Петро Шкраб’юк: Над Простором і Часом

Ольга ЯВОРСЬКА,
член НСПУ, Львівщина

Нещодавно побачило світ нове видання письменника, науковця, дослідника, проникливого лірика, доктора історичних наук Петра Шкраб’юка “Над Простором і Часом”, у якому митець добуває з історичних сховків дорогоцінні перли миттєвостей, що вразили його небайдужу творчу душу, осмислює їх і дарує читачеві.
Моїм іконостасом
Є Бог і кожна мить.
Над Простором і Часом
Дзвінка душа летить…
(П. Ш.)
Світ переповнений таємницями, заглиблюючись у які автор наполегливо намагається наблизити читача до Бога.
Петро Шкраб’юк — письменник високого духовного гарту, чия творчість віддзеркалює правду століть, опираючись на конкретні події і факти. Вона, мов цілюща вода, яку читач черпає з океану одержимої любові до всього чистого, щирого і вічного. Домінуюча сила тяжіння до світла, зачарованість красою Божого світу допомагає талановитому авторові на найвищому художньому рівні відтворювати епізоди невигаданих подій, де героями є найталановитіші постаті.
“І це не просто емоційні відчуття: це фактично реальність” (П. Ш.)
Вдумлива мудрість, виваженість, аналітичний розум і глибокі знання не стали завадою щирості й простоті філософа й науковця Петра Шкраб’юка, дослідника людських взаємин наших предків.
“Минувшина завжди чарує”, — пише автор. “Бо духовні чи інтелектуальні пошуки учорашнього й позавчорашнього світу, віднайдення його — се не лише пізнання та освоєння нового пласту буття; це також відчуття ВСЕприсутності на землі — в часі і в просторі… Звідки ж це відчуття, що вже – колись – був тут, робив це, сказав те і те? Це, отже, таємна пам’ять. Пращури, предки на генному рівні, з покоління в покоління, передають інформацію нащадкам про те, що було з ними в їхньому житті: де вони мешкали; що думали; що чинили. І нащадки в певний час це “пригадують”…” (П.Ш.)
Загадкові тези про циклічність, укоріненість і повторність на цій землі не вперше тривожать людство, розворушують “пам’ять душі”, дають надію на нове буття, бо “що ми знаємо про таїну нашого народження і смерті, про підсвідомість?…”
Незбагненність людської душі дивує і вимагає вдумливої уваги. “Навіть людина, яку знаєш добре, може здивувати несподіваним вчинком…” (П. Ш.) Але кожна душа підсвідомо шукає Бога, “бо віднайдення Бога — це заперечення абсурдності буття” (Юрій Луцький).
Неосяжна краса Галактики, загадковість Всесвіту, визнання Господа як сівача життя об’єднують думки найталановитіших мислителів, привертаючи до себе увагу Петра Шкраб’юка, якому властива глибина тонкого світовідчуття. Тому в книзі сфокусовані найяскравіші дослідження, які письменник висвічує, посилаючись на думки і спостереження багатьох глибокомислячих неординарних особистостей.
Не оминає письменник теми рідної природи, гармонійної здатності героїв книги реагувати на її величну красу. “Природа пробуджує почуття Вічності…”. Але “вінцем природи” автор називає всетаки людину, бо, як писав Паскаль, “вся наша гідність полягає в мисленні”.
“Тобто головна мета людини – досягнення нею духовної досконалості, аж поки її свідомість не відокремиться від фізичного тіла і не з’єднається з Христом в останній найвищій точці – точці Омега”. (П. Ш.)
Письменник не просто розповідає про мистецтво давніх чи згубність пристосуванства, він пильно вдивляється в обличчя часу (минулого, теперішнього і майбутнього), емоційно розкриваючи незбагненні загадкові події й психологічні моменти, завжди посилаючись на правдиві підтвердження. Петро Шкраб’юк незмінно вірить у місію людини на цій землі. З поняттям місії письменник тісно пов’язує поняття жертовності й офіри в ім’я справедливості й тверду віру в те, що, як писав Гете, “дух наш незнищенний: він продовжує творити від вічності до вічності. Він нагадує сонце, яке заходить, і земним зором ми його не бачимо; насправді ж воно не заходить ніколи, а продовжує світити”.
“Невтомним шукачем істин” можна назвати Петра Шкраб’юка, адже досліджує найтонші порухи людських душ, цікавиться передбаченнями майбутнього. У його дослідницькій праці тісно переплітається минуле й сучасне, висвітлюється непроминальна сутність буття і незмінний рух у будучність, яка, за словами мудреця Марка Аврелія (121—180), “не здатна вибитися з того ладу, за яким стається усе теперішнє”, або, як стверджував Євген Маланюк, “що має статися, вже сталось…”
Трилогія написана з любов’ю до життя, осяяна веселкою справжності, бо автор ніколи ні на йоту не відступав від закону честі й чесності навіть тоді, коли писав про трагедію старості. У книзі згадано п’єсу Карела Чапека “Засіб Макропулоса” (1922), у якій чеський класик порушив проблему довголіття і безсмертя. Головна героїня, проживши 337 літ, відмовилась від продовження життя. “Це нестерпно. До ста, до ста тридцяти літ ще можна витримати, але потім, потім… починаєш усвідомлювати, що … потім душа помирає”.
“Не випадково Ісус Христос, несучи хрест, прирік Агасфера на вічні блукання по землі. Бо той не дозволив Спасителеві перепочити коло свого дому і відштовхнув… Це — найстрашніша кара. Бо життя тим і прекрасне, що воно рано чи пізно добігає кінця. Знання його скінченності дарує особливо гостру любов до всього живого, змінного і вічного. Єдине безсмертя — в небі”. (П. Ш.)
Переконливо, легко і красиво пише автор про старість як “віку світлий вечір”, бо, за словами незабутньої Ірини Жиленко, “Всяке життя — прекрасне і безцінне…”. Людина у вирі праці непомітно входить у старість із жалем за прожитими роками, з мріями про безсмертя. Смерть лякає “бездуховних спустошених у гонитві за благами людей, бо підсвідомо відчувають, що десь там таки доведеться давати звіт про своє нице життя”. (П. Ш.)
Письменник пише, як у нелюдських умовах тюрем і концтаборів, пам’ятаючи про людську і національну гідність, не схиляючись перед ворогами, жили й творили незламні борці за волю й незалежність української держави. Після вісімнадцятирічного перебування в ув’язненні та концтаборах, звільнений 71річний митрополит Йосип Сліпий прибув до Риму і “на весь світ заявив про право українців на самостійну, соборну державу”.
Автор наводить приклади, коли, переступивши 80річний і навіть 90річний рубікон, багато письменників на високому художньому рівні творили і творять свої шедеври. “Можливо, що для людини справді творчої не існує старості, — припускав Олесь Гончар. — Творчість — молодить… Щасливий стан, щасливий, як у першім коханні…”
“Старість — це, безумовно, нова мудрість, спокій, осмислення перейденого шляху, а також творча активність, нерідко друге (“третє”), а то й перше цвітіння…” (П. Ш.)
Петро Шкраб’юк не втомлюється наголошувати, що людське життя має сенс тільки тоді, коли воно з Богом бо, за словами Франца Верфеля, “Віра ж бо — не функція душі, а сама душа в її щирій наготі”. Господь всюди, Господь близько.
До Тебе йду — і Ти йдеш Сам,
І розминутись ми не можем… (П. Ш.)
“Чим вище перебуває душа, — сказав святий Іван від Хреста, — тим глибше внутрішньо проникають випробування”. Людина, захищена вірою, смерті не боїться.
“Старість — це не занепад, фізичний чи духовний, а нове осмислення життя, його суті і минущості… Томуто для мене, — пише Петро Шкраб’юк, — дорогоцінним є кожен день, кожна мить…”
Все повним значення стає,
І навіть дні не мруть колишні,
Коли горить єство твоє
Тим світлом, що дає Всевишній.
Коли повіриш і в біді
Та духом задзвонивши смілим,
Уже не сплутаєш тоді
Чесноту й гріх, а чорне з білим.
І в людях знов відкриєш ти
Те, що убити неспромога.
І будеш йти, цвісти, рости –
і не закінчиться дорога…
Бо це дорога – до Бога.
І до самого себе.
(П. Ш.)
Такими словами талановитий автор завершив свою книгу, в якій подарував читачам зерна правди, віри, надії й любові. Вірю, що глибина його досліджень, наповнених філософським змістом, не залишить байдужим навіть найвимогливішого читача. Мова книги доступна, мелодійна, барвиста, гнучка, пружна, духовна, позбавлена трафаретних гасел, виразно патріотична, осяяна невмирущим світлом Божого благословення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment