Війна може прийти на наш поріг кожної миті

Олексій ШЕВЧЕНКО,
м. Суми
За переписом 17літньої давності росіян у Сумах 12 %. Нині в нашому місті вони мають три російські школи: № 30, 18, Олександрівську гімназію, а також дві приватні школи. Одна з них — Святомиколаївська, її організував і опікується нею Московський патріархат. До слова сказати, що в Росії немає і не було жодного навчального закладу українською мовою.
Після ухвалення Рішення Сумської міської ради про те, що з 1 вересня 2017 року базові дисципліни в усіх школах Сум викладатимуть державною мовою, російськомовні розпочали активний захист своїх завоювань. Написали листискарги в ОБСЄ, до різних посольств, Уповноваженому з прав людини, Президенту України, депутатам різних рівнів. Обходили всі класи російських шкіл для збору підписів проти переведення навчання на державну мову. Знайшли людей, які подали позови до суду, і знайшли адвокатів, які представляють їхні інтереси в суді. Така бездоганна налагодженість справи засвідчує, що “русскій мір” у Сумах має міцний бойовий дух, добре організований, володіє сильними кадрами та ресурсами, і добре, якби правоохоронні органи про них знали, бо Росія всетаки з нами воює. Вважаю: це не буде утисками демократії. Війну можна виграти лише тоді, коли її вважаєш війною і відповідно поводишся. Наприклад, свого часу, коли Японія і США почали воювати, то американці у своїй країні відшукали кожного японця та тих, хто підтримував японські інтереси, і контролювали їх аж до закінчення війни.
Ґвалт на весь світ представники “русскава міра” в Сумах зчинили, знаючи, що законодавство у нас таке, що за заявою батьків держава повинна розглянути можливість організувати навчання дітей будьякою мовою (до речі, це найпоступливіше до нацменшин законодавство у світі). Як бачимо, охочі, за заявами, і надалі зможуть віддати свою дитину в російські класи названих уже шкіл, тому на публіку можна було б і не грати.
Пригадую: коли у 80х роках у Сумах я хотів віддати свою дитину до української школи чи класу, — їх у нашому місті не було. Мої претензії до тодішньої влади щодо відсутності українських шкіл стали вагомим аргументом, щоб вигнати мене з інституту — заочного відділення, з роботи та позбавити черги на чотирикімнатну квартиру, яку по плану через місяць повинен був отримати. (Вигнали з роботи — втратив чергу на квартиру). На той час у мене було троє малих дітей. Ще й дружина на інвалідності.
Зате росіяни і прихильники “русскава міра”, навіть під час нападу Росії на Україну, навіть після того, як загарбали добрий шмат нашої території, — мають в Україні все, що побажають… У цій ситуації мене тішить лише те, що в Україні, на відміну від багатьох інших країн, які декларують себе християнськими, посправжньому восторжествувала християнська мораль. Переважна більшість українців люблять ворогів своїх і прощають їм усе. І не лише зовнішніх ворогів люблять, а й внутрішніх теж. Охоче знову і знову вибирають у депутати тих самих корупціонерів, прощають їх у судах, особливо представників крупної масті.
14.07.2017 року в Зарічному суді Сум відбувся розгляд справи, у якій троє батьків учнів сумських російських шкіл вимагали скасувати Рішення Сумської міської ради від 29.03.2017 р. № 1850 — МР про викладання державною мовою базових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах міста Суми.
Захисниками інтересів батьківскаржників були юристи Максим Сафронов, Ірина Рибницька та вихованець, як він сказав, директора Олександрівської гімназії Гончаренка — Владислав Котляр (голова партії Клименка в Сумах — “Успішна країна”). Клименко — колишній керівник податкової служби в Україні, який зараз “у бігах”, і, напевне, зза кордону фінансує свою партію.
Свій позов у дискусії захисники російських інтересів аргументували тим, що перехід на українську мову для їхніх дітей буде некомфортним, і змушувати дітей навчатися державною мовою — насильство над ними. Коли ж цих адвокатів запитали, чи буде дітям комфортно, коли вони після російських шкіл вступатимуть в українські ВНЗ, то Сафронов сказав, що російські виші в Україні є. Він не назвав, правда, які саме ВНЗ, бо, очевидно, вони перебувають у “ДНРЛНР”. Суд тривав майже 5 годин, було багато запитань з одного і другого боку. Видно було, що позивачі добре готувались і використовували мовне законодавство українофобів КіваловаКолесніченка, яке вже відмінено Верховною Радою України, але відміну не підписав Президент.
