Путівник народними святами

Зірка МЕНЗАТЮК,
письменниця
Давно я так не хвилювалася, як на останньому Форумі видавців у Львові. Коли книжки виходять — п’ята, десята, двадцята — поява нової радує, а все ж стає звичною річчю. Але цим разом я їхала на Форум у несподіваній ролі: не як авторка, а так би мовити, як літературна мама. Книгу “Культ предків. Нетуристичні звичаї України” презентувала моя донька Наталка Фіцич.
Вона давно знімала українських митців, майстрів, чим викликала щире здивування в колегтелевізійників: як успішна парламентська кореспондентка перейшла на культуру? Це ж непрестижно, інша справа — політика, якій дістається левова пайка на телебаченні. Важко сказати, чому склалося таке переконання (і, на жаль, така ситуація). В Європі до висвітлення культури зовсім інше ставлення. Але як казав один з українських президентів: маємо, що маємо.
Наталка свідомо вибрала культуру. Її цикл “ПроОбраз” — то відверті розмови про життя і творчість найвідоміших українських митців — Івана Дзюби, Євгена Станковича, Юрія Мушкетика, Леопольда Ященка, Лідію Орел та багатьох інших. Цикл “Майстерклас”, до якого увійшла 61 програма, знайомить із народними майстрами України, а заодно з виготовленням писанок і ліжників, серпанку і гребінців із рогу, ложок і вишиванок, розписів хати і різдвяних дідухів.
Але, окрім матеріальної культури, був ще й прекрасний і не менш цікавий пласт звичаїв, традицій, які буквально зачаровували знімальну групу. Ще більше воістину унікальних звичаїв знав науковий консультант програми, відомий етнограф Олексій Доля.
Зовсім недавно пана Олексія — монаха Нестора (він устиг прийняти чернечий постриг) — не стало. Було йому всього 53 роки. Він був на рідкість світлою людиною. Не збирав земних скарбів, жив у крихітній кімнатці в робітничому гуртожитку, зате лишив яскравий слід у вивченні й популяризації народної культури.
Мультимедійний проект “Культ предків”, знятий за його участю, став останньою великою роботою талановитого вченого.
Насправді то був дуже важкий рік. Легко сказати: зняти свята. А це значило, що протягом року в жодне свято знімальна група не зможе бути вдома, святкувати з рідними, а щоразу будуть дороги, робота, зйомки. Це значило на весь рік позбавити свят не лиш себе, а й свою сім’ю.
Тож мені довелося в міру можливостей рятувати ситуацію. Як колись із малою Наталочкою, тепер разом з онучкою Яринкою варити кутю до Різдва, пекти паски й фарбувати крашанки до Великодня. Зате потім мені перепадали гостинці: драбинки з тіста, які печуть до Вознесіння на Луганщині. Мене зачарував цей народний наїв: пекти драбинки, щоб Богові легше піднятися на небо. Або кольорове Богородичне намисто з тіста із Самбора на Львівщині: одягнеш — і вже ти мовби на Ямайці!
Або шулики з маком. Я чула, навіть писала про них у книжці “Зварю тобі борщику”, але, правду кажучи, ніколи не куштувала. А ця проста пісна страва виявилася рідкісною смакотою!
Весь рік я мовби заново відкривала для себе Україну. Та ж знала народні традиції, росла серед них, — мої батьки ретельно їх дотримувалися. Багато читала, та й сама писала про них — маю книжку казок про народні свята “Макове князювання” (вона, до речі, рекомендована для додаткового читання в школі). Але те, що знімала Наталка з Долиною допомогою — о, то було щось неймовірне! Троїцькі віхи на Полтавщині — я ж читала про подібне, про майське дерево у Фрезера, але не підозрювала, що в нас їх також ставлять, як і в Європі! Маковійські хрести, повиті квітами, під Фастовом. Магія вдовиного обіду в Карпатах. Проводи русалок — для мене взагалі був шок, що вони знайшли це, бо хто б міг подумати, що віра в русалок досі десь жевріє, попри всі новітні технології? І, якщо відверто, вона не така вже й безпідставна, якщо врахувати, що русалки — то померлі нехрещені діти.
Багато віднайдених цікавинок лишалося поза телевізійним циклом — унікальні рецепти старовинних страв, новітні народні пісні — а їх теж хотілося донести до широкого загалу. Так з’явилася книжка “Культ предків” — своєрідне літературне відображення документального циклу.
Ця книжка ламає стереотипи. Усі ми знаємо, що на Масницю належить пекти млинці. А ось і ні, — переконують герої книжки разом з Олексієм Долею. В Україні варили вареники, а млинці, та ще й з ікрою, не були обрядовою стравою. Паски з білими білковими головами й кольоровими посипками? Знов помилка! Традиційна українська паска — із “зозульками”, хрестами, “ружами”, а білоголові — то пізніше нашарування, що з’явилося не без російських впливів.
Ця книжка захоплює молодь! У ній використані новітні технології: на сторінках містяться QRкоди. Досить навести на них телефон, у який завантажена программа для їхнього зчитування, — і можна слухати пісні, пройти майстерклас із приготування різних обрядових страв і печива, побачити на власні очі те, про що йдеться в книжці. І, знаєте, це спрацьовує. На презентацію книжки в Музеї друкарства прийшли київські четвертокласники. Сучасні міські діти (а книжка ж для дорослого читача), але бачили б ви, з яким азартом вони кинулися відкривати й передивлятися захований за QRкодами матеріал!
Ця книжка стала й для мене уроком, допомігши позбутися прикрих сумнівів.
Не секрет, що ставлення до літератури змінилося; письменник не мусить бути борцем і пророком, книжка — товар, тут діють закони ринку. Вийшла книжка у світ? Пиши продовження. Це стимулює продажі.
Так, книжка — товар. Та, попри все, цінність цього товару не тільки в якісній поліграфії. Насамперед вона — духовна, нематеріальна. То, може, всетаки краще раз, та гаразд? Писати, коли маєш що сказати людям, а не гуркотіти порожняком? І шліфувати слово, і відточувати образи, а не скочуватися до літературного заробітчанства?
Наталка працювала над книжкою зі старосвітською прискіпливістю. Все намагалася щось переписати, хоч я запевняла її, що написано добре. Але не було мені віри. “Ти так кажеш, бо ти моя мама. Хочеш мене підтримати.” Врешті я попросила Лесю Воронину, з якою багато років дружу і в чесній та фаховій оцінці якої Наталка не сумнівалася. Аж коли Леся схвалила написане, рукопис помандрував до видавця.
І ось я тримаю книжку в руках і потихеньку радію.
Дякую, доню! Ти добре впоралася.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment