Повернення додому

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

“Брати і сестри, народе України! Ми повернулися, і я відчуваю у своєму серці щастя. Ми справді єдина сім’я. Нас об’єднує не тільки ця земля, це повітря, не тільки наша спільна робота — нас об’єднує наше бажання зробити так, щоб кожен із нас був вільним, щоб кожен із нас був членом єдиної сім’ї. І моє серце зараз співає пісню. Воно співає пісню любові — любові до народу України. Ми пройшли через страждання, тортури, біль, хвороби. І головне — через моральний та психологічний тиск. Але ми постійно відчували любов нашого народу. Любов людей, які молилися за нас, які боролися за нас. І ми зараз відчуваємо цю любов. І я люблю вас, люблю тебе, народе України. Слава Україні!”
(Із заяви звільненого вченогорелігієзнавця Ігоря Козловського в аеропорту Харкова)
На Донбасі відбувся перший за останні два роки великий обмін заручників. На підконтрольну Україні територію повернулися 73 заручники, натомість українські перемовники передали самоназваним “ДНР” та “ЛНР” 233 людини. Спочатку була цифра 306, але кілька десятків бойовиків не захотіли повертатися на непідконтрольну Україні територію, залишились у вільній від терористів та окупантів Україні. Українська сторона відмовилася передавати всіх утримуваних громадян Росії, включених до списків на обмін представниками самопроголошених “ЛНР” і “ДНР”. Процес обміну відбувся неподалік окупованої Горлівки в Донецькій області на контрольнопропускному пункті “Майорськ”, роботу якого протягом цього часу призупинили. Звільнених українців доправили вертольотами до Харкова, звідти літаком вночі вони прилетіли до Києва, від станції метро “Бориспільська” організатори акції “Зустрінь своїх” відправляли безкоштовні автобуси. Два довгоочікувані літаки приземлилися на території військового сектору аеропорту “Бориспіль”. Біля летовища звільнених бранців зустрічали кілька сотень людей, серед яких родичі, друзі звільнених заручників та небайдужі до долі своїх співвітчизників громадяни
“Ми міцні, як скеля, а крепучі, як кремінь, і усе, що нас не може подолати, робить нас сильнішими”, — так молодший сержант 128ї бригади, снайпер Олександр Олійник написав у листі додому, пробувши понад 1050 днів у полоні бойовиків. Тож 73 українські родини вже отримали найголовніший і такий довгоочікуваний подарунок на Новий рік — повернення додому рідних людей. Але сторінка звільнення полонених для України ще не перегорнута, адже на тимчасово окупованій території Донбасу залишаються 103 українські заручники.
Президент України Петро Порошенко виступив із заявою: “Це великий день. Він символізує низку важливих перемог, яких ми досягли і досягнемо. Наші хлопці повертаються в іншу країну — вільну, демократичну, реформовану, з твердою надією в те, що все у нас буде добре. І хлопців повернемо, і миротворців на Донбас запросимо, і землю нашу звільнимо від ворогів, і Донбас відродимо. Ми підтримуватимемо тих, чиї родичі залишилися в окупованій Макіївці, у в’язницях і колоніях, у підвалах Донбасу”. Президент заявив, що після звільнення і повернення тимчасово окупованих територій “у цих підвалах будуть музеї окупації”. А також доручив державним органам надати українцям, які повернулися з полону додому, необхідну їм медичну й психологічну реабілітацію, щоб люди якнайшвидше адаптувалися і повернулися до звичайного життя. Звільнених із полону цивільних відразу ж повезли до Клінічної лікарні “Феофанія”, а військових — до центрального військового госпіталю для медичного обстеження. Декілька вже колишніх військовополонених збираються повернутися до Збройних сил України і боронити нашу країну від ворога. Серед звільнених був кіборг Олександр Морозов і відомий в Україні та світі вченийрелігієзнавець Ігор Козловський. Ігор Козловський — кандидат історичних наук, викладач релігієзнавства в ДонНТУ, керівник Донецького відділення Української асоціації релігієзнавців. Після початку війни Ігор Козловський не зміг покинути Донецьк, залишився з паралізованим сином Святославом, що потребував щоденного догляду. Бойовики затримали і кинули його в підвал. Учений був далекий від політики і не брав участі в бойових діях через вік і стан здоров’я. На думку сина, Ігор Анатолійович міг привернути до себе увагу самопроголошеної влади в період участі у міжконфесійному молитовному марафоні “За єдність та мир в Україні”, який відбувався у березніжовтні 2014 року — туди він виходив з українським прапором. 63річний Ігор Козловський перебував у полоні бойовиків майже 2 роки — від січня 2016го. Цьогоріч у травні, попри стан його здоров’я, так званий “військовий трибунал “ДНР” засудив Козловського до 2 років і 8 місяців позбавлення волі. Вчений після звільнення має намір продовжувати займатися науковою і викладацькою діяльністю, зокрема і брати участь у міжнародних проектах. При цьому припускає, що колись знову викладатиме і в Донецьку. Роботи Козловського перекладені багатьма мовами, він удостоєний безлічі нагород і орденів. Політики, громадські діячі та активісти виступали з вимогою звільнити вченого. Президент України називав ім’я вченого у своєму виступі з трибуни Генеральної асамблеї ООН.
Про досвід бранця пан Ігор збирається написати книгу. Звільнений із полону науковець вважає, що з людьми на Донбасі, які потрапили під вплив антиукраїнської пропаганди, треба працювати. Водночас зазначає, що це тривалий процес: “Не треба залишати цих людей, це також люди, у яких інакше бачення світу навколо себе, треба з ними працювати, щоб вони отримували достовірну інформацію”. В розмові з журналістами вченийрелігієзнавець повідомив, що чимало мешканців окупованих територій незадоволені станом справ в ОРДО. Однак мовчать задля власної безпеки. Більшість мешканців окупованої частини Донбасу не вірить у майбутнє сепаратистських утворень “ДНР” і “ЛНР”. “Там тоталітарна система. Це така суміш, мікс, 37й рік, 50ті роки, 70ті. Я б сказав, фантастичний мікс”, — розповів Козловський. Він підкреслив, що люди незадоволені, але не бачать виходу із цієї ситуації, бо навколо дуже багато озброєних. А молодь в окупованому Донецьку вважає своєю батьківщиною Україну і мріє поїхати за кордон у пошуках кращого життя. “Багато з них сумують за часами, коли були в Україні… Вони сумують за звичайними речами. Наприклад, за українськими продуктами або за часами, коли не було комендантської години, за спокійною ситуацією”, — розповідає Козловський. Колишні прихильники окупаційного режиму, які розчарувалися в “ДНР”, сподіваються, що українська держава не притягатиме їх до кримінальної відповідальності. “Є люди, які хотіли б, щоб Україна повернулася, але вони так чи так брали участь в якихось подіях. Навіть якщо не воювали, але є побоювання, що прийде Україна, і вони опиняться за ґратами. Тому сподіваються, що буде амністія, і буде все спокійно”, — пояснив учений. За його словами, частина людей, які брали активну участь в антидержавних виступах у 2014 році і одними з перших вступили до лав угруповання “ДНР”, зараз самі зазнають переслідувань у ОРДО. “Більшість тих, хто починав у 2014—15 роках воювати, зараз у колоніях. За різними статтями. Більшість за сфальшованими звинуваченнями: щось підкинули, наприклад, чи справді за скоєні злочини — грабіж, крадіжки. Здається, це цілеспрямована політика”, — зазначив Козловський.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment