Петро АНТОНЕНКО
Два нахабні акти вандалізму в Чернігові в передсвяткові й святкові дні обурили місто й не лише його. Як повідомляла газета “Слово Просвіти”, в ніч на 18 грудня викрали бронзове погруддя Михайла Коцюбинського на могилі письменника на Болдиних горах, а в ніч на 31 грудня — погруддя Олександра Пушкіна на Валу.
Одразу повідомимо, що вкрадене знайшла поліція міста. Про це заявив на нараді вранці 4 січня міський голова Владислав Атрошенко, подякувавши небайдужим чернігівцям і зазначивши, що саме великий суспільний резонанс сприяв швидкому розкриттю злочину. По обох злочинах триває слідство, і деталі будуть відомі пізніше. Варто додати, що коли по викраденню погруддя Пушкіна злочин кваліфікують як крадіжку, то щодо пам’ятника Коцюбинському — це вже набагато серйозніший злочин, який у кримінальному законодавстві називається наругою над похованнями, і саме за це мають бути покарані злочинці.
Осмислення скоєного спонукає до певних висновків. На згаданій нараді один із чиновників міськради понуро заявив, що у нас можуть вкрасти що завгодно і де завгодно. Але щось же треба робити з цим?
За наругу над могилою Коцюбинського має бути соромно чернігівцям. Адже ми пишаємося, що класик української і європейської літератури, уродженець Вінниці останні 15 років прожив саме в Чернігові, написав тут свої кращі твори і тут упокоївся 1913 року. Поруч пізніше поховали його дружину Віру Устимівну. На могилі письменника спершу встановили невеликий обеліск, а 1955 року на постаменті встановлено це бронзове погруддя. Між іншим, роботи онука письменника, сина його доньки Ірини — Флоріана, досить відомого українського скульптора, творіння якого прикрашають і столицю.
Місце поховання теж святе: знамениті Болдині гори (від старослов’янського “болд” — дуб). Це некрополь ще давньослов’янських, дохристиянських часів, із кількома поховальними курганами. Потім тут ховали чимало відомих мешканців міста.
Необхідно додати, що ця свята територія дуже вбого освітлюється і охороняється. А за кілька десятків метрів — знамениті Антонієві печери, підземний монастир ХІ століття, закладений уродженцем Любеча на Чернігівщині, Святим Антонієм Печерським, засновником Києво-Печерської лаври. Над печерами — Іллінська церква ХІІ століття, один із 5-ти храмів домонгольського періоду міста. На горі — Троїцько-Іллінський монастир з величним Троїцьким собором, який збудував Іван Мазепа. Невже такі святині не можна б охороняти краще?
Пам’ятник Пушкіну, встановлений за кошти містян 1900 року, взагалі стоїть на єдиному в Україні збереженому княжому Дитинці. Посеред чотирикутника, по боках якого — Спасо-Преображенський собор, найдавніший в Україні, збудований сином Володимира Великого князем Мстиславом (там він був і похований), Історичний музей ім. Тарновського, Художній музей ім. Галагана, Державний архів області. І ось у такому місці коїться нахабна крадіжка.
Тому резонне запитання — куди дивляться правоохоронні органи, поліція, якої у нас, здається, більше, ніж армії? І як там розрекламована програма “Безпечне місто” — хіба ж не варто виділити дещицю коштів на належне освітлення, охорону й інших місць, особливо — святих для української культури.
Слідство, що триває, сподіваємося, внесе повну ясність. Якщо це були банальні крадіжки “на металолом”, то й цим давно треба зайнятися. Невже поліція не здатна проконтролювати цих приймальників металу, яких стільки розвелося?
Та й час би вже правоохоронним органам, крім участі в політичних “розбірках”, зайнятися безпосередньо охороною закону і порядку.
Є ще одна версія крадіжки пам’ятників: злодії крадуть для приватних колекціонерів. Думка не така й дивна, враховуючи, скільки й чого у нас крадуть із музеїв і галерей, “чорні археологи” — з нелегальних розкопок, щоб потім це осідало у приватних колекціях таких “колекціонерів”.
І нарешті треба згадати ще про одну версію, доволі вірогідну. Цілком можливо, що це провокації антиукраїнських сил. Врешті, судячи з резонансу в соціальних мережах, коментарях на сайтах, він вийшов саме таким, на який і сподівалися провокатори. Тобто, посипалося чимало суджень, що викрадення погрудь Коцюбинського і Пушкіна — це породження процесу декомунізації, продовження епопеї знесення пам’ятників в Україні. І що, мовляв, це породжене “руйнуванням нашої історії”.
Але наскільки ж все це перевернуто з ніг на голову! Адже суть у тому, що історію треба пам’ятати, але не всяку історію треба вшановувати.
То до чого ці апелювання щодо “замаху на історію”? Цей вандалізм безпам’ятства якраз і грає на тих, хто хотів би все переплутати, перемішати в нашій історії. До честі багатьох співгромадян, у тих же соцмережах і коментарях на сайтах чернігівці дають відсіч таким провокаторам.
Що за резонансними викраденнями пам’ятників у Чернігові?
