи К. Ф. Рилєєв і О. О. Бестужев у 1823—1825 рр. Призначався для таємного поширення в Росії.
Про те, що Шевченко був знайомий з деякими матеріалами герценівського альманаху, свідчать його нотатки в Щоденнику від 16 жовтня і 6 листопада 1857 р., а 22 березня 1858 р. поет зазначив у помешканні Михайла Щепкіна в Москві, що прочитав “статтю в 3 № “Полярной звезды”, про записки Дашкової”. Йшлося про статтю О. І. Герцена “Княгиня Катерина Романівна Дашкова” (відома діячка за часів Катерини ІІ, перший президент Російської академії наук).
…Искандера…
Іскандер — арабо-перська форма імені Олександр, псевдонім О. І. Герцена (1812—1870).
Олександра Герцена шанобливо й захоплено згадує Шевченко у Щоденнику кілька разів. Найперше, 2 вересня 1857 р., а 11 жовтня поет занотував, що його новий знайомий, “один із нижньоновгородських аристократів” М. К. Якобі після обіду “замість десерта… вгостив мене брошурою Іскандера лондонського другого видання “Хрещена власність”. Сердечне, задушевне людське слово! Хай осяє тебе світло істини і сила істинного Бога, апостол наш, наш одинокий вигнанець!”
Перше видання цієї брошури вийшло в Лондоні 1853 р., а друге, про яке пише Шевченко, — 1857 р. Показово, що вже восени того року твір було доставлено в Нижній Новгород.
Твір О. І. Герцена за антикріпосницьким спрямуванням був суголосним Шевченковим настроям. Скажімо, О. І. Герцен писав: “Пока помещик не уморил с голоду или не убил физически своего крепостного человека, он прав перед законом и ограничен только одним топором мужика. Им, вероятно, и разрубится запутанный узел помещичьей власти”.
Як тут не згадати Шевченкове: “Та добре вигострить сокиру, / Та й заходиться вже будить”…
Сьогодні декому не подобається, що Шевченко називав О. І. Герцена “нашим”, а до того ж, нібито надмірно ним захоплювався. Мудрий Іван Дзюба спокійно та об’єктивно зауважив: “Не можна сказати, що тільки Шевченко тяжів до революційно-демократичного кола, там теж шукали в ньому спільника і союзника… Відбувається і заочне знайомство Шевченка й Герцена: в “Колоколе” з великою симпатією згадують про українського поета, а він через співробітника “Современника” М. Макарова, який їхав за кордон, передає Герценові свого “Кобзаря” з “благоговейным поклоном”.
Цей Шевченків подарунок зберігся в бібліотеці О. І. Герцена. У 1861 р. в бесіді з Ф. П. Толстим Олександр Іванович сказав про Тараса Григоровича: “Він тим великий, що є цілком народним письменником, як наш Кольцов; але він має набагато більше значення, ніж Кольцов, адже Шевченко є також політичним діячем і борцем за свободу”. У статті “1831—1833”, говорячи про розвиток революційно-демократичних сил у Росії, О. І. Герцен у журналістиці назвав ім’я В. Г. Бєлінського, а в поезії — Тараса Шевченка. У спогадах відомого художника М. М. Ге згадується, з яким захопленням О. І. Герцен читав твори Шевченка в перекладах М. В. Гербеля: “Боже, яка чарівність, так і повіяло чистим незайманим степом, ця широчінь, ця свобода”.
У цікавому романі російського письменника Бориса Вадецького “Повнозвучність” про Тараса Шевченка, що побачив світ на початку 1970-х рр., є сцена знайомства Тараса Григоровича з Олександром Герценом у помешканні Михайла Щепкіна. Це — художній вимисел. Життєві шляхи Шевченка і Герцена не перетнулися, проте їхня зустріч у Москві була цілком можливою у 1844 чи 1845 р. Якби Шевченко залишався тоді в місті довше, Щепкін урешті-решт привів би його до Герцена.
…портреты первых наших
апостолов-мучеников…
Увагу Шевченка привернула літографована обкладинка альманаху, на якій були зображені в медальйоні барельєфні портрети п’яти страчених декабристів:
П. І. Пестеля, К. Ф. Рилєєва,
М. П. Бестужева-Рюміна, С. І. Муравйова-Апостола, П. Г. Каховського.
Своє ставлення до декабристів, яких було заслано в Сибір, Шевченко виявив у Щоденнику наступного дня — 4 листопада, зазначивши, що кожний поніс “свій хрест у пустинну Сибір в ім’я людської свободи”.
С одной стороны… а на другой стороне медали…
В одній фразі чітко виявлена Шевченкова позиція щодо декабристів і Миколи І.
…портрет неудобозабываемого Тормоза…
Ця нещадна герценівська характеристика Миколи І з’явилася в “Полярной звезде на 1856 год”, тобто вже після смерті російського імператора, в уривку з “Былого и дум”, де йшлося про його безумні, антинародні заходи, “которые исчезнут с последним дыханием этого тормоза, попавшего на русское колесо…”. Шевченко в Щоденнику неодноразово називає Миколу І так услід за О. І. Герценом.
Між іншим, того дня — 3 листопада, Шевченко зазначив, що бачив альманах “у перший раз”, але царя Миколу І він затаврував “Тормозом”, із посиланням на Герцена, уже 2 вересня 1857 р.

Related posts

Leave a Comment