Цієї неділі Саакашвілі готовий був пролити українську кров

Сергій ЧИРКОВ
Минулого тижня пролунало два емоційно схожих звернення у верховні інстанції. Ватажок самозваної “ДНР” Олександр Захарченко зажадав переговорів з ООН, а самозваний лідер псевдомайдану Міхеїл Саакашвілі — з президентом України.
Обидва усвідомлювали марність гучних заяв. Обом вони потрібні були для піднесення особистої значимості в очах загалу, верховодами якого вони себе вважають. Підконтрольні дончани мали заніміти від міжнародних вершин, на які вирулив їхній Сашко. А мешканці наметового хутірця — повірити, що одеського губернатора-невдаху українська влада має за серйозного гравця.
Різниця між Сашком і Міхо така: один співає з голосу кремлівських кураторів, а другого веде жага помсти колишньому товаришеві по університету. І заради дрібної особистої помсти грузинський вигнанець ладен перевернути країну, що прихистила його у важку хвилину.
Помста засліпила. Приглушила здоровий глузд, здатність до аналізу.
Саакашвілі, схоже, нині не здатен усвідомлювати: він для українців — колишній грузинський президент. І навряд чи стане чимось більшим. Похід в українську політику був і є помилкою. Створений “Рух нових сил” — типова партія одного лідера, де за його постаттю ніхто й не проглядається. Вулична буза, яку він затіяв, не могла стати Майданом із простої причини. Міхо вийшов говорити не про болі народу, виснаженого бездарною або й злодійською політикою влади. Він підняв на гасла те, що мало найбільше дошкулити особисто Петру Порошенку. Демонструючи при цьому не лише незнання людських проблем, а й політичне невігластво.
У мстивому ражі Саакашвілі вирішив, що про імпічмент президента треба говорити з президентом, а не з депутатами Верховної Ради, які мають розробити й ухвалити відповідний закон. Від Порошенка ж він має намір вимагати повернення всього вкраденого за роки незалежності всіма “баригами” при владі. Навіть не натякаючи при цьому, у який спосіб має відбуватися процес, за якими міжнародно визнаними законами, і хто має стати новим власником капіталів, конфіскованих “перед телекамерами” і під його “чесним оком”. Хоча, можна припустити, при зміні власності буде запозичено досвід, за яким проти Саакашвілі відкрито на батьківщині кілька кримінальних проваджень.
Дивна виходить річ. Ходить Києвом людина без громадянства і російською мовою з непозбувним грузинським акцентом закликає українців негайно скинути у законний спосіб обрану владу.
Ми маємо багато претензій до своєї влади. Знаємо вітчизняних “бариг” поіменно, не любимо їх лютою ненавистю. І дедалі частіше позираємо на вила — через ті ж комунальні тарифи, накинуті на народну шию смертельною удавкою. Проте ми самі зрештою вирішимо, коли і в який спосіб призвати своїх владців до відповіді.
А невдячним гостям, які дедалі нахабніше зловживають українською гостинністю, слід вказати на двері. Як давно б зробили на Кавказі.
Поки не пролилася через їхню байдужість до української долі невинна кров. Цієї неділі ми були від цього за короткий крок.
Саакашвілі повів наелектризований і невідомо чим підігрітий натовп на штурм Жовтневого палацу столиці, — де у цей час відбувався концерт і перебувало багато дітей.
Зупинив засліпленого помстою грузинського гостя рішучий протест послів Канади і Великої Британії в Україні Романа Ващука і Джудіт Гоф.
Чи буде кому зупинити провокатора наступного разу?
Не знаю, як складатиметься зі справою про російські гроші Міхо-майдану, а на нові ґрати Саакашвілі цієї неділі заробив. На реальні ґрати.