Богдан ДЯЧИШИН: «Я все життя шукав правди й ідеалу»

У Львівському відділенні НСПУ відбувся творчий вечір Богдана Дячишина, науковця і письменника — автора шістьох книг есеїстики, спогадів, роздумів: “Думки пам’яті”, “Слово про вічне”, “Думне слово”, “Пережите-перечитане”, “Крихти живого часу Андрія Содомори”, “Слово Андрія Содомори”.
Про одну з них — “Крихти живого часу Андрія Содомори” відгукнувся Михайло Слабошпицький: “Андрій Содомора — наш видатний сучасник і наша національна гордість. Слава Богу, що знайшовся Богдан Дячишин, який нарешті від усіх нас віддав належну шану Андрієві Содоморі. Це — не традиційна апологетична книжка, а книжка-рецензія, книжка-діалог. Одне слово, це розумна книжка, як і належиться в ідеалі бути книжці саме про Содомору”.
Богдан Дячишин — кандидат технічних наук, доцент, член Української асоціації письменників. Працював у НУ “Львівська політехніка”, у Лісотехнічному університеті. У 35 років опублікував понад 50 науково-методичних праць.
А 2014 року почав писати “для загалу”. Бо надійшов для нього час роздумів, світоглядних пошуків. Про це та інше — в інтерв’ю з Богданом Дячишиним, яке й пропонуємо увазі читачів.
“Думка має випереджувальну дію…”
— Пане Богдане, як Ви, науковець технічного, так би мовити, спрямування, раптом стали гуманітарієм — письменником, членом Української асоціації письменників, лауреатом кількох літературних і літературно-мистецьких премій? Чи маєте нині лад у душі?
— Я би не сказав, що маю. У мене постійні сумніви. Я все життя шукав правди й ідеалу. Ідеалу — в людині, а правди — загалом. Бо ми живемо в такому світі!.. Маю характер: або починаю діяти, або в собі перевертаю. Працюю, щоб моя праця принесла користь людям. Не чекаю нагород. Як буде якась— буде приємно. Не більше.
— Ви познайомилися з Андрієм Содоморою 2006 року. То під його впливом почали інтенсивно писати?
— Смерть дружини спонукала. Маю вільний час. І побачив, що щось треба робити. І ще були й інші спонуки.
— Чи Ви вже навчились, за Сенекою, “поспішати спочатку в себе”, а вже потім — до когось?
— Моє кредо: будь чесним перед собою, себе не зрадь. Наголошую: перше — перед собою. Тоді будеш чесним перед Богом і оточенням.
— Можете назвати кілька прізвищ українських письменників, які продовжують справу Івана Франка — те, про що пише Андрій Содомора: “Іван Франко — зразок, як можна погоджувати своє з суспільним”?
— Однозначно — Андрій Содомора. Ліна Костенко — це само собою. Михайло Слабошпицький активно працює. Роман Федорів творив, попри комуністичну систему — його твори читали. М. Слабошпицький подобається цілеспрямованістю, працездатністю. А головне — те, як він усе реалізовує. Прикро, що в А. Содомори із 53 виданих книг — 44 побачили світ у Львові. І в Києві його погано знають.
— Віра чи розум — що вагоміше для того, аби люди любили одне одного?
— На перше місце має йти розум і діло. Маєте розуміти: в що входило і в кого. Думка має випереджувальну дію. Українське прислів’я — немовби з Божого джерела.
— Куди звичайна людина частіше дивиться: у зоряне небо чи під ноги?
— Під ноги. Інколи — й на зорі поглядає. Чим більше людей дивитимуться на зорі, тим більше зростатимуть духовно. Коли я на городі працював, — боявся на зоряне небо дивитися.
— Чому?
— Яка то велич Божа — зоряне небо! Як нам, людям, осягнути цю велич? Як зрозуміти?
— Чи наші політики колись будуть чинити за Володимиром Вернадським: “Треба мислити глобально, а діяти локально”?
— Ніколи. Хіба коли патріоти, інтелектуали і технократи прийдуть до влади.
— Чи світ знає, що його, за Миколою Амосовим, має змінювати наука?
— Світ знає, але ж він занадто довіряє нам усім. Якщо здійснюємо поступальні дії, то маємо прораховувати їх наслідки. Але ми, переважно, однобоко підходимо. Треба завжди прораховувати всі наслідки — перед тим, як щось створювати. А ми — віддаємо перевагу тимчасовим угодам. Словом, комерція бере гору.
— Чи погоджуєтеся з думкою академіка Віталія Дончика, який вважав свого часу (нещодавно відійшов у засвіти), що справжня наука також містить “великий і вічний фермент любові”?
— Так.

