Про Даля і не тільки

Олена БОНДАРЕНКО,

письменниця, політичний і громадський діяч

Від часів радянської школи про Володимира Івановича Даля нам відомо, що він — автор “Толкового словаря живаго великорускаго языка”. І що він тримав О. Пушкіна за руку в його останні прижиттєві хвилини. І загалом — що Володимир Даль — великий російський письменник.
Утім, Даль, як, зрештою, й чимало інших “великих росіян” — має, скажімо так, вельми опосередкований стосунок до “духовних скрєп”. Починаючи від походження.
Мати Володимира, напівнімкенянапівфранцуженка МаріяЮлія Фрайтаг — зі старовинного гугенотського роду де Мальї (припускається, що родина залишила Францію через переслідування гугенотів). Була вона вельми освіченою людиною, знала відмінно п’ять мов, займалася літературними перекладами.
Батько, Йоган Христиан Даль, німець данського підданства, крім того, що знався на медицині та богослов’ї, був неабияким поліглотом: вільно володів німецькою, англійською, французькою, латиною, грецькою, російською, давньоєврейською. У Єні — відомому німецькому університетському місті — отримав диплом доктора медицини.
Якось Йогана Даля запросив до українського містечка Луганська (точніше, на той час селища Луганський завод) його добрий знайомий Карл Ґаскойн, котрий будував тут чавуноливарню. На будівництві працювали фахівці заледве не з усієї Європи, тож украй потрібні були і лікарі, й тлумачі, спроможні перекладати і живу мову, і технічну літературу, інструкції та коментарі до креслень. За рік потому, 1799го, Даль узяв підданство Російської імперії, ставши Іваном Матвійовичем.
22 листопада 1801 року в Луганську, в затишному будиночку на вулиці Англійській, у подружжя Далів народився первісток — Володимир. Майбутній письменник, етнограф і лексикограф, блискучий військовий лікар і автор першого підручника із зоології. Ну і, звичайно, — “батько” Тлумачного словника.
До речі, точна його назва — “Толковый словарь велікорускаго наречія рускаго языка”, з чого зрозуміло, що російську фахівець Даль розглядав не як мову окремішню, самодостатню, а як одну з говірок руської мови.
Даль пов’язаний з Україною безліччю ниточок — часом майже невидимих, але таких міцних, що годі розірвати. Вони тут і там раз по раз проступали на полотні його долі.
Під час російськотурецької війни 1828 р. доктор медицини В. Даль показав себе винятковим сміливцем і талановитим військовим хірургом. Про ту свою роботу писав: “…Видел тысячу, другую раненых, которыми покрылось поле… резал, перевязывал, вынимал пули…” Умінням добре і швидко зашивати рани Даль, за його словами, завдячував… своїй українській няні Ганні, яка навчила його в дитинстві вишивати.
20 років Володимир Даль мешкав на теренах України. Спускався човнами Дніпром і Дністром, завідував лазаретом в Умані, боровся з епідемією холери в Кам’янціПодільському… Згодом у повісті “Подолянка” він із глибокою обізнаністю опише місця свого перебування: Вільшани, Вишневець, Кременець, Браїлів, Почаїв…
Даль товаришував із багатьма відомими українцями. Не раз гостював у маєтку Є. Гребінки та навіть сватав йому наречену й був дружбою на весіллі.
Відомий український просвітитель і благодійник Г. Галаган запрошував Даля очолити Колегію ім. П. Галагана (на заваді стали родинні й службові проблеми, змусивши із жалем відмовитися).
Любив В. Даль творчість Г. КвіткиОснов’яненка, спілкувався з письменником, писав рецензії на його “Сватання на Гончарівці” та “Малоросійські повісті”, переклав російською “Салдацький патрет”. Квітка, своєю чергою, присвятив Далеві повість “Мертвецький великдень”.
Під час перебування Тараса Шевченка на засланні Володимир Даль — на той час чиновник з особливих доручень Оренбурзького генералгубернатора В. Перовського — домігся спочатку Кобзаревого переведення з казарми до приватної квартири, а згодом і цілковитого звільнення. Зробив це так делікатно, не афішуючи, що поет довго вважав причетними до свого звільнення лише віцепрезидента Академії мистецтв Ф. Толстого та його дружину.
17 листопада 1857 р. Шевченко навідався до Даля. “Зробив візитацію В. І. Далю… Він прийняв мене вельми гостинно, розпитував про своїх оренбурзьких знайомих… і наприкінці просив заходити до нього запросто”, — записав він.
Очевидці стверджували, що В. Даль вільно й зі смаком говорив українською. 21 червня 1844 р. писав дружині: “В Полтавской… видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо…”
У червні 1848 р. в листі до М. Максимовича Даль повідомляє, що зібрав словник з понад 8 тисяч українських слів — вочевидь, їх згодом стало значно більше, може йтися про кілька десятків тисяч.
1863—64 рр. вийшла друком найвідоміша праця В. І. Даля — “Толковый словарь велікорускаго наречія рускаго языка”. Російські владці всіх часів — від царських до теперішніх — зробили все, щоб ця справжня назва словника “забулася”.
У словнику, що містить 200 тисяч слів та 30 тисяч прислів’їв, загадок, примовок для пояснення змісту того чи того слова, — подибуємо величезну кількість питомо українських слів і сталих виразів.
Як філолог В. Даль так оцінював українську мову, порівнюючи її з російською: “Трудно написать на русском языке книгу о чемнибудь, чтобы ее понял каждый… Но возьмите какоенибудь малороссийское произведение, читайте его чумакам, девчатам, парням, кому угодно: язык и содержание его будут всем понятны целиком”…
Прикметно, що й загалом міркування В. Даля з приводу походження “великоросів” вельми далекі від офіційної імперської позиції (і тодішньої, і нинішньої). Зокрема він безпомильно визначив, що російська мова — суть говір “чухни разних помолєній”, який видозмінився під впливом української мови.: “…на югъ сидъли славяне, а во всей великоруссіи чухны разныхъ помолъній; затъмъ Кіевъ сдълалъ выселокъ въ Новгородъ— промежутокъ постепенно обрусълъ, бълоруссы вдвинулись клиномъ до Москвы — обрусъвшіе стали говорить нъсколько иначе, а съверъ сохранилъ говоръ ближайшій къ южному, колыбели своей.
Въ Шенкурскъ и Колъ вы услышите еще болъе сохранившихся кіевскихъ словъ, чъмъ въ Новгородъ, словъ, которыхъ нътъ нигдъ, на всей промежуточной, двутысячеверстной полосъ…
Впрочемъ, я не нашелъ ни одного малорусскаго слова, кромъ захожихъ, — отъ котораго не было бы въ великорусскомъ производныхъ, если и нътъ самого слова…”
Про Даля написано безліч усього, тож, гадаю, докладно зупинятися на його біографії немає жодного сенсу. Я краще, як питома луганчанка, розповім про інше.
Свою малу батьківщину Даль не забував ніколи, недарма ж бо підписувався “Козак Луганський”, а талановиті оповідання так і назвав — “Билини й небилиці Козака Луганського”.
У Луганську встановлено пам’ятник Володимирові Далю. Вважається, що він — перший у світі. Це було 1981 року, автори — Ілля Овчаренко і Василь Орлов. Пам’ятник розташований на вулиці імені Даля, перед будівлею фізіотерапевтичної поліклініки, помісцевому — водолікарні (до речі, дуже гарний будинок, пам’ятка архітектури початку ХІХ століття). Не раз, дорогою до осідку Спілки письменників, зупинялася перед пам’ятником із написом: “Владимир Даль (Казак Луганский)”.
А Луганська обласна організація Спілки письменників України розташовувалася за адресою: вул. Даля, 12, і це був той самий Будинок Даля, рідна оселя відомого земляка. І зараз виразно бачу внутрішнє облаштування будиночка: від входу праворуч — маленький кабінет очільника, доброї пам’яті Микити Чернявського, ліворуч — більша зала для зборів, у якій межи зборами працював “штат” аж із двох людей. Далі коридором — кімната, де стояв… більярд, там місцеві класики знічев’я не одну годину вправлялись у точності письменницьких абриколів, гвинтів та боковиків. А з більярдної у двері — малесенька комірчинка, де обідали, співали, винятково українських пісень — під чарку й без — і просто гомоніли при нагоді. В цій комірчині Микита Антонович не раз розповідав нам, молодшим, про “заборонених” Зерова, Плужника, читав якось і Сосюриного “Мазепу” з потертої папірчини (це було наприкінці 70х—на початку 80х, можна було й “загриміти”)…
Згодом письменників із теплого Далевого гніздечка витрусили, облаштували літературний музей Даля. Звичайно, земляка шанувати треба. Інша річ — хтозна що з тим музеєм тепер “іхтамнєти” зробили…
Ще один пам’ятник Далю, точніше, погруддя, авторства також І. Овчаренка та В. Орлова — встановлено 1979 року, тобто на два роки раніше, аніж пам’ятник на вулиці Даля — на території обласного онкодиспансеру. Саме воно насправді й є першим у світі пам’ятником Козакові Луганському.
А чому саме там? Бо на той час головним лікарем цього закладу був великий український патріот, письменник, просвітянин і шляхетний чоловік — Юрій Олексійович Єненко. Його ініціативою і, гадаю, не однією власною копійкою, було це погруддя виготовлене і встановлене. Принагідно: Юрій Єненко доклав величезних зусиль і до відкриття Народного музею Бориса Грінченка в селі Олексіївка Перевальського району, й до видання українського альманаха “Бахмутський шлях”, і до багатьох інших, як тепер кажуть, проектів, покликаних утверджувати Україну в Луганському краї.
А ще — свого часу Президент Л. Кравчук, невдовзі після свого обрання, запровадив у областях посади заступників представників президента з гуманітарних питань і запропонував націоналдемократам внести кандидатури. В’ячеслав Максимович Чорновіл спитав моєї думки, як на той час голови Луганського Руху, я назвала Єненка. Так Юрій Олексійович очолив напрям медицини, культури та освіти в Луганській області. Щоправда, очолив — голосно сказано. Спротив його українізаторській (як казали нещодавні партократиленінці, а вже — “державники”, що засіли у луганській владі — “прокиївській”) позиції був величезний. Плюнув Єненко на партократівмоскволюбів та й знову пішов керувати онкодиспансером. Устиг церкву при лікарні побудувати. І — пішов уже назавжди…
Не знаю, що нині з тими пам’ятниками, зі Східноукраїнським університетом ім. Даля, де 2014го отаборилися були сепари та їхні російські куратори зі своїми мінометами. Не знаю наразі, що там і як у рідному Луганську, бо всі мої українські друзі виїхали.
Але, дасть Бог, закінчиться війна, всі повернуться, от і провідаємо Даля, бо свято буде і на його вулиці…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment