Хай вкраїниться

Любов СЕРДУНИЧ,
голова Старосинявського РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка,
Хмельницька обл.

Думай, ріко, думай!
Йдино, людино,
до обрію від праджерел.
Плиньно рікоюрукою
владаремцарем.
Думай, ріко, думай, але не мовчи!
Зроджуй джерельцедумкурусло
й течи!
І не вагайся, не гайся, не гасни, не сни.
Навіть якщо самітньо, пливи до весни.
Плинь до весни, до Десни,
до ДанастриДністра.
Навіть якщо пред очі — крута ягора.
Навіть якщо пред очима — туман і лід,
Думай, людинольодино, вишукуй слід,
Слід од джерел і до обрію —
й тільки вперед,
В ярень, боЯре, БоЯне,
Гіперборею Арей!

Одвічний ворог
Я не плекала мрій своїх рожевих,
Бо скільки вовка не годуй, та скоро
Покаже він своє нутро скажене.
І з’ясувалось: “брат” — одвічний ворог!
Ті, хто вважав за брата ,— в більшій тузі,
Обмануті нахабно — в більшім горі!
Вже жодних ми не маємо ілюзій:
Так званий “старший брат” — наш вічний ворог!
Нас на розп’яття, в тюрми —
щоб змаліли!..
Морив безхліб’ям нас і Соловками…
Хто це забув, ті нині теж прозріли:
Ти нам — не брат! Ти — наш одвічний Каїн!
Хай в кожного ілюзія розтане!
Нехай прозріння сумніви поборе!
Усі народи стали нам братами.
І тільки “старший брат” — агресор, ворог!
Світання
До пітьми не звикли очі.
Та одначе — пам’ятаймо:
Найгустіша темінь ночі —
За годину до світання.
Йди поволі, але вперто.
Не оглянься, не спіткнися.
Не шукай доріг затертих:
Ними ходять темні й ниці.
Вмій навпомацки впізнати,
Друг чи ворог із тобою.
Не піддайся на принади.
Переймися боротьбою.
Відрізнити чорне й біле
Ти зумій і в мить останню.
В ночі темінь є найбільша.
Та гряде слідом — СВІТАННЯ!

Нам чужого — вірите? — не треба!
Нам чужого — вірите? — не треба!
Нам би рідне втримати в руках!
Маємо святе одвічне небо
Й цей величний понад нами стяг.
Славимо прабоже злотосонце
У поклоні за життя розмай.
Власна правда в молодій сторонці
Нам святіша за ярмо оман.
Молимось на витязівгероїв,
Хто в борні виборює наш мир.
Зайдам є в нас куля, вірна зброя:
З ворогом — не толерантні ми!
Хто на нас зухвало, ми — грозою!
Це назавжди, вороже, затям!
Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій ми віддамо життя!

Мовонько велична
Намагались нищити зусібічні зайди,
Ти ж стосила духом, тож — нема загину.
Ти ще вся — не випита, диво
несказанне,
Мово українська, МатиБерегине!
У душі леліяна, серцем облюбована,
Запульсуєш говором, вибухнеш —
столична!..
Ти була розстріляна і не раз шматована,
Мово українська, страднице велика!
Тож здіймайсь орлицею та понад
руїнами,
В золотоблавати убирайся звично.
З кожним рідродиною хай тобі
вкраїниться,
Наша предковічна мовонько велична!
Акровірш
Усього світу кращі чорноземи!
Калина і верба — немов душа.
Ріка життя, Дніпро, єднає землі.
А клич звитяги — Крути і Буша…
Її недоля хай буде — вчорашня.
На щастя хай співає в синь пташа.
А ти її довіку не лишай!