Іконопис Патріарха Димитрія

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У Національному художньому музеї України презентували другу книгу монографії Патріарха Димитрія (о. Володимира Яреми) “Іконопис Західної України”, присвяченої пам’яткам ХVІ—початку ХVІІ століття.
Двотомна монографія “Іконопис Західної України” є найбільшою науковою працею вченого-богослова, написаною на основі його багаторічного дослідження західноукраїнських ікон. Перша книжка, в якій проаналізовані іконописні пам’ятки ХІІ—ХV століть, удостоєна 1991 року премії імені Іларіона та Віри Свєнціцьких від Науково-мистецької фундації імені митрополита Андрея Шетицького при Національному музеї у Львові. У другій книжці монографії, написаній у першій половині 1990-х років, о. Володимир Ярема аналізує українське сакральне малярство ХVІ століття — той період, коли в ньому востаннє домінувала візантійська основа, адже у наступному столітті іконопис дедалі більше підпадає під вплив західноєвропейського малярства.
У своєму дослідженні автор розглядає практично всі відомі йому іконописні пам’ятки, збережені переважно в музеях України, Словаччини та Польщі, аналізуючи їх за іконографічними і стилістичними та часовими ознаками. Велику увагу приділяє богословській програмі та конструкції тогочасного іконостасу, окреслює найбільші іконописні майстерні ХVІ століття і простежує стилістичні зміни у діяльності майстрів впродовж 100 років, для порівняння наводячи пам’ятки ХVІІ століття.
Текст супроводжується багатим ілюстративним матеріалом, досі не представленим у такій повноті в жодному виданні. Багато ікон публікується вперше. Книжка доповнена комплектом кольорових таблиць, підготовлених упорядником.
Учасники презентації розповіли:
Юрій Федів, отець-диякон, голова Львівського ставропігійного братства св. Андрія Первозванного УАПЦ:
— Патріарх Димитрій був не тільки священнослужителем, а й мистецтвознавцем, композитором і поетом. Це людина, яку знає весь світ. За часів Радянського Союзу у Львові діяли лише 8 храмів. Всі знали, шо тільки в церкві Петра і Павла завжди є священик, і це — отець Димитрій.
Коли патріарх помер, то в останню путь його проводжала практично половина Львова. Його дух і велич полягали в тому, що ще в радянський період він служив катехизис українською мовою, а 1989-го українською вперше провів літургію.
І ноша патріарха, яку він узяв на себе 1993 року, — це був новий крок у реформуванні людини, яка мала до того все — прекрасну родину і прекрасну парафію. Він пішов до Києва, де автокефальна церква не мала великого рейтингу. Зумів власною харизмою організувати довкола себе таких людей, як Євген Сверстюк, Олесь Шевченко, родина Вінграновських. Патріарх був найбільшим світлом у Києві. Його проповіді, які тривали більше години, заворожували своєю величчю всіх, хто стояв у храмі.
Патріарх Димитрій — велика особа, яка ще належним чином не оцінена в нашій державі. Сьогодні українська церква існує завдяки цій людині. Дух незалежності, який він зародив у нас, живе у Львові, живе в усій України.
Кость Маркович, упорядник видання, онук Патріарха Димитрія:
— Захоплення іконописом зародилося у Володимира Яреми ще в 30-ті роки минулого століття. А з 1970-х починається власне наукова діяльність. Спочатку він друкував невеликі статті у “Православному віснику”, польських часописах. Саме в цей час почав працювати над моногра­фією, яка мала підсумувати весь його науковий доробок. 1990 року підготував до друку перший том, а в 90-ті працював над другою книгою монографії.
Але через брак коштів видання не побачило світ. Перший том вийшов з друку лише 2005 року завдяки спонсорській допомозі банку “Аркада”. Думали зовсім скоро видати й другий, але ситуація виявилася складнішою. Він не був готовий до друку. До того ж часу написання книжки побачило світ чимало цікавих видань, присвячених цій тематиці. Знайшлося багато нових пам’яток, видання треба було доповнити. Роботи виявилося дуже багато. Знадобилося ще 12 років, аби завершити працю.
У виданні зібраний унікальний матеріал. У його підготовці допомогли музеї Львова, Луцька, Івано-Франківська, Рівного, Дрогобича, а також Польщі. Цю працю можна вважати українською енциклопедією іконопису ХІV—ХVІІ століть. Головне, щоб книжка дійшла до читача і дала стимул до розвитку іконознавства.
Людмила Міляєва, дійсний член Академії мистецтв України:
— Підготовка другого тому потребувала дуже великої роботи. Не сподівалася, що вона буде доведена до кінця. Дуже рада, що дожила до такої урочистої події.
Патріарх володів особливими здібностями. Він був священиком і богословом, а крім того ще й художником і мистецтво­знавцем. А мистецтвознавець з фахом художника має особливий погляд, він по-особливому бачить твори. Димитрій багато читав, мав свою думку щодо кожної ікони, історії її походження. Він дуже багато подорожував Україною, знав інтер’єри всіх церков, як формувався іконостас. Його спостереження, його праці поза конкуренцією.
Надзвичайно вдячна Костянтину Марковичу за його працю з увічнення пам’яті свого діда. Завдяки зусиллям пана Костянтина це видання побачило світ.
Отець Димитрій Присяжний, благочинний Київського деканату УАПЦ:
— Статті Патріарха Димитрія, написані в 90-ті роки, стали пророчими в наші дні. Складається враження, що владика бачив наперед. З його смертю ми втратили не лише настоятеля, ми втратили люблячого духовного батька. Для нього Бог і Україна були не лише словами, для служінням їм він поклав усе своє життя. Ще повною мірою не оцінена постать патріарха, який був людиною планетарного масштабу. Думаю, що сучасні дослідники і прийдешні покоління вивчать внесок, який він зробив не лише для високого мистецтва, а й для розбудови української держави, за яку він вболівав і щоденно молився.
Про життєвий і творчий шлях Патріарха Димитрія розповіла завідувачка відділу стародавнього мистецтва НХМУ Галина Бєлікова. А отець Валерій Копійка подарував Фонду Патріарха Димитрія рукопис першого тому “Іконопису Західної України” з правками автора та книгу співчуттів, що з’явилася після смерті владики. Ці подарунки стануть експонатами музею Патріарха у Львові.