Просвітянське століття

Іван ВЄТРОВ,
голова Рівненського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Ювілейна дата повертає нас думками до тих далеких днів, коли зароджувалася, жила і працювала Рівненська “Просвіта” — культурно-просвітницька організація, яка гуртувала націю переконливо несла знання українського слова, історії, віри, культури.
І період діяльності “Просвіти”
(1917—1929 рр.)
8 грудня, 149 років тому, у давньому Львові стараннями передових українських діячів народилася організація, яку її засновники назвали “Просвітою”. Програму майбутньої праці “Просвіти” було коротко сформульовано у виступі студента Андрія Січинського: “Кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоб… народна маса …відчула своє національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього…”.
Швидко почали створювати філії і на території етнічної України, і поза її межами, у багатьох інших країнах світу, куди доля кидала українців.
Рівненську “Просвіту” заснували грізного 1917 року військові українці з тодішньої царської армії. Вона містилася в будинках по вул. 3 Травня (нині Соборна), 5 та В’язнична (нині Пушкіна), 15-А. Фундатором став адвокат Федір Сумневич.
В умовах польського гноблення, під загрозою обшуків поліції та арештів, лише у Рівненській ґміні діяли філії у селах: Бабин, Басів Кут, Тинне, Дворець, Золотіїв, Обарів, В. Олексин, Ставки, Карпилівка, Городок; також працювали філії Рівненської “Просвіти” у В. Межирічах, Клевані, Новосілках, Костополі, Городку, Здовбиці, Грабові, Деражному, Острозі. З метою піднесення національної свідомості українців “Просвіта” створила сотні бібліотек, хат-читалень, друкарень, книгарень, народних театрів, музеїв, гуртків, рільничих об’єднань, хорів, дитсадків, залучаючи до своїх лав інтелігенцію, селян, робітників, особливо молодь. Гасло “Знанням – побідиш!” (викарбуване 1927 року на ювілейному знакові до 10-ліття Рівненської “Просвіти”) стало суттю просвітницької роботи. Відкривали українські школи, ставили вистави за творами українських письменників, відзначали ювілеї Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка, інших відомих діячів.
Польська влада тримала під контролем “Просвіту” й неодноразово її закривала, однак просвітяни продовжували діяльність у складі “Рідної хати”, “Рідної школи”, “Союзу українок”, молодіжних і спортивних клубів, дитячо-молодіжної української організації “Пласт”.
30 квітня 1929 року ліквідаційні збори остаточно зліквідували Рівненську “Просвіту”, відбулося також закриття “Просвіти” в Дубні (керівник — Максим Чучмай), яка налічувала 112 філій та об’єднувала 3900 членів.
Серед імен засновників та активістів Першого періоду “Просвіти” — Олександр Карпинський, Ананій Волинець, Степан Семенюк, Антін Нивинський, Василь Ковшецький, Григорій Буц, Антон Кентржинський, Яків Бичківський та десятки інших достойників — усі вони залишились у вдячній пам’яті нашого народу. Багато із них потерпіли під час польської окупації — їх арештовували, віддавали до суду, кидали у в’язницю, в “Березу Картузьку”. А тих із членів Рівненської “Просвіти”, хто вцілів від розправи польської поліції, добили енкаведисти у 1939—1941 роках.

ІІ період діяльності “Просвіти”
(1942–1943 рр.)
29 січня 1942 року рівненська газета “Волинь” надрукувала замітку, де повідомлялося, що з дозволу гебітскомісара діяльність Рівненської “Просвіти”, перервана польською владою, відновлюється на клопотання представників української інтелігенції. Вказувалася і адреса окружної “Просвіти” — вулиця Грінченка, 69 (біля костьолу), нині вулиця Шкільна. Керували “Просвітою” професор Неофіт Кибалюк (голова), Григорій Грибок, Федір Темнюк, Михайло Божок, Андрій Ганке, Олексій Демчук; активно діяли у нашому краї Степан Скрипник (Патріарх Мстислав), Улас Самчук, Олена Теліга, Іван Тиктор, Юрій Горліс-Горський, Демо-Довгопільський, Харитя Кононенко, Надія Іщук, Іван Карнаухов.
60 осіб-членів окружної “Просвіти” значно допомагали 26 філіям, розташованим у сільській місцевості. Найчисленніші були в селах Синів, Богданівка, Хотин, Мнишин та ін., де запрацювали клуби, читальні, драматичні гуртки, кооперативи, видавництва, дитячі садки, різноманітні курси. “Просвіта” вишколювала свої кадри.
До кінця 1943 року діяльність “Просвіти” почала згасати, адже лише у 1941—1942 роках у Рівному розстріляли 90000 осіб — передусім інтелігенцію, а отже, і членів “Просвіти”. Протягом німецької окупації знищено 121 тисячу осіб.

ІІІ період діяльності “Просвіти”
(1988—2017 рр.)
Утретє “Просвіта” на Рівненщині відродилася як Товариство шанувальників української мови та культури ім. Тараса Шевченка, установчі збори якого (у кількості 80 осіб) відбулися 27 вересня 1988 року в Палаці культури “Хімік” з ініціативи Василя Червонія, Анатолія Федоренка, Віктора Данилова, Олекси Новака, Юрія Вовка, Мирослави Косарєвої, Євгенії Гладунової, Юрія Велігурського, Миколи Вельгуса, Івана Кур’яніка, Ірини Міськової, Євгенії Піддубної, Володимира Сороки, Любомира Шеремета.
Керувати роботою Ради Товариства доручили Василю Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Євгенії Гладуновій.
Основу Товариства шанувальників складали робітники та інженерно-технічні працівники Рівненського виробничого об’єднання “Азот”, педагоги шкіл і дитсадків.
Найголовнішим для Товариства стало впровадження державного статусу української мови. На конференції 19 листопада 1988 року попри супротив представників комуністичної партії, завдяки активному наполяганню Василя Червонія, делегати таки проголосували за внесення до Статуту Товариства пункту “Про статус української мови як державної”.
Головою міської організації обрали директора філармонії Святослава Мельничука.
Тим часом створюються осередки ТУМу на “Газотроні” (Мирослав Борецький, Лідія Гольонко), “Азоті” (Василь Червоній), заводі високовольтної апаратури (Юрій Велігурський), заводі тракторних агрегатів (Володимир Подлевський), радіозаводі (Василь Якимов, Юрій Бойко), у науково-дослідному інституті технології машинобудування (Валерій Войтович), інституті землеустрою (Михайло Борейко). Серед рівненських художників осередки Товариства створили Олена Ковальчук, Микола Красько, Іван Жилка. В УІІВГ чи не найпотужнішу в області в 90-х
роках організацію Товариства української мови очолював Йосип Пацула.
Бурхливо зростали лави просвітян, до “Просвіти” долучалися родинами: Ярослав, Петро і Антон Кульчинські; Мирослава і Микола Косарєви; Ірина, Мирослава, Леся, Андрій Міськови; Ярослав і Ярослава Гірники; Микола, Ольга, Любов Яскали (родина Тетяни Редюк); Мирослав і Галина Борецькі; Петро і Надія Тимощуки; Ганна і Володимир Кулії; Марія і Євген Хомки; Григорій і Олена Петруки; сім’ї Малевичів, Слободенюків тощо.
Серед перших заходів Товариства шанувальників були закриття російських шкіл та класів у рівненських школах, груп у дитсадках, мовне оформлення реклами, оголошень, а також збір підписів за надання українській мові статусу державної.
Незабаром створили самодіяльний хор “Просвіта” під керівництвом Ірини та Лесі Міськових, який популяризував українські патріотичні пісні на сотнях заходів.
Започаткували збір коштів на будівництво пам’ятника Тарасові Шевченку, який згодом постав у центрі Рівного.
2 березня 1989 року Правління ТУМ зареєструвало Рівненське Товариство шанувальників як місцеве об’єднання.
9 березня, у день народження Тараса Шевченка, ТУМівці пройшли великою ходою вулицями міста до Свято-Успенської церкви, а після панахиди в парку Шевченка читали вірші, співали “Заповіт”. Виступали Степан Бабій, Євген Шморгун, Василь Червоній, Олекса Заворотній.
Перше публічне організоване підняття блакитно-жовтих прапорів на Рівненщині відбулося 18 червня 1989 року під час відзначення Дня пам’яті полеглих героїв — козаків гетьмана Богдана Хмельницького у музеї-заповіднику “Козацькі могили”. Очолювали акцію Василь Червоній та Олекса Новак.
14 жовтня 1989 року відбулася Установча обласна конференція ТУМу в Будинку культури, яка поклала край розколу на два товариства.
Запрацював “Народний університет Товариства української мови” (згодом “Просвіти”). Лекції читали Олекса Новак, Василь Червоній, Володимир Пилипчук, Іван Дем’янюк, Борис Степанишин, Іван Кур’янік, Євгенія Гладунова, Євген Шморгун, Степан Бабій, інші науковці й літератори.
28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР ухвалила Закон “Про мови в Українській РСР”, яким українській мові було надано статусу державної. Це була велика перемога!
“Просвіту” на Рівненщині у ці роки очолювали Василь Червоній, Михайло Назарук, Святослав Мельничук, Борис Степанишин, Володимир Ковтунець, Петро Кульчинський, Любомир Гладун, Іван Кузьмюк, Микола Федоришин, Світлана Ніколіна, сьогодні головою Рівненського ОО ВУТ “Просвіта” є Іван Вєтров.
Міське товариство “Просвіта” свого часу очолювали Ярослава Гірник і Тетяна Грещук, із 2003 року головою є Катерина Сичик. Під керівництвом цієї відданої просвітянки організація працює творчо й потужно. У лавах міської “Просвіти” молодь злагоджено діє із досвідченими просвітянами, серед яких найактивнішими є Людмила Грекул (голова “Молодої Просвіти”), Галина Коломис, Мирослава Жовтан, Лілія Овдійчук, Лілія Євдокименко, Тетяна Сергіюк, Михайло Борейко, Євгенія Гладунова, Наталія Савчук, Наталія Войтович, Марія Вербець, Андрій Пастушенко, Микола Панащук, Володимир Мазурець, Лариса Ткач, Святослав Мельничук, Мирослав Косарєва.
За ініціативою міського товариства “Просвіта” та сприяння міського голови Володимира Хомка, депутатського корпусу Рівненської міської ради 14 жовтня 2017 року в парку імені Тараса Шевченка відбулося урочисте відкриття пам’ятного знака “Просвіті”.