Едуард ОВЧАРЕНКО
У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса в рамках мистецької акції “Пасіка гуде!” відбулася прес-конференція представників Театрального центру “Пасіка”. Її мета — привернення уваги до проблеми, в якій опинився театральний центр після того, як Києво-Могилянська академія припинила з ним співпрацю.
До уваги читачів “СП” виступи учасників прес-конференції.
Неда Неждана, куратор драматургічних проектів Центру ім. Курбаса:
— Від початку свого існування Києво-Могилянська академія була не лише освітнім і науковим, а й культурним і мистецьким центром. Це стосувалося і театру, і музики, і літератури. З проголошенням незалежності України Академія почала відроджуватися не тільки як освітній заклад, а й як культурний. Тут з’явилися музичні і театральні групи, існувало не лише студійно-аматорське мистецтво, а й експериментальний театр, створено мистецький центр.
Це центр, до якого приходять і молоді, і старші люди з різними проектами. Він не має обмежень стилів і жанрів. Єдина вимога — всі проекти українськомовні.
У Театральному центрі “Пасіка” були разові проекти, працювали постійні театри, відкривали студії, проводили сценічні читання, фестивалі… Це був живий процес і дуже важливо його утримати… “Пасіка” — можливість працювати на демократичних засадах. Ішлося про те, щоб на базі цього центру відкрити мистецький факультет. Така практика існує в Європі, а в нас вона майже відсутня.
Мені здається, що знищення будь-якого театру чи культурного осередку — культурний злочин проти громадськості. Якщо такий культурний осередок, як Театральний центр “Пасіка”, закривають, — це дуже тривожний дзвіночок.
Андрій Приходько, керівник Театрального центру “Пасіка”:
— Театральний центр “Пасіка” — полігон для нової театральної формації, де після театральної школи могли випробовувати себе молоді актори, режисери, художники, драматурги… У “Пасіці” ніхто не керує мистецькими смаками. Молодим митцям можна було дати шанс реалізуватися так, як вони хочуть. Комусь здається, що це неправильно. Але якщо режисер знаходить порозуміння з глядачами, дуже важливо дати йому цей шанс.
Ми не нарікаємо, що закінчилася співпраця з Києво-Могилянською академією. Вдячні, що були з нею пов’язані. Тому зараз необхідно віднайти власний формат, своє приміщення. Звертаємося до всіх небайдужих із закликом спільними зусиллями знайти простір для молодої театральної формації.
Юлія Гасиліна, художній керівник Театру-студії “МІСТ”:
— Театр “МІСТ” створювали як театр сучасної драматургії. Потім, коли потрапили до центру “Пасіка”, у нас з’явилася ідея відродження української барокової драми. Коли почали з нею працювати, то зрозуміли, що український театр має дуже потужну традицію. Вона схожа з європейською, але має своє обличчя. Поєднання сучасної драматургії з бароковим театром і класичними п’єсами дуже допомагає, духовно збагачує акторів і режисерів.
Олександра Кравченко, художній керівник театру-студії “Міф”:
— Я за освітою режисер, а мої актори не мають театральної освіти. Театр для них — це можливість спілкуватися з навколишнім світом. Актор має подобатися глядачу — це головний іспит для людини, яка хоче працювати в театрі. Саме Театральний центр “Пасіка” дає такі можливості.