“Треба переконувати прикладом…”
— Доки українці писатимуть історію “кров’ю на своїй землі”, як це з болем констатує Ліна Костенко?
— Поки не помудріємо. Головне — побороти в собі стереотипи. Поки що про це сказати не можемо. Відбувається якийсь хаос. Замість того, щоб думати, людина просто виживає.
— Як Ви живете — тільки думками чи й почуттями?
— Маємо бути зрівноваженими. “Серцю не накажеш” — є прислів’я, але щоб серце не диктувало, люди мають користуватися розумом. Я вірю, що Творець створив людину для вічності.
— Чи й справді був колись такий час, коли, на думку Андрія Содомори, “в роздвоєнні ще не була людина”?
— Так, коли людина жила в гармонії з природою.
— Як Ви думаєте, чому Тарасу Шевченкові не пощастило з пошуком “подружнього серденька”?
— Я так думаю: якби кохання було почуттям, то під час кохання не було би потреби говорити, що “будемо разом до смерті”. Шевченко не зустрів ту людину, йому Богом дану, яка б його настільки запалила. Бо кохання — не тільки почуття, а щось вище.
— Чи Вам вдалося з дружиною “набутися разом” (Ліна Костенко)?
— Так. Я вважаю, що вдалося, попри проблеми, які були в житті. Ми завжди були вкупі — як єдине ціле. Ми доповнювали одне одного.
— Чи прислухається колись Росія до Берта Геллінгера, який констатував: “Якщо молодша історично сестра Росія постійно втручається у життя старшої України, це спричинює дисбаланс”? і чи Захід практично готовий попрацювати належно над усуненням цього дисбалансу?
— Захід до кінця не розуміє цієї загрози. Захід надто прагматичний, шукає тільки вигоду в своїх діях. А Росія — це штучний конгломерат. І. Франко показав “неситого вовка”, а Т. Шевченко — в “Катерині” москаля, який сидить на коні, і з коня не злазить. Тобто піде туди, куди його кінь понесе.
— То яке призначення людини в цьому світі?
— “Суть людського життя — в доброчесності” (Аристотель).
— Як переконати молодь, що головне заняття людини будь-якого віку — читати книги?
— Треба переконувати прикладом — приміром, Ейнштейн. Чи Олег Кришталь, академік, переконував: читання привчає людину до роздумування. І дитину, і дорослого треба вчити — і любити, і думати. Обидва питання надзвичайно важкі.
— Як Ви розумієте поняття “логіка буття”?
— Все, що мені корисне, повинно бути корисне і для інших. То — Божі закони: щоб ми іншим не шкодили, та й навколишньому середовищу — також.
— Перечитуючи Вашу книжку “Пережите-перечитане”, я думав: автор тієї книжки — більше лев чи лис? Бо, як казав Макіавеллі, “не можеш бути левом — будь лисом!”
— Людина повинна намагатися творити добро. А інколи — не бути занадто справедливим: нащо мучити себе та ближніх. Мені легше прощати і забувати. Хоча на початках, коли я розчаровуюся в якійсь людині, дуже переживаю. Знаєте: логіка математики спрямовує до логіки життя.
— “Час — найбільший парадокс. Ніхто не може сказати, що таке час”, — пише Андрій Содомора. А Ви можете сказати, чи Ви вже дізналися, що таке — Час?
— Він каже те, що в Ньому.
— У цей час, коли ми розмовляємо, чи є теперішній Дячишин? За А. Содоморою, “теперішнє — присутнє у своїй відсутності”?
— Я б сказав: так, Дячишин, себто я — теперішній.
— Чи питали Ви когось, чи цікавились, які саме Ваші думки, висловлені у книжках, розбудили чийсь розум?
— Я маю багато відгуків. Товариш мій каже: виникло в мене більше думок, ніж було до того. З Кривого Рогу жінка написала: “Книжка змусила мене переосмислити все своє життя”.
— Свідомих не люблять. Як Ви думаєте — чому?
— Свідомі люди не суперечать логіці буття. А більшість людей не схильні до цього — не керуються свідомістю. Рецептори у них приспані.
— “Упорядкований рукою Творця хаос — уже не хаос, а модель нового світ порядку”, — пише в післямові до названої книжки Григорій Чопик. То що — нас, читачів, можна привітати з витворенням моделі нового світового порядку?
— Всесвіт створений Творцем. А Творець — вічний Абсолют. І нам не дано зрозуміти прийдешнє. І це є та основа, яка здатна об’єднати людство: Бог — всюди і у всьому.
— Глобалізація — плюс чи мінус для України?
— Людство ще не готове до глобалізації. А Україна — тим більше. Бо ж ми, українці, ще не пожили окремою сім’єю. Ми ще не до кінця дослідили свій менталітет, не спробували його належно реалізувати. А глобалізація вириває нас із нашого кореня.

Замість післямови. “Дякую, Богдане, ґречно за гарну книжку про Андрія Содомору. Прочитав її з цікавістю і, сподіваюся, з користю для себе. Раніше я знав Андрія Содомору лише як перекладача й теоретика перекладу. Ви показали масштаб його особистості в контексті “живого часу” й культурної атмосфери України. І в причетності до вічних етичних і філософських проблем.
Висновок для себе: вік живи — вік учись. Добра Вам і улюбленої праці”.
І. Дзюба.

Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ,
член НСПУ і НСЖУ,
м. Львів

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment