Георгій ФІЛІПЧУК,
член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, академік НАПН України
У вічність пливуть літа, минають епохи, а українці безупинно повертаються до витоків свого національного буття, сповненого трагізму й героїки помислів і чинів. Історична пам’ять відновлює непроминальні ідеали, ціннісні орієнтири, торуючи шлях до національного самоствердження й відновлюючи непогамовну життєву енергію народу для “великих і малих діл”. Життєдайна дорога національного ренесансу — просвітянського руху — завдовжки у майже півтора століття спрямовує кожного свідомого українця на творення нації. Народжена духовними, політичними, соціальними потребами українців та устремліннями інтелігенції, “Просвіта” велично постала на сторожі рідної мови, школи, національної культури, віри, а найбільше — соборності й державності та стала консолідуючою силою для українства на материзні й поза її межами. Очевидно, на тернистій дорозі до національного Храму це був дар Всевишнього, адже почленовані політично, історично, територіально, культурно, українці отримали найпевніше дороговказне знамено Волі, Розуму і Духу. “Через просвітництво — до національного усвідомлення та самостійності української держави”, — ці слова, виголошені Д. Січинським далекого 1868 року, стали парадигмою і в часи відновленої державної незалежності, неоціненна вартість якої для “…живих і ненарожденних” потребує від кожного сущого непогамовних прагнень і дій задля її пошанування, оберігання і зміцнення. Ні на мить не припиняючи одвічного утвердження власної окремішності, самості, свого національного “Я”, мусимо аналізувати долю власного народу, виходячи з уроків нашої історії.
Ідеали європейського просвітництва періоду тектонічних розломів цивілізацій виявилися суголосними нашому світопочуванню у ХІХ столітті: народ може втратити дуже багато, зазнати неймовірних катастроф і все ж піднятися — за умови, коли він зберіг свою душу. Впродовж майже 150 років “Просвіта” з честю виконувала головне завдання — творення української нації, формування громадянського суспільства, виховання національно свідомого українця. Сотні тисяч навчителів, борців, вихованих “Просвітою”, стали захисниками української національної ідеї, обстоювали і оберігали від чужинського впливу народну душу. Завдяки діяльності “Просвіти” не було віддано на поталу найцінніші скарби нації — з ними вона “ходила” до народу, вплітаючи квітку свободи у вінок агресивного глобального світу, усвідомлюючи, що саме щеплення волею здатне виробити в ньому націєзберігаючий імунітет.
Сьогодні “Просвіта” забезпечує духовний поступ, стверджує вищі сенси життя Українця, формує історичну поставу Народу як конкурентоспроможного суб’єкта в системі глобалізованого світу, здатного виживати і перемагати в боротьбі за умов, коли понад 14 трильйонів доларів щорічно витрачається на війну, та встояти в змаганнях у сучасному економічному, соціальнополітичному і природному середовищі, пропагуючи нооетичні й україноцентричні цінності. Широкий спектр економічних, політичних, фінансових, наукових, культурних, мілітарних потенціалів, природних ресурсів людства працює, на жаль, на стратегію війни. Проте, як і в роки становлення та періоди відродженння, “Просвіта” стоїть на захисті миру, прогресу, моральної еволюції Людини, надійну запоруку яким становить високість душі, “духова тугість” національної культури (з Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів від 28 січня — 2 лютого 1929 р.). Саме ця характеристика є не лише ознакою національної етнографії, а передусім основою та необхідною умовою життєдіяльності народу як повноправного члена світового співтовариства, саме вона забезпечує цивілізаційний розвій та вибудовує сутнісний діалог між націями. Сила нашого національного усвідомлення — наймогутніша зброя у протистоянні російській агресії, іншим викликам і загрозам.
Цьогоріч на Рівненщині відзначають 100ту річницю створення просвітянської організації. Великі українці Федір Сумневич, Святіший Патріарх Київський і всієї РусиУкраїни Мстислав (у миру Степан Скрипник), Улас Самчук, Олена Теліга, Іван Тиктор, Харитя Кононенко, інші подвижники (серед них — і наші земляки) творили та гідно утримували “Просвіту”; наші сучасники, краяни Василь Червоній, Юрій Велігурський, Борис Степанишин, Євгенія Гладунова, Михайло Борейко, Євген Шморгун, Святослав Мельничук, Йосип Пацула, Олекса Новак, родина Ірини Міськової, Мирослави Косарєвої, численні патріоти — побратими і посестри долучилися до її Третього Відродження, дехто з них несе прапор Рівненської “Просвіти” і сьогодні. Данина шани невтомним сіячам світла просвітництва на українській Волині є етичним обов’язком громади Рівненщини.
Не втомлюймося “чинити добре”, зміцнюймо Державу Україну, оберігаймо від зайд рідну Землю, даровану нам Богом. Пам’ятаймо: Гідність і Свобода – найперші складові філософії українства.
Маємо Гідність!