Захист сторони відповідачів — Сумської міської ради та управління освіти і науки організував депутат Сумської міської ради, фракції “За Україну”, недавній учасник АТО — Володимир Чепік. З боку відповідачів були також юрисконсульт управління освіти і науки Світлана Стеценко та директор КУ ССШ № 30 Лариса Сопіна. Вони не лише зарекомендували себе фахівцями, обізнаними зі справою та законодавством, а й людьми патріотичної позиції. Останнє, зіштовхуючись із держслужбовцями, мені доводилося зустрічати нечасто. Відповідачі апелювали до Конституції України та Рішення Конституційного Суду. Також наголошували на тому, що в “Законі про охорону дитинства” “утиски”, про які говорять позивачі, — не зазначені.
Сторону, яка відстоювала українські інтереси, підтримали кілька десятків представників української громади нашого міста. Не маючи права на виступи, вони висловили свою позицію через плакати, на яких було написано: “Любіть Україну!!!”, “Імперія — не пройде”, “Російська мова — духовні кайдани України!”, “Хай росіяни мають в Україні все те, що українці мають в Росії — нічого!”, “Громадськість — проти російської колоніальної політики в Сумах!” ,“Підтримаємо українські інтереси!!!”, “До хохлів: немає нічого мерзеннішого, як бачити рабів, які захищають своє рабство!”, “Мовою держави не розмовляють окупанти і раби!” (Карл Маркс)”, “Російська мова – мова агресора!”.
Суперечки між представниками різних сторін не згасали і під час перерв у суді. Коли найзапекліший адвокат “русскава міра” в суді Ірина Рибницька, яка заключну промову виголосила російською мовою, запитала: “Чому Ви нас усіх вважаєте росіянами?” — їй пояснили, що хто кого підтримує, той тим і є. “Якщо ви підтримуєте російську мову, то ви підтримуєте російські інтереси і Росію…” — такою була відповідь, і вона логічна. Адже культурнопросвітницькі центри будьяка держава в інших країнах будує для популяризації саме своєї мови і культури. Ще такого не траплялось, щоб Росія, наприклад, відкрила у якійсь державі культурний центр для пропаганди не своєї мови і культури.
Названих лозунгів, суперечок, рішення міськради, цього суду, — могло б і не бути, якби росіяни не використовували свою мову та культуру для війни — зросійщення українців, що розколює українське суспільство, робить Україну слабшою. Усього цього не трапилося б, якби українці могли в Росії реалізовувати свої мовнокультурні права. Але українці в Росії не мають нічого: не лише дитсадків, шкіл, училищ, коледжів, вищих навчальних закладів, а й радіо, телебачення, газет, бібліотек, театрів, кінотеатрів, парафій української церкви, іншого. Останніми роками закрили єдину українську бібліотеку в Росії в Москві та зламано хребет, як українському, Кубанському козачому хору. І це було не лише під час війни. Як інформував ще років 10 тому сайт українців Росії “Кобза”, у РФ майже щороку вбивали або калічили когось із керівників українських організацій, незалежно від того, чоловіки то були чи жінки. Ще років 7 тому, перебуваючи на Світовому Форумі Українців, я зустрів там “землячка” з Росії. Він опитував представників різних областей України на Форумі про настрої щодо відділення українських територій від України. Коли ж я запитав у нього, для чого він це робить, він знітився і сказав: “Та розумієш, у мене ж багато дітей і онуків і я там живу…”. Як бачимо, Росія вже давно “прощупувала” ґрунт щодо сепаратизму в Україні. І нинішня війна — це не випадковість, і готувала її Росія давно.
Як неодноразово заявляли в ЗМІ, Президент РФ Володимир Путін, деякі інші російські можновладці, російські найманці, які воюють на території України: у Крим і на Донбас вони прийшли, щоб захистити “русскоязичноє насєлєніє”. Від кого і від чого захищати? Від українців? Адже в українському Криму і Донбасі майже все українське було знищене ще у минулому столітті. Це те саме, якби українці прийшли в Росію, щоб захистити її від росіян. За інформацією директора Інституту української мови Павла Гриценка, у газеті “Слово Просвіти” (ч. 24 за 2014 р.) доктрина захисту російськомовного населення виникла у Росії офіційно, як державна, ще 20 років тому, коли Борис Єльцин у секретному указі, нині розсекреченому, чітко висловився, що всі, хто говорить російською мовою, хоч де б вони мешкали, є об’єктом захисту Росії. Виходить, наявність російськомовного населення в Україні є першою і основною підставою вторгнення росіян в Україну будьякої миті… Саме російські навчальні заклади в Україні і дбають про наявність у нас такого населення, щомиті можуть до нас прийти захищати сусіди.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог. Позивачі обіцяють подати апеляцію. Правова війна за Україну і за душі дітей триває, бо дехто і досі вважає, що “там, гдє ступіла нага русскава чєлавєка, – русская зємля”. Війна може прийти на наш поріг кожної миті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment