Анатомія душі від Оксани Смоли

Смола О. М. Вітрильник у Божих долонях: / Оксана Смола. — Миколаїв: Літопис, 2016. — 368 с., іл.

Оксана Смола, письменниця, член НСПУ, лауреат літературної премії ім. Ірини Вільде, лауреат премії ім. Романа Федоріва, лауреат обласної культурно-мистецької премії ім. Миколи Аркаса, лауреат Міжнародного конкурсу “Коронація слова”. У творчому арсеналі письменниці чотири видані книжки: прозова збірка “Першотвори”; роман-мозаїка “Рух назустріч Світлу”, оповідання “Білий рояль” і книга “Вітрильник у Божих долонях”, подана літературно-мистецьким журналом “Дзвін” на Національну премію України ім. Т. Шевченка.
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Оксаною Смолою, яке провів журналіст Василь Гонта, редактор газети “Голос Баштанщини”.
— Пані Оксано, що для Вас художнє слово, яким воно має бути?
— У Рембрандта є картина “Анатомія лікаря Тульпа”, там розтинають тіло, трапляється, що дистильовані естети часто відвертають погляд. Психологічна література — це теж розтин, іноді безжалісний, бо демонструє “вміст” душі, який не завжди буває привабливим… Назагал мистецтво і література зокрема, намагаються розгадати найбільшу таємницю життя — саме життя… Що є людина, звідки ми і куди йдемо, які наші орієнтири, що є добро і зло, — сьогодні, на жаль, розмиті ці межі, насамперед у суспільній свідомості. Основний матеріал для художнього дослідження — це невидима матерія душі! Звісно, психологічна проза не карамелька, не заспокійливе зілля для летаргійного сну, вона спонукає читача до співпраці, до мислення, до самоаналізу, — а це праця, неспокій серця, трапляється, що у рецепціях головного героя читач іноді впізнає себе або порівнює із собою, і таким чином вчиться мислити, віднаходити відповіді на важливі питання. І мають бути, звісно, естетичні критерії, за їх відсутності або неуваги до естетики слова, до майстерності письма, художня література перестає бути мистецтвом. І всетаки, творчість — це не жонглювання словом, хай навіть майстерне, творчість — це надмір любові, поклик серця, почуття відповідальності — перед Богом, читачем, власною совістю, обов’язково має бути присутній внутрішній цензор. Для мене художнє слово — це рух до світла. Творчість, окрім інших чинників, — це ще і унікальна здатність відчувати чужий біль. Слово має лікувати, а не завдавати невидимого радіоактивного опромінення.
— Відкриває збірку “Вітрильник у Божих долонях” досить потужна новела “Море…”, цей твір мені особливо припав до душі. Та й тема війни на сході, тема посттравматичного синдрому — актуальна і складна, а вам вдалося правдиво показати сутність війни. Знаю, що спілкувалися з учасниками АТО.
— Посттравматичний синдром характерний не лише для бійців, які пройшли крізь катаклізми воєнних буднів, утрат, поразок, навіть — перемог, на жаль, під час війни усе суспільство зазнає травмування свідомості. “Війна — це апоплексичний удар на голову цілої нації”, — це цитата з внутрішнього монологу головного героя. Всі війни рано чи пізно закінчуються, сподіваюся, близький той час, коли українські захисники не будуть мішенню для снайперівнайманців, але після всіх військових конфліктів потрібні будуть роки, десятиліття, щоб, урешті, впала “берлінська” стіна, і настав справжній, а не номінальний, мир. Старий рибалка в оповіданні Ернеста Гемінгвея намагається приборкати акулу, що женеться за ним, а головного героя у новелі “Море…”, вже на мирній території, все ще переслідує війна, і він намагається звільнитися від внутрішнього мінотавра. Пара цитат, власне, моя думка: “Війна — це рубці на все життя. Ви думаєте, що я про себе тільки кажу, ні, я про всіх нас…”. “Війна — це хаос, коли порвані струни і розбиті арфи і довкола — не тільки розбомблені будинки, а розтрощене життя…”.
— Мені імпонує, що новела закінчується обнадійливо, оптимістично, головний герой сповнений віри в Україну і готовий її захищати, “мовби маленьку дівчинку з янгольськими очима”. Характери персонажів у Ваших творах часто розкриваються в екстремальних життєвих ситуаціях або ця екстремальність якщо не зовнішня, то внутрішня. Ви вмієте віднаходити цікаві теми, тримати увагу читача в напрузі: а чим там усе закінчиться? Та й розв’язка у творах часто буває неочікуваною. Навіть, здавалося б, звичайні життєві випадки Ви досліджуєте з іншого ракурсу. Приміром, у досить лаконічній новелі “Вибух” йдеться вже не про вибух артснаряду, не про події на сході України, як можна помилково подумати з назви, а про неочікуваний напад агресії з боку водія маршрутного таксі у ставленні до дівчинистудентки.
— Цей неочікуваний вибух теж руйнівний… Внутрішнє психологічне тло студенткипершокурсниці раптово змінюється з радості на здивування, страх, безпомічність, відчуття приниження…
— Надзвичайно драматичне, глибоке за підтекстом оповідання “Білий рояль”. Трагічна історія музиканта. Захопливий сюжет і паралельно — “тема душі” у внутрішніх монологах головного героя, твір прочитується на одному подиху!
— Сьогодні в літературі і в суспільній свідомості панує культ сильного успішного індивіда, без комплексів, без усвідомлення своєї гріховності. Головному героєві Михайлу, із загостреним почуттям болю, справедливості, потягом до краси, вельми непросто жити, а тим паче, бути успішним у сучасному світі абсурду. Тут конфлікт уже в тому, що Люся прагне матеріального, а Михайло — духовного… У них різні життєві орієнтири й потреби. Зі своїми моральними законами і християнським всепрощенням музикант у глобалізованому світі бездуховності й грошолюбства приречений на поразку, але це, може, той випадок, коли поразка здатна перетворитися на перемогу…
— До збірки увійшли також етюди “Тиша кольору індиго”.
— Написані “з натури” під час відпочинку в Будинку творчості письменників. Тиша — це те, чого не вистачає сучасній людині, і не тільки в мегаполісі… “На сході — війна. Війна. Це слово — ніби темна, без кольорів і навіть відтінків ніч. Війна… Її відгомін чути в Ірпені, та й по всій Україні. А липа цвіте. Неповторно. Непохитно. Може, навіть стоїчно, ясносонячно!” Ірпінська липа не просто цвіте, як тисячі, мільйони інших лип, вона пробиває крицю вічності! У пухнастих легких квіточок — сила ломикаменю!
— Завершує збірку новела “Віват, життя!”. Була надрукована і в “Літературній Україні”, і в нашій баштанській районці. Головна героїня опиняється на реанімаційному ліжку… Тут уже інша тиша. “Така відточена, ніби лазером — надзвичайно гостра”. Ви вмієте зачепити читача за живе, бо темипитання у Ваших творах — актуальні для кожного. “Такими очевидними стають звичайні речі. Кожна людина приходить у цей світ без нічого і йде, не взявши нічого. Але все життя — це складання копиць сіна чи, радше — мотлоху, чи хай навіть матеріальних статків… Безкінечний ланцюг речей, бажань, мрій, компромісів… Оого скількома принципами доводиться жертвувати, щоб наскладати всілякого майна, домогтися посади, а потім на ній утриматися…” І, попри важкі й драматичні теми, навіть із трагічним фіналом, як у “Білому роялі”, все одно лишається світле відчуття перемоги, душевного підйому.
— У сучасному соціумі й свідомості людини уживаються і поєднуються речі несумісні, більше того, люди вважають, що все у цьому світі відносне: і теорія відносності Ейнштейна, і правда, і брехня, і доброчесність, і зло. І те, що нам видається перемогою, насправді може бути поразкою… Старозавітний пророк Ісая за мірками сучасного світу — невдаха. (До речі, як і головний герой оповідання “Білий рояль”). Чи мав він успіх? З погляду сучасного світу — ні! Пророк Ісая мав сміливість казати можновладцям правду і за це його часто били камінням… Але у його серці не було ненависті, більше того, в його душі був спокій і радість — це найвище досягнення за будьяких життєвих обставин. Найбільша перемога — перемога над самим собою, над власними слабкостями, ілюзіями, вадами, над ставленням до конкретної людини, до ближнього… Перемога — це ще й довіра Господу, довіра всупереч об’єктивним і несприятливим обставинам, коли з погляду видимих реалій здається, що розраховувати немає на що…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment